і чари ваші більші від жіночих!
А н н а
(приступає до дон Жуана з плащем)
Приміряйте сього плаща.
Д о н Ж у а н
(хоче взяти, але спиняється)
Ні, Анно,
мені ввижається на ньому кров!
А н н а
Се плащ новий, ще й разу не надітий.
А хоч би й так? Хоч би і кров була?
З якого часу боїтесь ви крові?
Д о н Ж у а н
Се правда, що мені її боятись?
Чому мені не взять сього плаща?
Адже я цілий спадок забираю.
Вже ж я господар буду сьому дому!
А н н а
О, як ви се сказали по-новому!
Я прагну швидше вас таким побачить,
яким ви стати маєте навік!
(Подає плаща, дон Жуан бере його на себе, Анна дає йому меча, командорську патерицю і шолом з білими перами, знявши з стіни).
Яка величність! Гляньте у свічадо!
Дон Жуан підходить до свічада і раптом скрикує.
А н н а
Чого ви?
Д о н Ж у а н
Він!.. його обличчя!
(Випускає меч і патерицю і затуляє очі руками).
А н н а
Сором!
Що вам привиділось? Погляньте ще.
Не можна так уяві попускати.
Д о н Ж у а н
(зо страхом одкриває обличчя. Глянув. Здавленим від несвітського жаху голосом).
Де я? мене нема... се він... камінний!
(Точиться од свічада вбік до стіни і притуляється до неї плечима, тремтячи всім тілом).
Тим часом із свічада вирізняється постать командора, така, як на пам'ятнику, тільки без меча й патериці, виступає з рами, іде важкою камінною ходою просто до дон Жуана. Анна кидається межи дон Жуаном і командором. Командор лівицею становить донну Анну на коліна, а правицю кладе на серце дон Жуанові. Дон Жуан застигає, поражений смертельним остовпінням. Донна Анна скрикує і падає низьма додолу до ніг командорові.
1912. 29/ІV