Хлопці вирізували з дерева машинки та літачки, коників та ведмедиків; намагалися зібрати електричну гірлянду з розфарбованих у різні кольори лампочок, але заплуталися у проводах. Щось там у них ніяк не вмикалося, аж поки не прийшов Івась і не зарадив справі.
Подарунки, прикраси та ласощі складали у великі коробки. Через деякий час їх назбиралося так багато, що мандрівники засумнівалися – чи вистачить у Хатинці місця? Вирішити цю проблему знов таки допоміг Івась. Він запропонував вирушати порожнем, а подарунки він привезе трохи пізніше, перед самим Різдвом.
Тим часом все було готове до подорожі. Зібрані необхідні припаси, теплі речі; за допомогою студентів – друзів Івася Хатинку на Курячих Ніжках обшили спеціальним теплоізоляційним матеріалом та влаштували обігрівачі – тепер навіть у мороз всередині завжди було тепло та затишно, наче влітку. Івась ще раз перевірив комп'ютер, адже саме він мав підтримувати усі системі життєзабезпечення. Можна було рушати в путь.
Зимова експедиція вельми відрізнялася від літньої веселої подорожі. Навколо лежали самі засніжені поля, тільки деінде з-під снігу визирали чорні стовбури замерзлих дерев та кущів. Але сумний пейзаж не псував настрою мандрівниць: вони тішилися перспективою зустрічі зі старими друзями і зовсім не переймалися через холод, мряку та ожеледицю. На них чекав Заворожений Ліс.
Заворожений Ліс чорнів за пустим пшеничним полем і здавався порожнім та непривітним. Не побачивши на узліссі крил Рипучого Вітряка, Маленька Бабка Йожка згадала: і Вітряк і Млин тепер отаборилися на Дитячому Майданчику. Полегшено зітхнувши, вона почала виглядати якусь стежку між снігових заметів, але марно – сніг лежав стіною, наче хтось невідомий спорудив навколо холодну неприступну фортецю. Нарешті Хатинка на Курячих Ніжках зупинилася, неабияк втомившись ковзатися нечищеною дорогою
– Вже сутеніє. Може залишимося на ночівлю десь тут, на узліссі? – змореним голосом сказала вона й сіла у найближчий замет, наче у м'яке крісло. – Відпочинемо, повечеряємо, а завтра… Не встигла вона договорити, як Маленька Бабка Йожка заволала, видивляючись у віконце: – Дивись, дивися, хто це? ЩО ЦЕ?!!
Раптовий порив вітру підняв хвилю снігу, закрутив її холодним смерчем. Цей смерч борсався дорогою то вліво, то вправо, наче намагався чи то сховатися, чи то втекти. За ним сунуло, набираючи сили та розміру, щось сіре, безформне, але дуже страшне. Загуло й завило так, що Хатинка, якби вже не сиділа у кучугурі, мабуть, звалилася б з ніг. Стало так холодно, що дерева затріщали і миттєво припали інеєм. Віконне скло на очах покрилося крижаними квітами. Навіть всередині, не дивлячись на веселі палаючі вогники електричного каміну, стало зимно та якось незатишно.
Зненацька смерч розпався, розлетівся на льодяні друзки. Зі сніжного туману вихватилися дві тіні й прожогом кинулися до Хатинки на Курячих Ніжках. Гучно застукали у двері, закричали:– Відкрийте швидше, рятуйте нас! Допоможіть будь ласка!
Маленька Бабка Йожка швидко надавила на клямку й розчахнула двері: – Скоріше сюди! Мерщій ховайтеся! Вона ледь упізнала в укритих білою памороззю фігурах друзів – Облізлого Зайця та його дружину.
Розділ 3
КРИЖАНА БІДА
Тяжко відсапуючись, обтрушуючи сніг та шматочки криги, Облізлий Заєць бурмотів:
– Яке щастя! Якби не ви! Як вам дякувати? Любонько, ти як? Жива? – обернувся він до Зайчихи. Та ледь кивнула замерзлими вухами.
– Що тут у вас коїться? – стурбовано запитала Маленька Бабка Йожка. – Що за снігові перегони? Чому ви такі перелякані? Хто за вами гнався?
– Ой, що коїться, що коїться… – заволала Зайчиха. – Тут таке! Як ми ще живі, не знаю…
– Чекай, – зупинив її Заєць. – Можна нам трохи зігрітися? І я все вам докладно розповім.
Маленька Бабка Йожка заметушилася, збільшила вогонь у каміні, підсунула до нього два невеличкі нові фотелі – новорічний подарунок від знайомого сусіди-мебляра, дістала плетені пухнасті пледи. Улаштувавши бідолах у теплі, запропонувала їм гарячого чаю, який вже встигла заварити Хатинка.
Заєць перестав тремтіти, лише коли допив третю чашку чаю, і почав розповідати:
– Біда в нас. Були холодні зими, але такої страшної та лютої ніхто не пам'ятає.
– Мабуть, до вас завітала Королева Льода, – зі знанням справи муркнув Мудрий Кіт, який ще з літку облаштувався у Хатинці іі усі зимові вечори читав їй вголос казки. – Вона така прекрасна, біла, холодна й неприступна… – він мимоволі глянув на кішку Білосніжку, яка вирушила у подорож разом зі своєю хазяйкою.
– О, якби ж то… – перервав його Заєць. – Із Королевою Льодою ми добре знайомі. Кожної зими вона пролітає повз наш ліс на трійці баских коней, таких саме білих, холодних та прекрасних. Лісна товаришує з її дочкою – принцесою. Між ними існує домовленість: ніколи ні при яких умовах вони не шкодитимуть нашому Лісу та його мешканцям. Усі заворожці чекають її візиту та заздалегідь готуються до зими.
– Домовленість така, – вступила Зайчиха. – Як не дивно, Принцеса Льодяничка дуже полюбляє квіти. В її промерзлому палаці є одна спеціальна кімната, навіть цілий зал, прикрашений запашними трояндами, ніжними конваліями, вербеною та нарцисами. В старовинних вазах, оповитих барвінком, повно різнокольорових тюльпанів, півоній та ірисів. Ці квіти ніколи не в'януть. Так мені Пані Лиса розповідала, а їй – Білочка, яка чула від Їжачихи, якій казала це Чаро Піч, що ніби то Пан Ведмідь сказав, що знає це від самої Лісни. От і дарують наші чарівнички Принцесі Льодяничці різноманітні квіти та незвичайні рослини…
– Ну, не знаю, – недовірливо похитав головою Заєць. – Може так, може ні, але зими у нас завжди були лагідні, снігу випадало рівно стільки, щоб опале листя прикрити, паростки захистити та причепурити все навколо. – Щоб ми шубки могли перевдягти, – весело пирхнула Зайчиха. Але Зайцю було не до сміху. Він із сумом в голосі продовжив: – Цього року сталося страшне – нас захопили сніжні велетні.
– Ніжні велетні? – перепитала Хатинка. – Щось я погано чути стала після утеплення.
– Якби ж то ніжні. Злі, студені й невблаганні. Все навколо них дубіє, вкривається кригою, помирає… Як побачать вони щось живе, тепле – одразу накривають сніговою пеленою, заковують у льодовий панцир, морозять на смерть. Ми з Зайчихою ледь втекли.
– Звідки ж вони взялися? – спитала злякана Маленька Бабка Йожка.
– Ніхто не знає. Пригнало їх сюди якесь сіре чудовисько, обідране, зле та вульгарне. Ви кажете: Королева Льода – та вона ж шляхетна пані і слово своє тримає, а це якесь… – Заєць на міг знайти слів: – якесь одоробло неосвічене. По-людськи розмовляти не вміє, слова – самі лайки брудні, навіть вимовити гидко.
– А що ж чарівнички? Не змогли зарадити?
– Більшість вирішила покинути ліс та податися в теплі краї, за Великі Сніжні Гори. Мовляв, зима пройде й усе повернеться на круги свої, сніг розтане, разом з ним і велетні згинуть… Але Лісна залишилася, не кинула свій ліс. Заморозили її лиходії, не встояла вона сама перед злою силою.
– А Кришталик? Наша Галявина? Город? Річка?! – у розпачі скрикнула Маленька Бабка Йожка.
– Усе замерзло й кригою затягнулося. А Кришталика замурували у льодовій печері біля її джерельця…
Розділ 4
ВЕЛИЧНА БИТВА
Допізна розповідали засмучені гості про жахливі пригоди, що спіткали Заворожений Ліс та його мешканців. Про те, як тварини змушені були тікати з рідних домівок, бо всюди – навіть у джунглях та пустелі – настала страшна холоднеча. Про те, як замерзли річка та озера, навіть Мореозеро вкрилося величезними крижинами. Про те, як тріщали від морозу дерева, ламаючи укриті шаром снігу віти, як вмить наскрізь промерзли та побіліли кущі, а земля покрилася непролазними сніговими кучугурами. Не залишилося ані жодної стежки, ані жодної галявинки. Занадто довго сперечалися чарівнички і не встигли зарадити біді.
– Може, якби вони швидко домовилися, дружньо стали перед цією страшною навалою і махнули усі разом своїми чарівними віточками та вимовили тільки їм відомі чарівничі примови, то змогли б зупинити лиходіїв. Але сталося, як сталося… Кришталик у полоні замерзлого джерельця, а Лісну снігові велетні позбавили чародійної сили та занесли невідомо куди. Навіть всюдисуща та всевидюща Сорока не знає, чи жива вона і де її тримають…
– Як таке сталося? – тільки й змогла вимовити Маленька Бабка Йожка.
– То була велична битва, – з гордістю вимовив Заєць. – Захисники стояли до останнього. Лісна випробувала усі знані магічні заклинання та замовляння, будуючи захисну стіну перед нападниками. Кришталик водяними струменями, які замерзали у повітрі й ставали гострими, наче стріли, намагалася збити велетнів з ніг. До них приєдналися інші. Ви б бачили, якими величезними вогняними кулями кидала Блискітка у ворога, які довжелезні блискавиці вилітали з її рук! Світла яскраво освітлювала поле бою, Вітра навіяла теплий пустельний вітер, намагаючись розтопити сніжну навалу. Але не всі чинили опір. Інші чарівнички, побачивши що їхні домівки: водоймища, лани та луки, кущі й дерева замерзають, вирішили супроводжувати бажаючих покинути Ліс. Їм важко за це дорікнути – хтось мав допомогти мавпочкам, левам, жирафам та іншим теплолюбним тваринам дістатися безпечного місця.
– Через це сніжні велетні перемогли? – сумно спитала Маленька Бабка Йожка.
– Їх було дуже багато, вони були сильніші. Їхній ватажок – оте сіре невиразне створіння, яке, мабуть й імені справжнього не має, кидав на нас все нові й нові білі студені загони, – продовжив розповідач.
Крижаним вітром вороги розігнали вогні й блискавиці, вистудили тепле повітря, льодяними брилами розбили захисну стіну. Сіре створіння злетіло у повітря, широко розкинувши свої драні шати, обхопило ними Лісну й потягло невідомо куди. А перед тим кинуло крижаний спис у бік Кришталика. Здавалося, що спис не завдав шкоди чарівничці, розбившись біля її ніг, але Кришталик вмить наче скам'яніла. Один з велетнів жбурнув її у джерельце, що якраз було поруч, і враз заморозив.
Вороги не могли завдати шкоди Блискітці та Світлі через їхню здатність викликати вогонь. Тільки-но вони намагалися схопити їх, як починали танути під гарячими променями. Але сили чарівничок теж танули. Разом з Вітрою вони відступили, захищаючи заворожців, які залишилися у Лісі й теж намагалися чинити опір.
– То в Лісі хтось зостався? А ваша малеча? Що сталося з усіма нашими друзями?
– Пан Ведмідь сховав дітлашню у своєму просторому барлогу.