Тарас, вийшовши на берег, пішов до міста і зайшов в університет, щоб розпитатися, чи не скаже хто, де тепер його київські товариші, кириломефодіївські братчики Андрузький і Посяда, заслані того ж таки р. 1847-го в Казань, щоб тут кінчили університет? Марна праця! Про своїх соузників він нічого не довідався, а тільки вразив своє серце несподіваною сценою: вийшовши з університетського двору на улицю, почув він барабан і побачив натовп людей, що проводив якогось злочинця на кару катуванням. Поміж людьми, що бігли подивитися на його гидку процесію, помітив поет молоденьку дівчину з "ка-/406/теринкою" і обідранця-хлопця з тамбурином... Поетові "стало не то, щоб сумно, а якось занадто паскудно" і він швидше вернувся на пароплав.
Поміж подорожнім товариством траплялися іменинники. Вже ж Сапожников не забував справити чи іменини, чи день народження і таким чином кілька разів за всю дорогу водою були веселі товариські бенкети. Нарешті ранком о годині 11-ій вересня 20 дня "Князь Пожарський" приплив і об’якорився біля Нижнього Новгорода 803.
III
День 20 вересня був морозний, сонечко привітливо освітило Нижній Новгород і прегарні околиці його. Ясно було і на душі в Шевченка. Він проїхав 2/3 своєї дороги; поперед його вже невелика частина і не такого трудного шляху: 1½ дня до Москви кіньми, а там за 24 години залізницею до Петербурга; виходить, що через 2-3 дні він обійме своїх друзяків щирих Лазаревського і Гулака; поцілує руку своєї "заступниці святої" графині Анастасії Толстої і, головна річ, побачить свою Alm-у Mater — Академію. Певна річ, що такі ясні надії світили в Тарасовій душі, коли він вийшов на берег. Перш за все він пішов у гімназію до Бобржинського 804, свого земляка і годованця київського університету. Бобржинського не було в господі. Тарас пішов оглядати місто з його кремлем і з стародавніми церквами. Стародавній штиб цікавив його, яко художника. Оглянувши пам’ятник Пожарському і Мініну, Тарас знайшов, що сей пам’ятник — "копієчний ганебний подарунок від невдячних нащадків". Церкву св. Юрія, будовану ще в XVII в., він признає красунею, а новий собор йому не подобався: "будівля гидка, просто величезна ступа з п’ятьома короткими товкачами".
Не заставши й другим разом Бобржинського в господі, Тарас пішов на кватиру до Сапожникова. Тут зустріла його така несподівана звістка, що знов збентежила йому заспокоєну було трохи душу. Управитель пароходного товариства Микола Брилкін повідав йому, що прийшов наказ з поліції, скоро Шевченко припливе до Нижнього, зараз повідомити про те поліцію.
803 Записки... — С. 123.
804 Бобржицький. — Ред. /407/
"Хоч я і бував в бувальцях, — читаємо в журналі поета 20 вересня, — а проте оця несподіванка вельми мене збен тежила". Що воно за притичина і з якої речі — ніхто нічого не відав.
Перенісши свій пакунок з пароходу до Брилкіна і ждучи, чого там довідається Брилкін в поліції, Тарас пішов третім разом до Бобржинського. Щирий земляцький привіт, теплі обійми трохи заспокоїли Тараса. На другий день, за порадою Брилкіна й Овсянникова, Шевченко став на тому, щоб прикинутися хорим і "лицемірством перемогти подлість, і до 1-ї години лежав, читаючи "Голоса из России", але остогидло лежати, він пішов попрощатися з Сапожниковим, що поїхав далі до Петербурга. "От тобі й Москва, от тобі й Петербург, і Ермітаж, і Академія!" — тужить поет у "Записках" і не диво, що з наболілого серця його виривається "проклін корпусним і іншим командирам, безкарним мучителям".
Зараз побачимо, що така жорстка фраза буде доволі м’якою, коли зрозуміємо, що через канцелярську дурницю поет трохи знов не попав в хурдигу і все-таки мусив трохи не півроку перебути в Нижньому Новгороді.
Амністія, дарована Шевченкові царем Олександром II в квітні 1857 р., не була повною. Велено було визволити його з військової служби, але заборонено приїздити йому до обох столиць — до Петербурга і до Москви; не дозволено їхати на Україну, а перебувати в Оренбурзі. Про це оренбурзький генерал-губернатор граф Перовський повідомив 28 мая 1857 р. (день в день через 10 літ після конфірмації Шевченка) начальника 23 пішої дивізії (до неї належала залога Новопетровської фортеці). Від начальника дивізії такий приказ пішов до начальника 1-го батальйону в Уральськ. Цілий місяць треба було на те, щоб командир батальйону послав відповідний приказ своїм підручним в Новопетровське. Тоді саме, коли командир 1-го батальйону Львов робив огляд Новопетровської залоги і муштрував Шевченка прилюдно, у його в канцелярії в Уральську лежав уже приказ про амністію і тоді-то, себто 26 червня, помічник його підполковник Михальський написав приказ до ротного командира капітана Косарєва, що заслані в Новопетровську залогу жов ніри Хрибчинський 805, Ольшевський, Фіалковський,
805 Храбчинський. — Ред.
Доморацький (все поляки) і Тарас Шевченко по царському /408/ приказу визволені з військової служби; Михальський наказав Косарєву вирядити їх в Уральськ поштовим човном через Гур’єв-город.
В приказі Михальського ніже єдиного слова не було про те, що Шевченкові заборонено було їхати в столиці і на Україну. Чому про се не написав Михальський, трудно вгадати. Може, він гадав, що те обмежовання треба було таїти і повідати про його Шевченкові тоді лишень, коли він прибуде в Уральськ? Вже ж він був певен, що наказ його буде справлено свято, слово в слово, і Шевченко неодмінно прибуде до Уральська. А може, то була просто писарська помилка — хто його вгадає. Новопетровський комендант Іраклій Усков в листі до Шевченка 7 січня 1858 р. між іншим про отой приказ Михальського висловився так: "Отой Михальський написав галіматні (нісенітниці) про ваше визволення з війська..."
Іраклій Олександрович Усков був добряга і сердечно спочував Тарасові. З приказу Михальського він бачив, що жодного обмежовання Шевченкові не прописано; значить, до Уральська його кличуть єдине на те, щоб видати йому "указ об отставке"; але ж "указ" можна і переслати, а плентатися за тисячу верстов, щоб взяти той "указ", се ж буде нове мордовання Шевченкові. Міркуючи так гуманно і логічно, майор Усков згодився, щоб Шевченко не ходив до Уральська, і видав йому проїзний білет до Петербурга, а до командира батальйону написав, що коли Шевченка кликали до Уральська на те, щоб видати йому гроші на дорогу, дак Шевченко відцурався тих грошей; коли ж його кликано на те, щоб видати йому "указ об отставке", дак Шевченко прохав переслати йому той "указ" через Академію художеств у Петербург, де він житиме".
Здавалося, усе гаразд. Тим часом 23-го серпня прийшла з Уральська звістка до Ускова про ті обмежовання, які в амністії постановлено задля Шевченка! Усков спостеріг халепу. Властиво кажучи, жодної помилки він не вчинив, але ж військова формалістика та дисципліна вимагали, щоб Косарєв вирядив Шевченка до Уральська, ретельно справляючи наказ свого начальника. Оце раз; а друге — ще гірш: Усков дав Шевченкові в білеті дозвіл їхати туди саме, куди їздити Тарасові цар заборонив!
Усков переполошився і ту ж мить послав в Астрахань наказ до свого ад’ютанта Бурцова, щоб він, коли Шевченко ще в Астрахані, спинив його, відібрав проїзний /409/ білет і вирядив до Уральська. А коли Шевченка в Астрахані вже нема, дак зараз відіслати до поліції в Нижній Новгород, в Москву і Петербург прохання його, Ускова, щоб зараз спинити Шевченка, скоро він туди приїде.
На превелике щастя, тоді, коли Усков писав своє послання до Бурцова, Шевченка не було вже в Астрахані. Але якої знов лихої долі зазнав би наш горопаха, коли б був посидів в Астрахані ще з тиждень? Мусив би безапеляційно знов перепливати через Каспійське море і подорожувати до Уральська, а далі й до Оренбурга і там сидіти знов в "широкій" тюрмі. Мабуть, лиха доля на сей раз заспала, а добра тим часом посприяла Тарасові.
Бурцов одержав папери від Ускова 29 серпня, коли "Князь Пожарський" з Шевченком підпливав вже до Саратова. Довідавшись, що Шевченка нема вже в Астрахані, Бурцов післав по адресі прохання Ускова і, певна річ, додав і від себе звістку Нижегородській поліції, що Шевченко пливе на "Князі Пожарському". Ся звістка попередила Шевченка, прийшла до Нижнього Новгорода раніш, ніж приплив "Князь Пожарський". І от поліція повинна була відібрати у Шевченка білет і самого його повернути до Уральська! 806
"Що ж його тепер діяти з такою пригодою? — журився Тарас. — Коли б не порада добрих людей, так, — каже він 807, — довелося б мені тепер сидіти за гратками і дожидати "указа об отставке" або просто кинутися в обійми красуні Волги. Здається, останнє чи не було б легше".
Поліцмайстром у Нижньому Новгороді був тоді гвардії полковник Лапа 808, а помічником у його Кудлай, люди освічені. Вони розуміли, що вимагання повернути Шевченка до Уральська було б нелюдським мордованням чоловіка, і так вже доволі вимученого, і що тут, опріч нікчемного * формалізму, нема про що й говорити. До того ж і губернатором тоді в Нижньому був чоловік трохи ліберальний, Муравйов (не той, що потім вішав людей у Вільні). Нарешті і час тоді був в Росії — добрий: над нею витав дух оновлення і, здавалося, над нею сходить сонце волі і правди.
806 Русск[ая] стар[ина]. — 1891. — [Кн. V.].
807 Записки... — С. 124. [(Запис від 2 верес. 1857 р.)].
808 Лаппо-Старженецький П. В. — Ред.
Тим-то поліція не турбувала Шевченка. 1-го жовтня Лапа з лікарем Гартвігом завітали до його і списали про-/410/токол, що поет слабує на якийсь довгий недуг. Тарас став певним, що подорож його до Оренбурга річ непевна тепер 809.
Губернатор Муравйов, давши Шевченкові дозвіл перебувати "до одужання" в Нижньому Новгороді, післав в Оренбург лікарське свідоцтво Гартвіга. А сам Шевченко, за порадою добрих приятелів, а більш за все графині Толстої, післав просьби: в Оренбург — до нового генерал-губернатора Катеніна, щоб не вимагали від його приїзду в Оренбург і в Уральськ за "указом"; а в Петербург до графа Федора Толстого, щоб виклопотав йому дозвіл хоч на два роки приїхати до столиці, повчитися в Академії.
Уся оця нова переписка неминуче мусила дізнати проволоки через те єдине, що залізниці тоді з Нижнього Новгорода ще не було, а пошта ходила собі повагом.