Тамо ж таки, нижче, він знаходить податок на спадщину, а це є наявне обмеження власности.
Але далі ще краще: "Робоча сила перебуває під особливим захистом держави... Робітники і службовці можуть спільно з підприємцями працювати над урегулюванням умов роботи і над розвоєм продукційних сил. Об'являється свобода спілок і об'єднань, як для підприємців, так і для робітників".
Процитувавши все це, товариш Бернштайн починає хвилюватись і бити себе в перса. Де ж тая ваша капіталістична республіка? Хіба це капіталістична республіка? Ані боже мій! Таке можуть казати тільки нахабні більшовики.
А соціяль-демократи, вживаючи такої термінології, підкопуються, сами того не знаючи, "під нашу дорогу, демократичну Німецьку республіку".
Така, виходить, програма "центрального органу соціяль-демократичної партії", що називається, як на гріх, "Вперед". Сучасна Німеччина, значить, не є капіталістична держава, як ми думали, глядячи відсіля, а це є "ще не соціялістична держава". Воістину дивну еволюцію проробляють адепти мирної еволюції соціялізму. Можна б назвати, не помилившись, таку еволюцію піруетом.
Та яка ні нахабна програма офіціозу соціяль-демократії, а організаційні висновки з неї побивають усі рекорди. І всамперед "Форвертс" лобзає стопи Черчіла і принцеси.
Черчіл* написав книгу про імперіялістичну війну. "Форвертс" "не може не захоплюватись Черчіловим літературним хистом і насамперед його "лицарською поведінкою"". Одсипавши йому зо три коші компліментів, "Форвертс" цитує Черчіла. Черчіл сидів із Ллойд-Джорджем* після замирення в його на квартирі. Вони балакали про те, щоб послати скілька пароплавів харчів голодному, переможеному населенню Німеччини.
Цю пропозицію Черчіла "Форвертс" друкує здоровенним шрифтом і виділяє абзацем. Правда, виявилося, що харчів усе ж таки не послали. Далі цитується думка Черчіла, що більше воєн не буде... "Локарнський договір являється європейським відповідником до Вашінгтонської умови поміж С.Ш.А., Японією і Великобританією, яка умова установила і забезпечила мир у Тихому океані. Ці два високі інструменти забезпечують розвій цивілізації. Вони є — дві піраміди миру (знову великий шрифт і здоровий абзац), обіруч Атлантики, міцні й непорушні. Вони є ті гранітні основи, на яких ще величніші мрії Ліги Націй і ідеалізм пакту Келоґового* можуть будувати колосальні, одностайні конструкції майбутнього".
Все це страшенно подобається "Форвертсові".
Ну от, а ви кажете, а ще балакають, "коли ж сам Черчіл співає гімна єднанню народів".
Лукавий стариган удає, ніби він сам вірить у те, що каже.
Можна уявити собі, що Черчіл, прочитавши вирізку з "Форвертса", те ж скаже, тими самими форвертсовими словами. Ну от. А ще балакають. А ще кажуть, що соціяль-демократи!
Але соціяль-демократи з "Форвертсу" захоплюються не самим тільки Черчілом. У них є ще одна тепла романтична любов, це кронпринцеса Вікторія.* Згодом імператриця, жінка Фрідріха III. Цей самий Фрідріх III через три місяці царювання вмер. "Форвертс" щиро про це жалкує і каже, що він, той Фрідріх, був "за конституційну свободу, за спокійний, постійний прогрес" (жирним шрифтом і абзацем).
Правда, ця ж таки кронпринцеса вважала соціялізм за "дике, отруйне безглуздя", жахалася з "мізерних людей", що співали року 1792 Марсельєзу, але зате ж вона сказала: "Принци та принцеси повинні бути людяні й добрі, вони не повинні думати, що вони з іншої плоті й крови, ніж бідні люди, селяни, робітники і слуги, а зносини з цими людьми, що ми завжди плекали й плекатимемо, мають дуже хороший уплив на тих, хто призвані царювати".
Так от від чого захоплюється і бризкає солодкою слиною "Форвертс". Шкода, що він не знає Вайлдовської формули* для такої філософії: "Яка користь була б від нижчих кляс, коли б вони не подавали нам добрий приклад?"
Кронпринцеса дуже була проти Бісмарка,* і за це "Форвертс" ще раз вилизує їй п'яти. "Ми любили Німеччину, каже вона (а вона була дочка англійської королеви Вікторії), і хотіли бачити її сильною та великою і то не тільки через меч, а через усе, через справедливість, через культуру, прогрес і свободу" (підкреслення "Форвертса").
Який незвичайний, щасливий збіг у думках! Яка зворушлива гармонія! І "Форвертс" так само думає.
На біду, цьому перешкоджають лихі люди. Ці лихі люди, ці баламути, негідники, забіяки — це, звичайно, комуністи.
Не без того, правда, що "Форвертс" нападається і на монархістські організації. Але й тут винні, головним чином, комуністи. Коли б вони не баламутили, то не народилися б і фашисти, а всі поробилися б соціяль-демократами.
Комуністи це те, де "Форвертс" витрачає найбільше темпераменту, він точить крокодилові сльози з приводу сталевого шолома і дойчнаціоналів, він з батьківською суворістю свариться пальцем на підприємців, але, забачивши комуністів, надто ж комуністичну партію Німеччини, він починає плюватись і лаятись як звощик. Волоцюги, ледарі, склочники, вбивці, люмпени, демагоги, лепетуни, невігласи так і сиплються з вуст поважного некапіталістичного буржуа, у кожному нумері "Форвертса" неодмінно має бути інформація про те, як комуністи десь зірвали збори "свобідних профспілок" і навіть улаштували бійку. Другого дня у тому ж "Форвертсі" друкується лист зі спростованням, якому — спростованню — "Форвертс" сам не вірить і скептично похитує головою. Подекуди з'являються і спростовання без коментарів. От, приміром, лист депутата ляндтаґу комуніста Голко:
"З приводу статті "Знову напад комуністів — гарненький собі депутат ляндтаґу" в нумері 104 abend-у від 2 березня 1929 року я установлюю: невірно, що я першого березня 1929 ввечері в льокалі по Відснакській вулиці 34 організував напад на вірних союзові футболістів клюбу Моабіт, чи брав у такому нападі участь, невірно, що я при цьому проявив особливу ініціятиву, невірно, що я топтав ногами тих, що лежали долі, невірно, що я у розмові з поліцією "героїчно покликався на свою недоторканість" і "якось, незрозумілим чином, був випущений урядовцями, які держалися коректно". Правда ж є те, що я 1 березня 1929 року, коли нібито трапилося все це, уже виїхав з потягом 19.04 ввечері з Ангальтського вокзалу у Дрезден".
Цього листа "Форвертс" майже не коментує і зовсім не заперечує, а завтра знов надрукує повідомлення про якусь бійку.
І треба сказати, що не все з тих повідомленнях — брехня. Бійки справді відбуваються щодня. Клясова ненависть у сучасній Німеччині така, що шукає виходу просто в бійках. Інакше питання, хто перший ті бійки провокує. Але в пивних, на зборах, на вулиці партії б'ються між собою, а "Форвертс" істерично репетує і закликає до порядку. Немає дня, щоб не вбито якогонебудь комуніста, робітника, фашиста, а подекуди й соціяль-демократа, бо не у всіх соціяль-дємократів у Німеччині тече в жилах чорнило, як у соцдекінських вождів. Багато революційного робітництва ще й досі перебуває в лавах соціяль-демократичної партії. Але для "Форвертса" в усьому винні комуністи.
Є, одначе, для "Форвертса" одне світле явище в Німеччині, що цілком урівноважує шкідливий уплив комуністів. Це явище, світле і романтичне, це для "Форвертса" — шуцполіція з її начальником соціяль-демократом Церґібелем.
Ніжна любов до поліції так і сяє з жирного обличчя "Форвертса". Поліція в нього скрізь коректна, героїчна, культурна, самовіддана служниця "некапіталістичної" Німеччини. Дуже докладно, з захватом і замилуванням, розповідається про спортивне свято, спортивні виступи, спортивні досягнення берлінської поліції, відзначається, що було дуже багато публіки, і що спортивне свято поліції мало не абиякий фінансовий успіх. Немає ні сліду іронічної усмішечки, з якою говориться про "буржуазний футбол".
За що ж так любить "Форвертс" німецьку поліцію? І за те, що вона охороняє "некапіталістичний" лад, і за те, що берлінським поліцайпрезидентом — соціяль-демократ Церґібель, але головне за те, що поліція це єдина форвертсівська зброя проти демонстрантів. У Берліні демонстрації заборонені, заборонені саме з бажання і з прохання соціяль-демократів. Коли в "Форвертсі" читаємо заголовок: "Давно пора", то це значить, що в Шлезвіґу якась округа теж у себе заборонила вуличні демонстрації.
Десь у якомусь районі берлінському відбулося комсомольське зібрання. Ідучи по домах, комсомольці пішли колоною і стали співати. Негайно з'явилася поліція і почала розганяти демонстрантів. При цьому виникли суперечки, і комсомольці "навіть почали ставити опір". Тоді поліцай такий то "мусів ужити своєї службової зброї" і поранив комсомольця в ногу. Що сталося з комсомольцем — "Форвертс" не пише, але кінчається замітка тим, що "п'ятьох коноводів заарештовано".
Поліція розганяє комсомольців, що вертаються з піснями додому, стріляє в них і "заарештовує коноводів", і "Форвертс" піддає належну пошану поліції.
Ще одним комуністи дуже дошкулили "Форвертсові". На тих зборах, де їхня меншість, вони подекуди, сівши купою, "починають хором ревти" і не дають вельмишановному товаришеві Уріху балакати. Голова примушений закрити збори, вельмишановний товариш Уріх зостається не висловившись. Робітники позбавлені змоги ще раз почути добре знайому аргументацію. Революція страждає. "Свободу зборів" порушено. "Форвертс" плаче.
Радянський Союз стоїть у "Форвертса" на другім місці. Рідко, дуже рідко він ставиться до нас невтрально, або визнає раптом, що війна Польші проти Союзу була б війна контрреволюційна. А понайбільше нам попадає так, як і німецьким комуністам.
Щонумеру друкуються бабські плітки про наших вождів під заголовками вроді: "Розвал совітської диктатури". Щонумеру з похабним глузуванням розповідається про картковий хліб, про безпритульних, про те, що в нас (який нечуваний жах!) позбавлені права голосу позбавляються також прав на хлібні картки.
Зрідка "Форвертс", крекчучи, висловлює надію, що об'єктивні обставини примусять радянський уряд завести "справжню демократію". Узагалі ж і Черчіл, і принцеса Вікторія для нього устократ ближчі й миліші, ніж "більшовісти".
З куди меншим ентузіязмом "Форвертс" займається іншими хатніми і закордонними справами. Він картає Мусоліні* і його систему перевиборів. Він при цьому трошки компліментує Феррі у таємній сподіванці знову привернути Феррі до "соціялізму".