Але й поновне голосування не дало змін. Тоді збори ухвалюють передати справу на вирішення Контрольної комісії Обкому чи ЦК партії. Лише за кілька тижнів стало відомо, що КК записала Сосюрі догану.
Із праці В. І. Гришка про В. Сосюру — "Засуджене й заборонене" — довідуємося, що Сосюра у 1937 — 38 роках, під час так званої "єжовщини", був призначений уже "на ліквідацію". Будучи на засланні, В. І. Гришко зустрівся з заслан-цями-студентами, яких обвинуватили в Харкові за приналежність до "націоналістичної терористичної організації", яку нібито очолював В. Сосюра. Вони у в'язниці вважали, що Сосюра давно вже заарештований, але виявилось, що зайшла якась зміна і Сосюру лишили в спокої. Проте студентів позасуджували.
Подібні моральні катування письменників, а часом і редакторів були частим явищем в ті часи, а ще більше в пізніші часи, але багато з них відбувалося на закритих партійних зборах, і письменницький загал цього не знав. Як ці цькування відбивалися на нервах і загалом на здоров'ї Сосюри, ми бачили з того, що протягом кількох років Сосюра аж тричі перебував у будинку для божевільних, а також багато разів його викликали до НКВД на Чернишевській вулиці.
Зазнав Сосюра багато нападів і клопоту за свій вірш "Любіть Україну", який написав під час війни, коли був разом з іншими письменниками в Уфі. Сама влада тоді, опинившись під ударами німців, хотіла спертись трохи на український патріотизм, щоб привернути населення України на свій бік. З великими труднощами таки реалібітували ней вірш, хоч йому дали зрозуміти, що не можна любити України без Росії: скрізь треба підкреслювати поруч і любов до "старшого брата".
НЕВТОМНИЙ ПРАЦІВНИК НА ПОЛІ НАУКИ
Проф. Петро Одарченко
Серед наших науковців, зокрема літературознавців та мовознавців, ім'я проф. Петра Одарченка належить до тих небагатьох, кого ми згадуємо з найбільшою пошаною. А коли ще взяти до уваги його страшний життьовий шлях, повний злигоднів, арештів, катувань і переслідувань, сидіння по багатьох в'язницях та перебування на засланні, то можна тільки з подивом схилити голову перед його науковим доробком на мовно-літературні теми, особливо за час перебування поза межами Радянського Союзу.
Народився Петро Васильович Одарченко в селянській родині 20-го серпня (за новим стилем), 1903 року в с. Римарів-ці, Гадяцького повіту, на нашій славній Полтавщині, що дала літературі й науці так багато визначних постатей.
Великий вплив на виховання Петра мала його мати-се-лянка. Незважаючи на тяжку, безпросвітню працю, вона відзначалася надзвичайною добрістю, душевною красою і великим мистецьким хистом. Вона співала своєму синові чудових старовинних пісень, розповідала казки і була незрівня-ним майстром української вишивки, зокрема "вирізування". Коли Петро був уже студентом, він із материнських та бабусиних уст записав кілька сот пісень і післав їх до Етнографічної комісії ВУАН. Одну з пісень балядного циклу використав у своїй розвідці К. В. Квітка, який подав при цьому й прізвище матері Петра, Оксани Одарченко.
Після закінчення народньої школи в 1913-му році, П. О. вчився в Гадяцькій земській гімназії. Влітку 1915 р. він з великим захоленням прочитав твори Шевченка (нецензурова ний "Кобзар" з 1908 р. за ред. Доманицького). V 1917 — 20 рр. брав діяльну участь у Гуртку українознавства гадяцької шкільної молоді (був писарем гуртка, часто виступав із доповідями на літературні теми).
Та чи не найбільший вплив мали на нього 1919 — 20 рр., коли він жив у Гадячому в будинку Драгоманових, у якому в той час жила мати Лесі Українки, Олена Пчілка. Шкільна молодь не раз слухала її цікаві доповіді про Панаса Мирного, про Михайла Драгоманова. Одарченко й досі зберігає книжку Олени Пчілки "Дві п'єси для дитячого театру", яку вона подарувала йому на згадку з дарчим підписом. Зберігає він і статтю Олени Пчілки про М. П. Драгоманова (відбитка з журналу "Україна", 1926, з написом: "Вельмишановному землякові, щирому надійному українцеві Петрові Одарчен* кові на спомин про Гадяче від Олени Пчілки. Київ. 1926 р.; 16 грудня").
Петро Одарченко. Січень 1950 р.
У 1920 р. Петро Одарченко закінчив Гадяцьку гімназію ім. М. П. Драгоманова, а одночасно й Педагогічні курси. Восени 1920 р. почав учитися в Полтаві, у місцевому відділі історично-філологічного факультету Харківського Державного Університету. Його товаришами були Павло Петренко, Юрій Савченко, Григорій Майфет, які пізніше стали відомими літературознавцями. Там викладали в той час проф. В. О. Щепотьєв, проф. Мірза-Авак'янц, проф. Рибаков, проф. Щербина та інші. В лютому 1921 р. Петро Одарченко через тяжку хворобу змушений був залишити Полтаву. Два роки він учителював у хутірській школі в Гадяцькому повіті.
З 1923 до 1926 р. вчився в Ніжинському Інституті Народным Освіти. Після закінчення інституту був залишений аспі-
Петро Одарченко в 1913 р. (с. Римарівка)
рантом Ніжинської Науково-Дослідної Катедри Історії, Культури та Мови (секція української мови еа літератури). Під кер. проф. Є. А. Рихліка та проф. В. І. Рєзанова успішно закінчив аспірантуру (1929) й написав дисертацію на тему "Стиль Лесі Українки". У 1927 р. у "Записках" Ніжинського ІНО була надрукована його перша науково-дослідна праця "Ткачі" Г. Гайне в перекладі Лесі Українки". І в 1927 р. в ч. 12 журналу "Червоний шлях" з'явилася рецензія Г. Май
Рідна хата в с. Римарівці, 1933 р. На фото: двоюр. сестра Ольга і мати Оксана Одарченко
фета на цю працю. Рецензент писав: "...Треба відзначити, що цю порівняльну аналізу лексики, що є коли б не головною базою доказу, зроблено дуже сумлінно й дотепно, з знанням теорії зовнішньої та внутрішньої форми".
Протягом трьох років П. Одарченко надрукував 10 наукових праць та рецензій у різних наукових виданнях, зокрема в публікаціях Української Академії Наук ("Етнографічний вісник", академічний збірник "Література" за редакцією акад. С. О. Єфремова, М. Зерова і П. Филиповича). У своїй праці під час наукового відрядження до Києва П. Одарченко користувався цінними вказівками С. Єфремова, М. Зерова, Б. Якубського та інших. Академік С. Єфремов схвалив до друку в "Записках" ІФВ VAH працю П. Одарченка "Перша редакція поеми Лесі Українки "Місячна Легенда". Але цей останній том "Записок" був заборонений і знищений.
В pp. 1926 — 1928 П. Одарченко викладав українську мову на різних курсах українізації та в Вечірньому Робітничому Університеті. З 1928 р. став викладачем Ніжинського ІНО, а в 1929 р, почав викладати курс історії української мови в ІНО. Але 1-го жовтня 1929 року науково-педагогічна праця П. Одарченка припинилася. Уранці агенти ҐПУ зробили трус у помешканні Одарченка та його заарештували. П. Одарченка обвинуватили в тому, що він нібито належав до контрреволюційної організації, яка ставила за мету повалення радянської влади й відновлення самостійної України. Після піврічного ув'язнення та двомісячного тяжкого етапу, Петро Одарченко три роки відбував заслання в Алма-Аті. По закінченні терміну заслання, був удруге заарештований. Обвинувачували знову в приналежності до контрреволюційної української націоналістичної організації. Знову півроку був у в яз-ниці, а потім був засуджений на три роки заслання в місті Уральську. Насправді ні II. Одарченко, ні інші, ув'язнені разом з ним, ні до якої організації не належали. Такі обвинувачення були типові для того часу. Ніяких судів не було. Долю обвинувачених у неіснуючих "злочинах" вирішувала "тройка ҐПУ" десь аж у Москві. На засланні П. Одарченко працював у державній публічній бібліотеці Казахстану, а пізніше в Уральську викладав на позаочному секторі Педагогічного Інституту.
Лише в 1937 р. йому пощастило вирватися "на волю", але помітка в пашпорті щоразу була перешкодою в одержанні роботи. Лютувала саме "єжовщина", яка зрештою проковтнула и самого Єжова.
Деякий час пощастило працювати в Курській бібліотеці. Гам у 1939 р. П. Одарченко написав і видав дві праці — бібліографічні покажчики з його вступними статтями про Шевченка та Шекспіра. Потім дістав працю доцента в Курському педагогічному інституті, де читав курс сучасної російської мови. У червні 1941-го року дістав наукове відрядження до Інституту їм. іерцена в Ленінграді, та ледве приїхав, як за два дні міліція наказала виїхати звідти протягом 24 годин і не з являтися в більших містах під загрозою, що буде висланий на 5-річне заслання.
Тяжко перерахувати всі ті образи, цькування, переслідування, звільнення з праці, що довелося зазнати нашому талановитому науковцеві лише за те, що він був українцем. Так виглядало те "щасливе й радісне життя", якого скоштували мільйони нашого народу.
Багато горя й нових страждань довелося зазнати під час страшної війни: голод, холод, бомбардування, арешт і допити в Гестапо, прощання з батьками і з Рідним Краєм. У 1943-44 рр. П. Одарченко жив у Варшаві і викладав церковно-слов'янську мову в Православній семінарії. Влітку 1944 року ви їхав до Відня, де працював літературним редактором журналу "Наддунайська Варта" (відп. ред. Остап Грицай).
Далі праця в бавера в Баварії і, нарешті, життя і праця в таборах ДіПі (Авґсбурі, Ляйпгайм). Від 1945 до 1950 р. П. Одарченко, незважаючи на дуже тяжкі умови таборового життя, продовжував науково-педагогічну діяльність (дослідження творчости Лесі Українки, доповіді на засіданнях УВАН, виконування обов'язків секретаря Спілки українських письменників, редагування мови наукових праць та журна-лістичних статтей, читання лекцій з української мови в Пра-
Петро Одарченко (16 років). Весна 1920, м. Гадяче.
вославній Богословській Академії та гімназії).
Друковані праці цього періоду: "Український правопис", статті про Лесю Українку, І. Франка, Т. Шевченка, Олену Пчілку, О. Олеся, видання вибраних творів Шевченка, Лесі Українки, Л. Глібова та статті на мовні теми. Окрема важлива ділянка праці П. Одарченка — це статті на теми українського фолкльору та про українських письменників, друковані в "Енциклопедії Українознавства".
В 1950 році проф. Одарченко переїздить до Америки, але спочатку й там життя було тяжке: праця портером, прибиральником, робітником на фабриці тощо. Та це не демобілізувало його енергії й бажання до наукової й журналістичної праці.