Сумка через плече висить на ремінці з висушеної змії. Добродій неквапом підводить очі на Євгена Петровича й намагається притамувати усмішку, той захвилювався, намагаючись пригадати, звідкіля це обличчя йому знайоме?
А дід налапав сумку, вийняв з неї сигару, пом'яв, понюхав її, ба, й лизнув, потім видобув звідтам велетенську химерну запальничку у вигляді стародавнього крем'яного кресала.
Одвів кощика, ляснув, видобув вогню, смаковито втягнув перший дим, потримав у горлі, насолодившися, раптом несподівано видихнув просто в очі Євгенові.
Той рвучко замружився, а коли розплющив очі, знову побачив дим і пил, і себе голого посеред степу, де за спиною височів розкурочений вибухом курган.
Озирнувся.
Нарешті на бур'янах віднайшов свої строкаті труси, оглянув, обскубав остюки, повільно подався геть.
А череда коров'яча, на це глядячи, розступилася, і, аж коли полегшено зітхнула, даючи дорогу.
________________________
* Вірші Єви Нарубиної.