Росте на вапнякових скелях, урвищах.
Там, де ведуться розробки вапнякових відслонень, шиверекія подільська помітно зникає. Релікт третинного часу. Як цінний для науки вид потребує охорони в усіх місцях зростання та створення заказників.
ПОРЯДОК ВЕРЕСОЦВІТІ
РОДИНА БРУСНИЧНІ
Дві посестри: рум'яна журавлина і брусниця Та ще лохина і чорнявенька чорниця — Хто їх не знає! Хто їх не збирав! Хто в лісі був, той ними ласував! '
Так представляв колись родину брусничних професор Д. Н. Кайгородов. У своїй чудовій книзі "Із зеленого царства" він розповідає про чорницю:
"Коли вперше підете до лісу по чорницю, виберіть розкидисту, вщерть всіяну ягодами, гілку цієї рослини і відірвіть її від дерев'янистого стебла, що стелиться по землі: яке гарненьке, мініатюрне деревце, з зеленими гранованими гілками та яскраво-зеленими, округлими, дрібнозубчастими листками! Якими чудовими прикрасами служать йому ці синювато-чорні ягідки, що звисають з гілочок, немов яблука з яблуні. Яким розкішним, тінистим фруктовим лісом повинен видаватися густий чорничник ось тому муравлику, який, з сухою билиночкою в роті, поспішаючи, пробирається під його зеленим шатром!" А ще великий природолюб переказує цікаву німецьку легенду. Виявляється, кущики чорниці густо вкривають землю в тих місцях, де шмигають крихітні гноми і карлики, що оберігають свої, сховані од людей під землю, скарби. Ці крихітні, сивобороді істоти, з великими головами і розумними обличчями, колись скрізь марно шукали надійної схованки для себе і своїх скарбів: у підвалах та погребах людських жител, в селах і рицарських замках, по ущелинах і яругах, в лісах, між корінням дерев — всюди знаходили їх люди; скрізь їх переслідувала лопата, кирка, сокира — вірні союзники жадібних до дорогоцінностей людей. З плачем і жалісним стогоном, у вічному страсі за свої скарби мандрували по світу бездомні карлики і гноми. Нарешті над ними зжалився чорничний кущ; він покликав до себе крихітних поневірянців й пообіцяв їм надійне пристанище. Кущ запропонував карликам і гномам заповзти під зелене шатерце свого рідного чорничного лісочка й пошукати там щастя... Тут і по сьогоднішній день живе і господарює нікому не видимий і ніким не потурбований крихітний народець.
У заболочених соснових і мішаних лісах, на торфовищах росте голубика. Стебельце її схоже на чорничне, тільки більше. Тонкі цілокраї листочки зісподу сизо-зелені. Дуже красиві. У голубики ягоди — сині, із сизуватою поволокою. Вони такі ж смачні, як і чорниці, однак люди збирають їх менше. Чому? Бо дістатися до них важче й нерідко ризиковано. Тому голубикою ласують переважно тетеруки, глухарі, куріпки! Брусниця росте у хвойних і мішаних лісах, вона любить світлі сухі місця. Листя у брусниці шкірясте, із загнутими донизу краями, на зиму воно не опадає. Блідо-рожеві квіти зібрані у верхівкові китиці. Ягоди червоні. У ягодах чорниці, голубики, брусниці багато вітамінів. їх використовують у харчовій та кондитерській промисловості. Чорниця і голубика — також цінні лікарські рослини. Про журавлину — мова особлива. Темно-червоні ягоди журавлини болотної кислющі-прекислющі. Та люди охоче їх збирають і купують. Річ у тім, що вони дуже корисні, бо містять різні цукри, кислоти, зокрема лимонну, мінеральні солі, азотисті речовини йод, дубильні речовини, вітамін С. Добре відомі лікувальні властивості журавлини. Ягоди її здавна використовували як протицинготний засіб, при лікуванні гіпертонії, при зниженні кислотності шлунку. Сік та екстракт ягід п'ють як протигарячковий і вітамінний засіб.
Ягоди журавлини дуже довго зберігаються. Коли б ви не побачили їх — восени, взимку чи навесні — вони завжди свіжі, ніби щойно зірвані. Оберігає їх від псування восковий наліт, яким вони вкриті. Зростає журавлина на болотах, і, звичайно, любителям її не обійтися без високих чобіт, а іноді й вони не допомагають...
Рослинка ця — сланкий дрібний напівкущик з тоненьким довгим стебельцем. Листя зимуюче, непомітне, тому що кольором мало відрізняється від болотяного моху, на поверхні якого лежить. Зате дрібненькі темно-рожеві квітки видно здалеку. Сидять вони на довгих квітконіжках на кінцях гілочок. Квіти пониклі, з глибокочотирироздільним віночком, пелюстки загнуті назад. Добре видно вісім тичинок і плідничок, схожий на тонкий дзьоб або жало комара.
Плоди журавлини — чималі ягоди, до 10— 12 мм у діаметрі, визрівають наприкінці серпня — на початку вересня. Збирають їх тричі: одразу у вересні (тоді ягода тверда, дозріває при зберіганні); восени, коли вдарять перші морози (ягода найсмачніша і кисла); і ранньою весною, коли зійде сніг (ягода стає солодкою, але швидко псується). Всього до родини брусничних належать близько 800 видів (35 родів) здебільшого тропічних і субтропічних рослин. В СРСР росте 9 видів (2 роди), з них на Україні^ 5 видів. До "Червоної книги УРСР" занесено журавлину дрібноплоду.
Журавлина дрібноплода.
Рідкісна зникаюча болотна рослина.
Цей вічнозелений кущик набагато дрібніший від журавлини болотної. Листочки у журавлини дрібноплодої загострені, світло-зелені, одиничні квітки розміщені на голих квітконіжках, ягоди невеличкі, червоні. Цвіте рослина у травні — червні.
Зустрічається вона зрідка у Західному Поліссі та Карпатах. В УРСР проходить південна межа ареалу. Росте журавлина дрібноплода на сфагнових і торфових болотах.
Охороняється на кількох болотах у Поліському заповіднику.
Ще донедавна спеціалісти вважали, що запаси журавлини дрібноплодої невичерпні.
Так, М. М. Верзилін у своїй книзі "По слідах Робін-зона", розповідаючи про заповзятливу міс Єлизавету Уайт з штату Нью-Джерсі та їй подібних, які заради наживи стали розводити на болотах плантації чорниці, лохини і журавлини, писав:
"У нас на безмежних просторах лісів та боліт в достатку ростуть брусниця, чорниця, лохина, журавлина, морошка. Й навряд чи доцільно нам займатися селекцією та вирощуванням їх на спеціальних плантаціях. Перед нами стоять завдання культивування більш цінних і рідкісних рослин". Та минуло небагато часу, і перед вченими постало питання збереження цього виду, зокрема журавлини дрібноплодої. У книзі "Дари лісів України", яка побачила світ у 1975 році, її автори зазначають: "На Україні є значні запаси природних журавлинників (близько 90 тис. га), але щороку ці площі зменшуються у зв'язку з осушенням лісових боліт. Тому виникає необхідність у проектуванні заходів по відтворенню ягідників штучним шляхом. Перші спроби створення штучних плантацій журавлини проведено на практиці.
Для розведення журавлини використовують вироблені торфовища, створюючи там певну систему водопостачання. Висаджують кореневі паростки або стеблові живці. На штучних плантаціях уже третій рік спостерігаються плодоношення".
Щоб зберегти журавлину дрібноплоду як цінний для науки вид, необхідно створити заказники на кількох болотах, де вона росте рясно, насамперед на болотних масивах Сира Погоня та Морочно II, що в Ровенській області.
РОДИНА ВЕРЕСОВІ
Хто не милувався вересовими галявинами у лісі! Особливо красиві вони восени, коли дерева вбираються в золоті шати, бабине літо жене до небокраю срібне павутиння, й усе довкола наповнюється ніжно-медовим запахом квітучого вересу. Гудуть над ним запізнілі бджоли, й не віриться, що яскравий лілово-рожевий килим — останній спалах золотої осені... А які гриби трапляються у вересових заростях! Звичайнісінький маслюк і того не впізнати — такий дебелий і ядерний! Верес ви зустрінете у хвойних і мішаних лісах, на лісосіках, згарищах, полонинах. Він любить світлі й сухі місцинки. Тоненькі розпростерті пагони невисоких сланких кущиків вересу густооблистнені. Листочки у нього дрібні, коротколінійноланцетні, тупі, супротивні, сидячі. Квітки також дрібні, правильні, двостатеві, пониклі, зібрані в однобокі довгі китиці.
Цвіте верес у липні — верес-Плід у нього — коробочка, вкрита білими щетинистими волосками. Такий верес звичайний, що дав назву і порядку вересоцвітих і родині вересових.
Вересові — вічнозелені або листопадні дерева, кущі, ліани, кущики і напівкущики з простим суцільним листям. Майже 1750 видів (близько 50 родів) об'єднує ця група рослин. Ростуть вересові в обох півкулях — від арктичних пустель до тропіків. В СРСР вересові представлені 50 видами (21 родом), з них в УРСР росте 9 дикорослих видів (8 родів). Чимало вересових декоративні, деякі містять дубильні речовини, ефірні масла тощо. У нашій республиці, крім вереса звичайного, у вогких хвойних і мішаних лісах, на болотах ростуть мучниця звичайна, багно звичайне, а на Південному березі Криму — суничне дерево тощо.
До "Червоної книги УРСР" з родини вересових занесено хамедафну чашкову. Хамедафна чашкова. Рідкісна болотна рослина. Хамедафна чашкова — вічнозелений гіллястий чагарник 17—50 см заввишки. Гілки у неї лозиноподібні, спрямовані косо вгору, рідкі. На старих гілках сірувато-бура кора потріскана, а молоді, як і листки, вкриті дрібними круглими лусочками. Листки у хаме-дафни чашкової довгастоовальні або ланцетні, до 5 см завдовжки, дрібнозубчасті, шкірясті, з трохи загорнутими краями, зверху брудно-зелені, блискучі, знизу — іржаво-зелені.
Квіти пониклі, розташовані на кінчиках гілок в пазухах верхніх листків, зібрані вони в однобокі китиці. Віночок білий, глечикодзвонико-подібний з п'ятьма трикутними, від середини відігнутими зубцями. Плід — коробочка. Вона може бути приплюснуто-кулеподібна або п'ятигніздова. Насіння дрібне, його дуже багато.
Цвіте хамедафна чашкова у травні — липні. Зустрічається ця рослина дуже рідко на півночі Західного Полісся. Востаннє її зібрали для гербарію у 1976 році на болоті Мороч-но II у Ровенській області. В УРСР проходить південно-західна межа ареалу. Росте хамедафна чашкова на оліготрофних (верхових) лісових болотах.
Причини зміни чисельності — проведення меліоративних робіт. Щоб зберегти цей вид, необхідно створити заказники на болотах Мо-рочно II та Сира Погоня, а також контролювати стан популяцій.
ПОРЯДОК ПЕРВОЦВІТІ
РОДИНА ПЕРВОЦВІТІ
....Жила колись дівчинка. Тато її лісником був, а м4ма йому допомагала. Та ось розпочалася жорстока війна, й лісник пішов батьківщину од ворогів боронити. Стала мати більше в лісі бувати, разом із собою й доньку брала.