Ця історична подія була зафіксована Першим маніфестом Центральної Народної Ради в Ужгороді. Зокрема, в ньому говорилося: "По довгих століттях тяжкої неволі наш Український Народ став дійсним власником нашої Срібної Землі, нашої Батьківщини Підкарпаття. Від сьогодні на нашій Землі буде володіти наш народ без чужого опікунства. З цього історичного факту радіє увесь наш Український Народ".
В історії Закарпаття започаткувалась нова доба — доба державницького існування. Маленька частина українського народу в Закарпатті створила свою автономну державність — Карпатську Україну, вперше в історії тут був утворений український уряд. Це була видатна подія в історії всього Закарпаття і всієї України.
Та невдовзі цей закарпатський уряд, який очолювали в основному консервативні угодовські лідери, був викритий як таємне пособництво територіальним претензіям уряду Угорщини, яка посилила свої посягання щодо Закарпаття. Празький уряд заарештовує Бродія і його прихильників і натомість формується уряд на чолі з отцем Августином Волошиним. Це було 27 жовтня 1938 р.
Українська Народна Рада звертається до народу із закликом підтримати цей новий уряд на чолі з "батьком нашого національного відродження". "Помагайте собі, і Бог нам допоможе" — такими словами завершувалась ця відозва. Численні маніфестації, мітинги підтримки по всьому краю під жовто–синіми прапорами залили Закарпаття. Водночас українці виступили і проти домагань Угорщини забрати собі ці українські території. "Підкарпаття не дамо!" — такі були гасла демонстрантів.
2листопада 1938 р. європейські держави на домагання Угорщини, яку підтримала й Італія, погодились віддати їй частину Карпатської України та Словаччини. Зокрема Угорщині були передані Ужгород, Мукачеве, де переважало українське населення, а також Берегове з родючими землями Надтисянської долини. Волошин закликав українців до витримки, "закатавши рукави", розбудовувати свою державу, столицю якої було перенесено до Хуста. У листопаді 1938 р. розпочалась угорська окупація й інших районів Закарпатського краю, яка супроводжувалась арештами і побиттями активістів українського руху.
Уряд Волошина почав створювати військові загони Організації національної оборони (ОНО). Передусім була створена військова організація "Карпатська Січ", до якої вливались українські старшини, що брали участь ще у громадянській війні в Україні і в Галичині, представники ОУН та інших патріотичних організацій. Був сформований жіночий відділ Організації національної оборони на чолі зі Стефанією Тисовською.
Новий Крайовий уряд створював власну адміністрацію, торговельну мережу, господарське життя, судові органи, шкільну освіту, пресу, власну церкву, яка була греко–католицькою і яку очолив, за підтримки Ватикану, єпископ Олександр Стойка. Уряд приділяв увагу і національним меншинам краю.
Патріотичні сили відновили свої домагання щодо повної автономії Карпатської Русі — Срібної Землі. Українські патріоти всюди заявляли про свою моральну підтримку закарпатським українцям. Особливо велике враження факт існування Карпатської України справив у Галичині, яка мала ще не вичерпані до кінця сили національно–визвольного руху. Українці Галичини вбачали в цьому явищі перший крок до відродження соборної і незалежної України. З усіх кінців до Закарпаття йшли пожертви у розмірі піввідсотка річного заробітку в ім’я розбудови цієї держави. 12 лютого 1939 р. за рішенням уряду тут відбулися вибори до Першого сойму Карпатської України. Це були перші таємні, рівні, прямі вибори до законодавчого органу влади, які обрали до нього 32 посли.
У зверненні до народу Волошин із радістю констатував, що вибори показали високу політичну зрілість і національну свідомість народу, рівно ж солідарність та любов один до одного, зрозумівши "наші спільні інтереси".
Сойм планувалося скликати 15 березня 1939 р. Це був період гострого напруження між Прагою і Хустом та збройних сутичок між чеськими і українськими військовими частинами. А в ніч з 13 на 14 березня розпочався новий наступ угорських військ, які прагнули тепер захопити всю територію Закарпатського краю. Напередодні ж — нова подія: Словаччина проголосила свою самостійність. Тому 14 березня Волошин виступає по радіо і заявляє про зміни у зв’язку з цим міжнародної ситуації і, не чекаючи офіційного рішення сойму, рішуче проголошує незалежність Карпатської України.
15 березня вже під гуркіт угорських гармат і скорострілів отець Августин Волошин відкрив сесію сойму, заявивши про величезну важливість нинішнього історичного дня. "Боже провидіння дозволило мені відкрити Перший сойм Карпатської України словами Тараса Шевченка: "Встане Україна, світ правди засвітить, і помоляться на волі невольничі діти… " Сойм затвердив уряд на чолі з Волошиним як президентом уряду Карпатської України та прем’єром Юліаном Реваєм і прийняв Конституційний Закон, частину І, який починався словами: "Карпатська Україна є незалежна Держава".
Світова преса заговорила про недалеке визволення всієї України за допомогою Німеччини. Навіть російська еміграція повірила в таку можливість, і голова Дому Романових на еміграції великий князь Володимир поїхав до Берліна ще наприкінці грудня 1938 р. просити для себе київський престол. Хоча вся російська еміграція, як і більшовицький СРСР, категорично виступали проти можливого відриву України від Росії.
Дипломати з Москви ще за існування автономної Карпатської України писали, що "Карпатська Україна як кристалізаційний пункт українського самостійницького руху — в сучасну пору найбільша загроза для Совєтського Союзу. Совєтський Союз вірить, що в цій справі він має спільні інтереси з Польщею", — тобто, "спільні інтереси", аби не допустити будь–якої автономії чи державності для українців. І справді, уряд СРСР на окупацію Закарпаття угорськими військами обмежився, лише про око, дипломатичною нотою. Ніяких конкретних дій не було вчинено і безгласною радянською Україною.
Отже, проти цієї маленької української держави виступали і на Заході, і на Сході. А тим часом нацистська Німеччина прагнула повністю розвалити Чехословаччину, забравши її землі, а далі — послабити СРСР. І серед цих планів був план створити "велику Україну", відірвавши її від Радянського Союзу. Тому вона й дала згоду Угорщині, своїй союзниці, на окупацію Закарпаття, яка розпочалась 13 березня 1939 р.
"Карпатська Січ" вступила в героїчну оборону своєї Батьківщини — за повної індиферентності Англії та Франції, проти волі Італії та Німеччини. Більше того, уряд Німеччини в телеграмі своєму представникові у Хусті просив передати урядові Карпатської України, що "уряд Німеччини радить йому не чинити опору".
Незалежна, менше одного мільйона за населенням держава Карпатська Україна впала під ударами і тиском армії дев’ятимільйонної Угорщини за підтримки європейських країн. Ця невеличка українська держава вчинила перший спротив агресивній гітлерівській Німеччині та її союзникові — Угорщині.
Фактично оборона Карпатської України й поклала початок Другої світової війни. Адже розвал Чехословаччини допоміг Гітлеру оточити Польщу з півдня, і вже через півроку Польща впала як жертва того союзника, до якого вона вдалась, щоб повалити незалежну Карпатську Україну. Бо ця держава була для неї небезпечною як стимул боротьби за державне життя Галичини, яка тоді належала Польщі.
Карпатська Україна проіснувала як автономна держава у складі Чехословацької федерації близько п’яти місяців — і кілька днів як незалежна самостійна держава. Але в історії визвольних змагань українського народу вона актуалізувала національну державницьку ідею. Події в Карпатській Україні привернули увагу світової преси до українського питання в цілому як до одного із найважливіших питань міжнародної європейської політики.
У травні 1939 р. нью–йоркський історичний науковий вісник надрукував статтю Раймонда Леслі Буела, в якій говорилося, що "значення української проблеми зростає не тільки через Німеччину, але її зріст лежить у самих українцях… тепер дух націоналізму охоплює широкі маси українців… "
І справді, наступні події нової світової війни і післявоєнного часу показали, що український народ піднімається до державницької свідомості і що майбутнє його суверенне існування — це історична неминучість.
Безпринципна позиція Англії та Франції розв’язувала руки нацистській Німеччині й сприяла в її зазіханнях до нових територіальних загарбань у Європі. Подібною була і позиція СРСР, більшовицький уряд якого рвався до панування в Європі.
Входження Західної України та інших українських земель до складу УРСР і СРСР
Зрозумівши, що ніхто не стає на шляху до розв’язання нової війни, нацистський лідер Німеччини Адольф Гітлер 3 квітня 1937 р. дає наказ своїм військам готуватися до нападу на Польщу — тобто, свідомо готував розпочати Другу світову війну. У цій війні Німеччина мала свої анексіоністські плани і щодо України. Вона була здавна зацікавленою в українських землях і намагалася за їхній рахунок розширити свій життєвий простір — лебенсрау. Ще в березні 1933 р., коли до влади в Німеччині прийшли нацисти, один із чільних урядовців А. Розенберг на таємних нарадах з англійськими та італійськими урядовцями про майбутній поділ Росії заявив про необхідність відірвати Україну від більшовицької Росії. І вже у червні 1933 р. на міжнародній економічній і фінансовій конференції в Лондоні гітлерівські посланці домагались передати Україну Німеччині — "для більш раціонального використання цієї родючої території".
Долю української землі й українського народу, як і інших народів, у подальших подіях в основному вирішували іноземні держави, зокрема СРСР та Німеччина. У ході їхньої анексіоністської діяльності в Європі ці країни зблизилися. Гітлер потребував нейтралітету СРСР у своїх агресивних планах на заході. Уряд СРСР на чолі зі Сталіним також хотів виграти час і намагався спрямувати дії Гітлера проти Англії і Франції. Він планував, що доки капіталісти ламатимуть один одному хребти, Радянський Союз виграє час для підготовки війни з Німеччиною. Уряди цих країн підписують пакт про ненапад від 23 серпня 1939 р., яким передбачався обмін зброєю і сировиною.