І дід мій, між іншим, теж биндюжником був.
Рудий (подивився на небо). Пропорція, як двічі два, складається така. То ви сюди приїхали по рибу, чи, мабуть, так — у шалай-балай?
Гуска. На спочинок... Після революції. Між іншим, як я сказав?
Рудий. Ви сказали, що на спочинок після революції.
Гуска (перевівши сказане). Так! Після революції! Бо до революції я ніколи й ні разу не їздив сюди відпочивати. На лоно природи, між іншим, так треба мене розуміти, їй-богу, не їздив і свіжим повітрям не дихав, а тепер ось, дякуючи революції, дихаю. І жінка ось дихає, і діти...
Рудий. Ну що ж... Дихайте! Повітря тут свіже, чисте, як двічі два — санитарне й гигієнічне.
Дідок. То й риби можна буде. Принесем! Відпочивайте!
Пішли.
Гуска (до жінки). Дихай, Секлесю, дихай! Чула? Рибалки от які вже мурмили, а й ті, бач, уже маракують, що таке (саркастично) санитарне і гигієнічне повітря. Мусимо їх передихати! Дихай!
Секлета Семенівна. Ах, Саватію, як я можу їх передихати, коли тут сиро, мене гикавка напала, а до того ще й ти не даєш спокійно дихати!
Гуска. Себто?
Секлета Семенівна. Ну подумай, у нас сім дівчаток. Старша Устонька. А ти ҐГера Кирпатенка до Ох-тисоньки, до наймолодшої, припускаєш. Ну подумай!
Гуска. Женщино! Де твоя логіка? Принаджувати жениха на висохлу цитрину, коли його вабить персик. Подумай ти, тикво!
Секлета Семенівна. Не принадили б до Устоньки, то принадили б до Настоньки, Пистоньки, Христоньки, Хростоньки — за котрусь та й зачепився б, згори ж наниз. А одскочить Охтисонька, то хіба покотиш його знизу нагору,— де твоя логіка ще й психологіка?
Гуска. Коли наплодила гору, то хто зверху у нас, Охтисонька чи Устонька, дурна ти гергепо!
Секлета Семенівна. Ай, годі!.. І май на увазі!.. Май це на увазі! Ну за що ти мене образив гергепою? За віщо? Ти справді дихати спокійно не даєш! Мені вже жовкне в очах!..
Гуска. Так тобі й треба! Хай жовкне-с!
Секлета Семенівна. А-а... Мене обморок бере... Я падаю...
Гуска. Не впадеш, бо зразу в тебе скорпійони вчепляться. Ось вони сидять у траві, чигають на тебеї Ось вони! Підскакують уже!..
Секлета Семенівна (жахаючись). Ай! Я не буду! їй-богу, не буду, Савасику!
Гуска. Ага-a! Не будеш? То тепер я тобі покажу, як я не даю тобі спокійно дихати! Тепер я віддячу за все! А за Маргаритку й плями на платті в першу чергу. Казав тобі заколоти, а плаття муарового не надівати, дак ні! Закопати, поки мине революція, а Маргаритка тепер здихає? І плаття у плямах? У, ти, макітро з полив'яним ухом! Дихай! Спокійніше дихай, гергепо!
Секлета Семенівна. Не муч!.. Він почує!..
Гуска. П'єр? Ха-ха!
Секлета Семенівна (хапаючись за останній порятунок). Агент з гран-чеки!
Гуска. Його тут не існує в природі.
Секлета Семенівна (без пам'яті). А рибалки? Вони ж не рибалки, а... агенти!
Гуска. Що-о?
Секлета Семенівна. Агенти! їй-богу, агенти! Хіба ти не чув, що сказав той рудий, на яікий голос: "Хіба ви приїхали по рибу — у шалай-балай?" І як він подивився? Агенти! Небезпремінно передягнені агенти!
Гуска (похолонувши, дивиться на неї. Пригадує. Пригадав). Так-так... Він таке сказав: по рибу чи, мабуть, у шалай-балай? У шалай-балай! Себто ви приїхали по рибу чи, мабуть, утекли? І подивився. Шалаєтесь? (З жахом). Невже ж вони агенти? Га? Секлесю?
14
Прибігли задихані Хростонька й Онисонька. Навперебивки:
— Ой папонько! Мамонько!
— Мамонько! Папонько, ой!
— Ой, П'єр утік!
— Утік, утік, ой! Гуска. Що-о?
Хростонька. їй-богу, втік, папонько! А Христька вже не черка, не мовчить, а заговорила, кричить, що він агент, папонько!
Онисонька. Агент він, кричить, і заговорила, не мовчить, уже й не черкає, папонько, Христонька, їй-бо!
15
Прибігла задихана Христонька. Чекає, говорить, кричить: — Так! Він агент! Я підслухала! Гуска. Він утік?
Христонька. Дізнавсь, що Охтисонька не зареєстрована, і зразу побіг. Гуска. Дізналися!
Секлета С е м е н і в н а. Як же ти, як заговорила, коли ще не скінчилась революція, мерзотнице?
247
Христонька. Він потяг був з собою й Охтиську, то я не могла, заговорила, і він кинув...
Гуска. Значить, тепер уже революція не скінчиться ніколи. Куди ж мені сховатися? Невже ж нема такого місця на землі? Невже загину-с? Мільйон свічок в очах і немов тисячу панахид навколо правиться. Чому не чути вже Маргаритки? Невже здохла? Чого мовчите?
Блискавка, грім.
Що? Це наш гардероб з горища упав?
Онисонька. Ой папонько, дощ!
Христонька. Дощ, папонько, ой!
Гуска (очнувся. Гнівно-докірливо). І це називається бог! Секлесю! Ти взяла галоші?
Секлета Семенівна. Ні...
Гуска. Що-о? Чого не взяла?
Секлета Семенівна. Старі ж хтось украв, котрі старорежимні, а нові порвалися... Гуска. Отепер ми пропали!
16
Напнувшись мішками, ніби капюшонами, завились рибалки.
Дідок (крикнув, аж Секлета Семенівна ойкнула). Ай, дощик, Хведоре!
Рудий. Не дощик, а абсолютний дощара. (До Гуски, посміхаючись). Ну що ж, революція така у природі, що амінь тепер вашому диханню?
Гуска (підвівши руки). Амінь. Беріть мене!
Д і д о к. А ми рибки вам принесли.
Г у с к а. Не треба!.. Я й так уже знаю, хто ви такі. Беріть мене!
Дідок (сміючись). Та препорція така виходить, що доведеться тепер до себе забрати, щоб пересиділи, Хведоре, га?
Секлета Семенівна. Як ви так — то беріть усіх нас.
Рудий. Узяти-то так, та куди ми їх всіх посадимо, Марковичу? І човен малий, і кватиря у нас не кватиря, а ці#ая житловая криза— курінь же!
Гуска. Все одно... Пропала Росія... Погасла різдвяна зоря, а Маргаритка здохла!
Рудий. Росія навпаки тепер — не пропаде. То була Росія мать-перемать, а тепер — еРеСеФеСеР і соціалізм!
Гуска (аж скрикнув). Не треба мені вашого соціалізму, дайте мені пару старорежимних галош! У мене ось ноги промокли-с!
Рудий. Еге-е, Марковичу! Та в їхніх словах гідра контрреволюції дихає! А як ми ходили босі, ще й сьогодні босі, га! Та в підвал їх, а не в курінь, Марковичу! До міліції!
Дідок, сміючись, показав непомітно, мовляв, п'яний же як ніч.
Та од них не горілкою, а як двічі по два — контрою тхне!
Дідок. То вони вміють так пити. Не наш брат. (Понюхав тютюну, взяв під руку Гуску). Ну, ходімо, громадянине, чи як вас тепер! (Повів Гуску).
Гуска (звис на руках. Надгробним голосом). Отак загинув Гуска! Його величество Гуска-с!
17
З кущів раптом з'явилася Івдя. З другого боку Устонька, На-стонька й Пистонька.
Івдя (хрестячись). Свят, свят, свят!.. Заснула, а грім як грякне. Та куди ви?
Христонька. Нас беруть в міліцію, няню, Устонь-ко, Настонько, Пистонько!
Онисонька. До грамчеки беруть!
Настонька. Невже націоналізували? Візьміть і мене!
Рудий. Та тут їх цілая прорва!.. Куди ми їх?
Дідок. Та вже якось розсадимо! Хай ідуть!
Івдя (затрусилась, захрестилась). Святий Анико-воїне і з ним три звірі божії, молю, благаю вас...
Рудий (до неї). Ну нехай пани, а ви ж, здається, стара селянська женщина — і так допилася! Абсолютно стидно на вас дивиться! Не люди, а мікроорганізми!
Пішли, дощ перестав. Десь гукала, блукаючи, Охтисонька: "Ой П'є-ре-есере, де ви?" Ніби у відповідь їй закумкала самітна жаба.
Завіса