Наприклад, всього за 7.089 крб. ви можете придбати сухопутний аероплянчик із дуже зручним сидінням поруч. Коли ви захочете гідроаероплянчик тієї ж фірми,— будь ласка — 9.180 крб. Вікерс вам пропонує інші, не менш зручні, на не менш підходящих умовах. Фірма Moth — іще інші. Будь ласка, вибирайте. Ці торгаші світу, однак, уміють показати лицем добрий крам!
Легковажні французи, полярні італійці і біляві шведи
Відомі навіть з анекдот своєю легковажністю французи так і вважають, що завдяки цьому повітря — виключно їхня стихія. Але вони з німцями не полагодились як слід, мабуть, тому їхній відділ, порівнюючи з німецьким, не такий блискучий. Французи, мабуть, навіть ховають од людського ока свої авіодосягнення. Зате італійці, щоб затерти невдачу свого генерала Нобіле, що звик купати папські хрести в океані і ніде інде, як на самому північному бігунові, а потім живити своїх капітанів свіженьким, білявим м'ясцем якогось шведа — Мальґрена, — ці італійці затикають недавній провал блискучою авіотехнікою, прекрасними машинами й реклямою.
В дійсності авіяційні справи Італії зовсім непогані щодо фактів, і, треба визнати, вони досить добре заикають невдачу Нобіле. Бо по лінії Турін-Трієст вони за 6 місяців зробили 200 тисяч кілометрів за 1.340 літніх годин і перевезли 2.000 пасажирів. По другій лінії трохи менше, але близько цього ж. По третій і четвертій приблизно те ж, по п'ятій половину. А за рік, напевне, мільйончик з добрим гаком кілометрів "ушкварять".
Шведи з 1924 року перевезли 55.000 пасажирів.
Американці (ПАСШ) за рік одною державною опоштою зробили 2.256.000 миль. А разом з приватними лініями 4 ½ мільйони миль. Це теж зовсім і зовсім непогано.
"Весела" авіяція Колюмбії
Є й цілком оригінальні відділи, що впкликають веселий подив, як-от республіка Колюмбія. Довжиною своїх авіоліній, кількістю перевезеного вантажу й пошти вона залишила позаду передні країни Европи, обігнавши навіть Німеччину. Неймовірно, а факт, — і сталося це завдяки жахливій малокультурності. В Колюмбії розробляють різні багатющі поклади чужоземні компанії. Уряд колюмбійський не будує шляхів, пошта працює до неможливого погано. Пошту і взагалі проїжджих грабують банди, що засідають у лісах, царюючи над шляхами. І от доводиться летіти. "От хорошей жизни не полетиш" — це російське прислів'я має найміцніший ґрунт у Колюмбії.
Радянська авіяція на ІЛА
І нарешті, займаючи ввесь куток другої галі, розположився відділ Радянського Союзу, що його фактично представляють дві організації: Доброльот і Укрповітрошлях. Цей відділ викликає багато цікавости.
— Як, хіба й більшовики літають?
— Ще й як літають, — а Чухновський, а Бабушкін?
Мало того, Укрповітрошлях поставив санітарний аероплян українського конструктора Калініна К-4 з небувалою еліптичиою формою крил, що, як кажуть знавці й досліди, є найдосконаліша в обтіканні повітряною течією.
Одвідувачі авіовиставки цікавляться аеросаньми, маленьким апаратом під назвою "Три друга", що побудований трьома радянськими інженерами — Горєловим, Семьоновим і Сутуґіним. На цьому аеропляні, як його зневажливо називає білогвардійський "Руль" — "полукустарной жестянкой", — зроблено польот на 10.800 кілометрів.
На великій настінній мапі, де намальовані авіошляхи Радянського Союзу, спалахують і гаснуть лямпочки в тих місцях, де аеродроми.
Діяграми показують, що з 1923 року протяг наших авіошляхів ріс у такій проґресії (в кілометрах): 1610 — 4400 — 4934 — 6392 — 7022 — 11.427 у 1928 році. За ці роки покрито близько 6 мільйонів кілометрів, перевезено 20.000 пасажирів і перевезено півмільйона кілограмів вантажу та пошти. Поруч з чималою кількістю рекордних і героїчних польотів, СРСР пишається своїм масовим авіорухом, маючи в складі ТСОавіяхему понад 3 мільйони чоловіка.
В офіціяльному каталозі виставки Радянський Союз має своє місце, де блискучим і простим конструктивним монтажем зреклямовано Доброльот і Укрповітрошлях. Жовта, чорна, синя й червона фарби па білому тлі дають таке приємне сполучення що його не можна не помітити серед численних, багатокольорових реклям різних світових авіофірм і в першу чергу німецьких. Взагалі Радсоюз несе на Захід ліве мистецтво і цим перемагає, скупчуючи на собі увагу, як-от на кельнській виставці. Червоний, як огонь, радянський прапор із зорею та серпом і молотом великим прямокутником закликає із сторінок книжки, де розсипані маленькі прапорці багатьох країн світу.
Заля відпочинку
Коли навантажені вражіннями й відомостями до отупіння, з пересохлою горлянкою й із злиплим од внутрішньої спеки волоссям, що вже встигло й висохнути, ви нарешті добираєтеся до величезної ресторанної галі, то над вами в останній раз піднімається кольористий бій прапорів усіх країн світу, що звисають поміж колонами ґалерїї. Стеля галі задрапована синьою, як нічне небо, тканиною, до якої на невидимій прив'язі поначіплювано блискучих дзеркальних баньочок, що створюють дійсну композицію якогось стилізованого неба, а в ньому ходять і знемагають бальони, наповнені легким газом, та ріють моделі аероплянів. Тисячі народу сидять і спочивають. Чудова джазбандна оркестра в омнеїстичній об'єктивності глибоко й темпераментно виконує і фокстроти і вальси. Але так не в'яжеться старовинний повільний танок до цих машин і створеної ними психології. Все частіше й гучнішими оплесками нагороджує маса музику фокстротів. І коли шипучий кучерявий холод пива попадає в вашу розпечену горлянку, то для вас уся складна механіка й велич авіяції вкривається синім димком задоволеної утоми.
ОКУПАЦІЙНА ЗАРАЙНСЬКА ЗОНА
Понад Райном
Я навмисне не буду описувати зовнішнього вигляду міста Кельна й виставки преси, зате поїду далі за Райн в окупаційну зону, цебто частину Німеччини, ще й досі від часу війни зайняту англо-французами. Найбільше там вражає висока сільсько-господарська культура полів, садів і городів, що в'яжеться в гармонійний аккорд з технікою заводів, між якими перебігають ажурні щогли для проводів високого електроструму.
Райн біжить у високих берегах, вкритих виноградниками. На горі клясичні руїни чорного замку. Середньовічні вежі темної доби гніздяться окремо, як глухі сови. Коло них нижче танцюють електро-щогли і розташувались величезні санаторії. Хоч і пізня осінь — тут тепло і ще багато зелені. Потяг біжить над самим Райном. З одного боку колії гора вкрита лісом, а з другого, перестрибнувши зором через будинки, бачиш, як тече сріблястий струмінь, по якому йдуть під різними прапорами вантажні пароплави, тягнучи за собою по кілька барж, вантажених вугіллям, деревом та фабричними виробами. Пости французьких салдатів; де-не-де над дахом має французький прапор. Міста, містечка — не ремонтовані, мов чогось чекають.
Історичне місто Кобленц
Тихе провінціяльне місто Кобленц із затишними поетичними вулицями. Мости через Райн, багато пам'ятників, що зв'язані з історією Німеччини й Франції, з історією французької революції. Тут був центр французьких аристократів-еміґрантів, щоо готували похід на революційну Францію. Тут був не раз Наполеон, тут і німецькі царі робили не раз різні політичні жести. І все це занотовано пам'ятниками, що глохнуть у вільготній тіні прибережних плятанів. Од сирости на їхній живій корі зеленіє така ніжно-зеленава цвіль, що нестерпуче тягне проїхатись пальцем по ній. В багатих особняках, що захлинаються буйністю зелені кущів і височенних дерев, зараз тихо. Бульвар прибережний пустий, як покинутий дім. Ось далеко біля огорожі якогось палісадника ходить чоловік. Здалека своїм одягом він скидається на салдата врангелівської армії. Він ходить швидким і рішучим кроком взад і вперед і щось виробляє. Невже божевільний. Раз-два, раз-два — вперед, назад. Дійшов до певного пункту — бере рушницю до ноги, потім кількома автоматично-напруженими прийомами викидає її знову на плече, кру-у-гом! — і знову маршує. До другого місця дійшов, і знов ота сама тупа напруженість рухів якогось чудного автомата. І, головне, для чого він все це робить? Адже на вулиці ні душі!
Божевільна робота, безглуздий автоматизм. Що б ви подумали про людину, коли б вона взяла рушницю і, ні сіло — ні пало, почала виробляти сама з собою вправи в убиральні? Отаке, приблизно, вражіння міг справити на вас цей чоловік. В дійсності — це була варта біля англійського штабу, що містився в будинку за палісадником. Над будинком маяв, хляпаючи, англійський прапор. І мені дикою й безцільно-автоматичною видалась у цій рисочці вся система аанглійської ритуальної влади з її непотрібним халдейством і автоматизмом, що може впливати і впливає таки на дикунів і на тупу міщанську буржуазію, але ніколи не буде використана розумною і шукаючою доцільности (конструктивности) пролетарською клясою. Ми повинні нещадно боротися з явищами автоматизму, особливо в оформленні масових демонстрацій, коли конструктивна думка мас надає йому рис, властивих події, що з її поклику маси виходять на демонстрацію. Ми погоджуємось на певний ритуал, коли він щось зміцняє, ставить грань, після якої починається інша фаза певних обов'язків, як-от у розводящих чи як автоматичне повторення замовляння гостя службовцем і буфетником у Німеччині: "Цвай маль бір" — "цвай маль бір" — "цвай маль бір". Але безглуздого автоматизму наша людина, вільна людина, має уникати якнайрішучіше, так само, як уникає механічного сприймання тайльоризму у своїй творчій роботі.
Будинки в Кобленці запущені. Німці, що так люблять усе військове, за винятком кількох поліцаїв, усі в цивільному. Коло старовинного мосту через Райн двоє салдатів-французів перебалакуються з німецькою дівчиною, що повз них проходить. Їм співчутливо посміхається трамвайний контролер. За перехід і переїзд через міст на Райні беруть окрему плату: французи встановили. На мосту написи німецькою й французькою мовами. Старий, потріпаний трамвай. Взагалі окупація лежить важким тягарем і пригноблює вже одним фактом такого стану бадьору діловитість німця. Тихе, запущене, поетичне місто, де ніжно-зелена цвіль неземним оксамитом осідає на південних сторонах віття й колон лататих плятанів, що вже облітають.
СВІТОВИЙ ПОРТ — ГАМБУРҐ
В порту і далі
Нарешті на мене війнуло вогкістю Північного моря.