Коли Тарас не згодився з Кулішевою думкою, і вдався до благого дідуся Сергія Аксакова, щоб поклопотатися про надруковання його "Княгині" і "Матроса", дак і Аксаков не радив його друковати, кажучи 832, що твори ті "без порівняння нижче Вашого (Тарасового) величезного таланту віршотворного. Ви лірик, елегіст, гумор ваш невеселий. Правда, де річ іде про природу, де діло доходить до живописі, там у вас усе прекрасно. Але се не викупляє вади в цілому оповіданні ("Княгиня"). Я не опасуюся сказати вам голу правду. Я тієї думки, що такому таланту, як валі, можна сміливо говорити правду, не боячись образити людське самолюбство. Багатій людині не соромно обути діряві чоботи. Маючи перед себе такий сяєвний обшир, де ви повний господар, ви не образитесь, коли вам скажу, що ви не зугарні перейти по якій-будь степовій стежечці".
829 Чалий, с. 118.
830 Ibidem. — С. 121.
831 Русск[ая] стар[ина]. — 1880. — [Кн. III]. — С. 607 — 610.
832 Чалий, с. 119.
Опріч оцих причин, на мою думку, були ще інші. Зміст Шевченкових оповідань не вдовольняв тій "злобі дня", яка /420/ пановала тоді по російській журналістиці. Вона жила тоді і повинна була жити пекучими сучасними потребами життя людей, що прокинулися на благовість до оновлення зневоленого і темного царства. В Шевченкових оповіданнях сього не було і не могло бути через те, що вони писалися під доглядом. Костомарів знов справедливо помітив, що коли б Шевченкова "Наймичка" російська була надрукована раніш його "Наймички" української, так публіка привітала б її яко твір незвичайний" 833.
Перечитавши "Матроса", Шевченко перегодом почув у собі знов "божественный глагол" рідної музи української. 5, 6 і 7 грудня р. 1858 він пише нову поему мовою українською з життя перших християн. То була поема "Неофіти". Він присвятив її Щепкіну і вельми бажав перечитати йому її і послухати його приязну і певну думку про неї 834. Небавом приятель його Овсянников їхав у Петербург. Через його він переслав "Неофітів" до Куліша, пишучи в листі, що "поема добре не викінчена", і прохав переписати і переслати її до Щепкіна.
833 Русск[ая] стар[ина]. — 1880. — [Кн. III]. — С. 607 — 610.
834 Записки... — С. 150. [(Запис від 8 груд. 1857 р.)].
Кулішеві здалося, що Шевченко хоче зараз друкувати поему. Він відраджує авторові й пише: "Неофіти" гарна штука, та не для друку. Не годиться доброму синові нагадувати про діла його батька, ждучи від сина якого-небудь добра. Він же у нас тепер первий чоловік. Якби не він, то й дихнути б нам не дали. А воля кріпаків — теж його діло. Найближчі тепер до його люде писателі, а не пани пузаті. Дак не тільки "Неофітів" друкувати рано, але позволь мені не посилати їх і до Щепкіна, бо він з ними у люди носитиметься і піде про тебе така чутка, що притьмом не треба тебе пускати в столицю".
"Та який там нечистий тобі казав, — відписує Кулішеві Шевченко 26 січня, — що я приготовив "Неофітів" задля друку? І згадки, і думки у мене не було. Я послав тобі прочитати, щоб ти бачив, що я не сиджу склавши руки. І старий Щепкін не такий, щоб возився з ними по Москві, наче з торбою. Ти оддай їх гарненько переписати і пошли старому, бо він знає вже, що "Неофіти" в твоїх руках".
Як бачимо, дак Кулішева обережність переходила за межі потреби! Річ відома, що "Неофітів" надруковано в "Основі" зараз по смерті Шевченка і надруковано в той час, коли хмара реакції на обрію царювання Олександра II по-/421/чала вже виразно виступати. Очевидно, що Куліш тоді починав хоровати на той недуг "обережності більш, ніж вимагає того уряд", який, на наше безталання, став паном нашого часу.
Гадав собі Тарас, скінчивши "Неофітів", написати ще поему "Сатрап і Дервіш", але так ся думка і не перейшла в діло, хочапоет почував, що його вельми тягне до написання її. 13 грудня він записує: "Сьогодня беруся за "Сатрапа і Дервіша". Як дасть Біг успішно скінчити, присвячу її щедрим, чесним і благородним землякам моїм". (Не буде помилки гадати, що під тими земляками Шевченко розумів Михайла Лазаревського і Л. Жемчужникова, бо від останнього Лазаревський одержав, і того самого 13 грудня прийшла від його про се звістка до Тараса, 175 руб., зібраних для поета невідомо ким). "Хочеться мені, — читаємо далі, — написати "Сатрапа" епопеєю. Ся форма зовсім нова для мене. Не відаю, як я з нею поладжу" 835.
Коли додамо ще, що 9 лютого 1858 Шевченко написав вірші: "Доля", "Муза" і "Слава", то оце буде і все те, що нового віршованого написав він під час свого перебування в Нижньому Новгороді.
Зате він чимало працював над старими своїми творами, над тими саме, що він називає "Невольницькою поезією" Про се річ трохи згодом.
VI
На око здавалось би кому, що Шевченкові нічого вельми нудьговати та сумовати! По всьому місту і по всіх станах його людності є у нього і нові знайомі, й нові приятелі. Від поїздки в Оренбург його визволили: 23 жовтня прийшла з Оренбурга від генерал-губернатора відповідь, що Шевченкові заборонено їздити в столиці і що він перебуватиме в Нижньому Новгороді під потайним доглядом поліції. Звістка ся вразила Шевченка. "Гарна, — каже він, — оця воля! Собака на припоні!" 836
Бачимо, що Тарас все-таки нудиться, сумує, чує себе серед натовпу самітним. Такі натури, як Шевченко, часто-густо зазнають самотності хоч серед якого натовпу, коли біля них нема душі близької, нема серця спорідненого.
835 Записки... — С. 152. [(Запис від 13 груд. 1857 р.)].
836 Ibidem. — С. 137[ — 138. (Запис від 23 жовт. 1857 р.)] /422/
У Тараса в Нижньому чимало було приятелів, але то були приятелі чоловіка страдальника, покараного тяжко, не по заслузі; йому серед тих приятелів браковало людини, щоб розуміла його українську національну душу, щоб розуміла і серцем спочувала його думкам і ідеям Хоч і як добре йому в Н[ижньому] Новгороді, але він чув і бачив, що він на чужині, та ще й на припоні!.. Душа його рвалася летіти до любої Академії, до друзяків-українців. Раз якось під годину такої нудьги серце шепнуло йому добру думку покликати до себе Куліша, Щепкіна і Лазаревського.
Михайло Семенович Щепкін 837 був щирий і давній Шевченків друзяка. Давно єднали їх і обставини, і погляди, і думки. Щепкін, як і Шевченко, — син кріпака і самоук з геніальним талантом артиста. Як і Шевченко, він власними силами протоптав стежку в сферу людей освічених, в сферу ліпших людей свого часу. Погляди його, соціально-моральний і національний світогляд сходився з Шевченковим. "Опіка" не минула і його. Коли йому йшов вже 70-й рік його віку, московський генерал-губернатор Закревський зарегістровав його до гурту "неблагонадежных" і дав атестацію, що "Щепкин желает перевороте и на все готов". Такою думкою Закревський перейнявся з того, що довідався, що на одній вечірці Щепкін радив драматургам, щоб вони теми задля драм брали з творів Герцена.
З Шевченком Щепкін спізнався і сприятелився ще за кілька років до свого заслання.
12 листопада Шевченко пише до Щепкіна: "Друже мій давній! Друже єдиний!. Якби-то нам побачитися, якби-то нам часиночку подивитися один на одного, хоч годиночку поговорити... Я ожив би, я напоїв би серце своє твоїми тихими речами, неначе живущою водою. Тепер я в Нижньому Новгороді на волі, та на якій волі! Як собака на прив’язі. Так щоб подивитися на тебе, великий мій друже, я, сидячи отут, от що видумав: чи не найдеться коло Москви якого села або хутора з добрим чоловіком? Якщо можна буде побачитися нам і поколядовать на сих святках, то поколядуємо укупі" 838.
837 Помер в Ялті 11 серпня р. 1863.
838 Основа. — 1861. — Кн. X. — С. 12.
Щепкін зараз дає відповідь, що можна їм з’їхатися в селі Нікольському (маєтність його сина) за 40 верстов від Москви, і додав: "А коли така поїздка буде тобі через /423/ що-небудь неможливою, то я сам приїду в Нижній, не на те тільки, щоб побачитися і поколядовати укупі, а щоб побалакати про дещо багацько. Може, моя стара голова наведе й твою на добру думку" 839.
Невимовно мусив зрадіти Тарас з такої відповіді Щепкіна і 5 грудня між іншим пише до Куліша 840: "А що, якби і ти забіг за ним (за Щепкіним) та вкупочці і прилетіли б до мене... Тут би ми порадилися з старим майстром і про твої записки, і про моє нікчемне добро. Прилітай, мій голубе сивий, хоч на тиждень, хоч на один день.... Я жду тебе, а ти стань мені за рідного брата". Посилаючи оцей лист, Шевченко каже собі на думці: "Який би я був щасливий, коли б сталося так, як я бажаю! А чей же, може, й станеться!" 841
Ні, не сталося, або, певніш сказати, сталося, та зовсім не так. На огонь щиросердих, радісних сподіванок поета Куліш линув цебром холодної води 842: "Не подобає мені, — відповів він Тарасові, — їздити на розмову до тебе в Нижній: бо про тебе побиваються, як би тебе залучити до столиці; як же піде слава, що вже й тепер до тебе збираються земляки, як жиди до рабина, то, гляди, й попсується твоє діло у великих панів..."
Не поїхав і Лазаревський з Артемовським. Тільки Щепкін не підляг холодним гадкам і зробив те, що казало йому серце! Поїхав.
"Сьогодні (23 грудня), — писав Шевченко до Осипова 843, — жду до себе дорогого гостя з Москви. І кого б, ви думали, я так тремтяче дожидаю? Семидесятилітнього знаменитого старця Михайла Семеновича Щепкіна! Чи не правда ж, що дорогий гість? Та ще й який дорогий, єдиний! І справді, се єдиний і щасливий чоловік між людьми. Дожити до такого старого віку і зберегти всю свіжість моральну. Се річ незвичайна. Ми не бачилися з ним від року 1847, і як мені заборонено їздити до столиці, то він, старець-юнак, не вважаючи на мороз і фугу, їде за тим єдине, щоб мене поціловати. Чи не правда ж: юнак і який ще юнак сердешний, палкий! Я горджуся моїм старим, моїм геніальним другом, і горджуся справедливо".
839 Чалий, с. 109.
840 Основа. — 1862. — Кн. [V. — С. 10].
841 Записки... — С. 150. [(Запис від 4 груд. 1857 р.)].
842 Чалий, с. 109.
843 Основа. — 1862. — Кн. IV. — С. 29.
Дійсне, з радощів Тарас тремтів: "Післязавтра, — читаємо в його журналі, — я обійму мого старого друга!.. Який я /424/ щасливий! Небагатьох з нас Бог наділив такими повними радощами. І вельми вельми небагацько таких людей, що, доживши до осьмого десятка, зберегли таку поетичну сві жість серця, як Щепкін.