Ми п’ємо й далі.
Хоча вже й знаємо, що далі пропивати, як усе вже здається процмулили, що змогли, немає чого. Тим більше, бездонних амфор нині теж немає. Як і бога веселощів Діоніса. І Пан невідомо де подівся — пропивши свою долю.
Але так іноді хочеться дістати бездонну амфору. А діставши, якщо й не споїти кралечок, то бодай самому напитися до самісіньких риз. Тому й популярна у всі часи пісенька: "Ой, у полі билиночка колихається, А в шиночку вдовин син напивається..."
Все ще напивається. З часів Пана та Діоніса.
Кажуть, він п’є з горя. Тому, що бідний.
А ще кажуть: бідний він тому, що... напивається.
ТІЛО ВИДОВЖЕНЕ, ЗМІЄПОДІБНЕ, ХИЖАК
— Він, він це... Що не кажіть, а їй же Богу, він!..
— Хто — він?
— А той, хто мене душив. Він, зараза, він!.. Хоч ріжте мене, а він... Тіло видовжене, змієподібне, хижак! Хто ж ще буде, як не він? І ледь було мене не відправив де праотців. І досі шия болить. Коли б не підоспіла підпомога...
І скільки не допитуються, бувало, у відповідь одне і те ж: тіло видовжене, змієподібне, хижак...
— Кажу, він, бо хто ж його не знає — змієподібного? Щоб його трясця трясла, як він мене, стерво, тряс!.. Ич яку моду взяв, на шию чоловікові кидатись! Що я йому такого зробив? Тільки й того, що хотів спіймати...
І лише після доброї чарки дядько Степан, підкручуючи вуса, нарешті
заходжується розповідати.
Гостював він тієї весни в Очакові, в дочки, яка там замужем за річковим капітаном. І там, де ото в Лиман впадають Дніпро та Південний Буг (тому й лиман зветься Дніпровсько-Бузьким), рибку собі ловив. Тихо, як кажуть, і мирно.
— От вже душечку таранькою та лящами одвів! Тільки закинеш, так і є... так і є... Роздолля там! Як ото в морі. Лиман простягнувся чи не на півсотні кілометрів — є де розвернутися. Правда, рибінспектори, зарази, дозоляли. От уже причепливі! Чіплялися, бачте, що по весні риба нереститься — тож лов її на той час заборонений. Браконьєрство це, мовляв. Та що ж я всю рибу виловлю, якщо по весні з вудочкою в Лиман випливу, га? Ну, спіймаю там десяток-другий рибин, а їх у Лимані! Трильйон з гаком! Так ні... Галасують! Катерами гасають, пальне тіко палять та штрафують нашого брата. Та риболовні снасті відбирають... Моду взяли — у друзі набиваються. До нашого брата. Порозвішують на березі Лиману плакати: "Рибінспектор — друг риболова-любителя!" Вік би не бачити таких, звиняйте, друзів! Як не клює, — "друга" немає, а тіко починаєш брати, а друг — тут, як тут. Штраф, конхвіскація снастей... У Києві на Дніпрі од них спасу немає, аж в Очаків заїхав — і тут пильний в обидва ока!.. Куди воно годиться? Трудящому мужику так уже й з вудочкою не можна посидіти. А я сидів. І ловив. Доки не трапився він… Ну, той, тіло видовжене, змієподібне, хижак...
Заякорився того разу в уловистому місці — лящі там добре брали. Налаштував спінінги, на борт їх поставив, дзвіночки почепив. Сиджу, чекаю... Цигарку смалю, одним оком пасу Лиман — чи не несе, бува, чорт друга-рибінспектора, а другим косую на снасті — щоб кивок не проґавити. Слава Богу, рибінспекції не видно... Коли це дзвоник телень-телень!.. Я з несподіванки аж у човні підскочив. Ага, думаю, перший є! А дзвоник аж угору злітає!
Схопив спінінг, підсік. Ого-го, відчуваю, щось солідненьке попалося, ач як в глибині б’ється, не інакше, як лящ кілограмів на п’ять. Тільки б волосінь витримала, аби гачок не розігнувся — і таке траплялося. Лиманські лящі вигуляні, го-го який фокус можуть утнути! Кручу котушку, вибираю волосінь, підтягую улов до човна — котушка аж вищить, волосінь як струна бринить... Та ось вода біля борту закипіла, з води щось за чудасія вискочила... І на мене зміїною головою витріщилася. А довжелезна яка! Метрів чи не два. Наче удав. Тіло видовжене, змієподібне, дрібна луска. Спина темно-зелена, боки жовті, черево білувате... Що за чудо-юдо? Почвара та й годі! Я ледве спінінга з рук не випустив, як уздрів ту диковину... Боже Сусе! На кий він мені здався, удав! У нас, у Києві у Дніпрі таке не водиться. І що з тим змієм робити? Присниться — злякаєшся! Втягнув я ту химеру в човен, а вона, видовжена, змієподібна, хвостом мене яа-ак уріже не ногах! Ледве за борт не булькнув! Аж на нозі синяцюра схопився — як там і був! Т-туди т-твою! Піймав на свою голову розбишаку! Ну, постривай, дивовижо!
Нахиливсь я над тією химерою, щоб гачка вийняти, а воно, чудисько те видовжене, змієподібне, як підстрибне, як мотане своїм двометровим тілом, наче батогом!.. І обмоталося навколо моєї шиї. Я й отямитись не встиг, а вона (воно) так і здавило, як сталевим обручем! Я аж захрипів... Ну, все, думаю, амбець і капець мені в одну мить! Задушить це змієподібне.... Невже й справді удав?
В мене вже й піна з рота... Оце так… рибна ловля! Ні за цапову душу пропаду. І чорт мене поніс в цей Дніпровсько-Бузький лиман! Хватка в страховини — будь здоров! Віддираю його руками, а воно ж як сталь міцне. Та ще й слизьке. Руки сковзаються…
Господи, Сусе, хоч би хто порятував. Аж тут чую мотор — трах-трах і стих. Хвиля човен гойднула. Слава Сусу — підпомога.
— Хто — там? Ряту-уйте! — кричу. — Річкового удава підчепив… Душить, зараза!..
— То він так по-своєму з браконьєрами бореться, — чується голос і, що обурливо — насмішкуватий.
Скосив око — хто ж це над людською бідою кпинить? Вона. Рибінспекція. Але мені тоді, як мене те страхопудало змієподібне душило, все одно було — хоч рибінспектор, хоч чорт! Та й рибінспекція ще краще — зуміє порятувати.
— Спасайте, хлопці, — кричу. — Мене удав душить!
— Вугор, — одказує з човна рибінспектор. — Повна назва його — вугор європейський, або річковий... Трапляються екземплярчики й до двох метрів завдовжки, хоча в середньому півтора. Важить — 4—6 кг. Тіло видовжене, змієподібне. Нереститься в Атлантичному океані, в Саргасовому морі на глибині 400 метрів. Личинки з морською течією майже три роки пливуть до берегів Європи, перетворюючись на вугрів і вже тоді заходять у ріки. В Україні рідкісний, але трапляються — особливо в нашому Лимані, — значні екземплярчики! Хто з ними ніколи не здибувався, той може налякатися..
— Т-туди т-твою! — кричу, все ще намагаючись одірвати із шиї живий обруч. — Мене ця чортяка душить, а ти... Лекцію затіяв.... Поможи!.. Теж мені... рибінспектор! Друг риболовів-любителів!
Рибінспектор — веселий такий чоловік, хвацький, — стриб у мій човен і вправно та швидко відірвав од мене того вугра. Європейського чи якого там. І в Лиман його — бульк!
— Ти що-о?!. — кричу. — Я його ледве у човен втягнув, а ти... У воду катюгу?
А рибінспектор зуби шкірить.
— Не сезон зараз для рибної ловлі. Ще місяць треба чекати.
— Тю, а я не знав, — прикидаюся дурником.
— Незнання законів не звільняє від покарання за їх порушення. — І діловито дістає сумку-планшетку. — Значить так, добродію. Будемо складати протокола, платити штраф.
— За те, ще він мене ледь не задушив? — розтираю шию.
— Ні, за браконьєрство. Заодно доведеться ваші спінінги конфіскувати. Ось у що вам обійдеться ловля вугра в неустановлене времня.
Квитанцію дістав і — радо так мені:
— О! Вітаю вас!
— З чим це? — насторожуюсь.
— Ви — тисячний браконьєр, якого ми спіймали у цьому році, — бадьоро вигукує друг риболовів-любителів. — З чим вас і здоровлю. Заодно випишу вам ювілейну квитанцію на штраф.
— Хоч тут, — кажу, — повезло.
І все ж я був йому радий. Коли б не рибінспектор — хтозна як би скінчилася моя боротьба з тим... змієподібним. А так — виручив. Недарма ж кажуть: рибінспектор — друг риболова-любителя.
А корінець квитанції, де написано, що я тисячний браконьєр — Господи Сусе, скільки розвелося цих браконьєрів, спасу од них немає! — спійманий тієї весни в Дніпровсько-Бузькому лимані, зберігаю, як сувенір. Грошей, правда, що їх здерли з мене на штраф, шкода. І новеньких спінінгів. Дорого мені обійшлася та почвара. Видовжена, змієподібна... Бодай їй! Сиділа б у своєму Саргасовому морі, так ні... В Дніпровсько-Бузький лиман приперлася. А ти — потерпай з-за неї!
— Бережіть квитанцію, — порадив на прощання рибінспектор. — Раптом вам ще й премію дадуть — як тисячному браконьєру!
Еге, діждешся од них премій!
А на Лиман я звідтоді, як у дочки гостюю, не потикаюсь. Підчепиш там якесь страхопудало, а воно й кинеться тебе душити — ума йому не вставиш. Ні, з мене досить одного разу!..
ПРИГОЛОМШЛИВА РАДІСТЬ СЕКСУ!..
Увага!!! Всім-всім і негайно — любителям і професіоналам! Розкішно видану книгу "Радість сексу" — крейдяний папір, колосально-
вражаючі кольорові ілюстрації, в основу яких покладено знімки (без ретуші!) найпроникливіших англійських папараці, зроблені за допомогою прихованих камер; не книга, а своєрідний гімн любові (101 спосіб як досягнути нірвани!!!), багатюща енциклопедія інтимних послуг, керівництво до дії з детально-дохідливими і точними описами та фаховими порадами і водночас високопоетична, написана ніби на одному подихові; фоліант, що принесе вам справді приголомшливу радість сексу (як один казав: скільки там того життя!), що її ні пером описати, ні словами передати; зрештою, безцінний твір, який повинен бути в кожного на столі... себто поруч з ліжком, чи не антикварний посібник, що, як я певен, стане і вам істинним другом, порадником і навчителем (у виданні подається 101 порада чотирма мовами — українською, російською, англійською та міжнародною, есперанто), особливо для початківців (та й для профі теж), так ось таку книгу-диво ТЕРМІНОВО, у зв’язку з нагальною потребою, міняю на будь-яке видання (бодай і брошурного типу хай навіть і на газетному папері) із популярно-наукової серії "Венеричні хвороби та їх лікування". Згоден на доплату — зі свого боку.
Адреса в редакції.
Раджу не баритися, адже того міняйла, який озветься першим, чекає ще й своєрідна премія — за оперативність, гуманізм і милосердя, виявлені до ближнього.
Поспішайте, не втрачайте, може, й останньої можливості спізнати приголомшливу радість сексу, від якої (якого) потім — повірте моєму досвіду — не просто буде й отямитись.
З нетерпінням чекаю пропозицій від любителів спізнати нірвану сто та ще й одним способом! Не баріться з обміном!
ЧОЛОВІКИ... ВИМИРАЮТЬ?..
НЕ ДІЖДЕТЕСЬ!..
— Чоловіки! Законні і незаконні! Представники гіршої половини роду людського! Чоловіченьки і чоловічища, чолов’яги і чоловічки, всі, хто сильної статі! Мужчини! Хлопці-молодці! Парубки і братани! Дядьки і вуйки! Газди і свояки! Свати і швагери! Тесті і шуряки! І взагалі, хомо сапієнси у штанях! Вічно юні орли — мобілізуймося! Згуртуймося! Не підведімо коханих, представниць прекрасної половини роду людського — дружин зокрема і чарівних жінок взагалі — молодиць, газдинь, вуйкинь! На сто й один відсоток збільшимо якість і надійність нашої вічної мужської процедури по продовженню роду людського! Доведемо, що ми, як і раніше, на бойовому посту і за нами не стане.