Ви думаєте, мені легко? Я сама хочу давно. Не треба мені ні ваших грошей, нічого! Поговоріть ви самі з Панасом Михайловичем, а я хоч зараз...
Марія Андріївн а. А нащо вам Панас Михайлович? Ви справді хочете виїхати? То й виїжджайте, не питаючись. А від грошей не відмовляйтесь. Куди з дитиною дінетесь?
Люда. То моя річ! Утоплюсь, а грошей од вас не візьму! Я — непродажна. А без згоди Панаса Михайловича я не можу виїхати! Як собі хочете.
Марія Андріївна. Ага, он як? Знаєш, що він нізащо не розстанеться з тобою, й на його спихаєш? Знаєш, що Інна краще вмре, ніж понизиться до розмови з тобою про це, й на те б'єш? Ой бережись, дівко, бережись, кажу. Я понизилась на розмову з тобою, я можу й на більше піти. Я не дам своєї дитини на глум якоїсь пройдисвітки! Я не дозволю вам топтати щастя моєї дитини! Кажу тобі не жартом, і слухай пильно мого слова: мені шістдесят п'ять літ, я одною ногою стою в домовині, я не пожалію рештку свого життя віддати за життя моєї дитини. Не життя тобі тут. Поки я жива, ти тут не будеш. Чуєш? Нехай мене судять люди, а бог мені простить, бо він бачить правду. Оце я тобі сказала, а ти собі рішай, як знаєш. Тільки пам'ятай, дівко, я слова свого не міняю. Даю тобі строку до обіду. Подумай добре. Чуєш? (Іде ліворуч у сад).
Люда стоїть якийсь час на одному місці, дивлячись услід Марії Андріївні.
Потім із суворо-похмуреним лицем поквапом іде в дім. Справа з саду виходять Мусташенко з листами в руках і Інна.
Мусташенко (вигляд принижений, ніжний, покірний). Ти не хочеш побути зі мною і п'ять хвилин?
І н н а (сміючись). Дуже хочу, але там гість — Юрій Маркович.
Мусташенко. Він пише листа. (Загороджує дорогу). Підожди... Так довше не можна. Ти мене уникаєш, як ворога. За все літо я майже ні разу не був із тобою наодинці...
Інна. І дивна річ: ти собі живий і здоровий!
Мусташенко. Так, я живий і здоровий, але за що мене так мучити? (З глибокою ніжністю). Інно, ну, прости мене, забудь і дозволь вернутись до тебе! Я ввесь холону і хвилююсь, коли чую твої кроки, твій голос. Я цілую твої шпильки й ношу їх у кишені, як гімназист. (Виймає з бокової кишені й показує).
Інна (з сміхом). Ну, от, а я дивуюсь, де мої шпильки діваються. Пачок сім уже купила. Вони всі в тебе?
Мусташенко. Ти не скажеш мені ні одного теплого слова? Ти все забула? Але за віщо ж? Я ж робив те, що ти хотіла.
Інна. Дякую. Хвалю.
Мусташенко гладить себе по руці.
Інна. Може, почуваєш потребу пенсне одягти? То вперед пропусти мене.
Мусташенко. Інно, я люблю тебе. Чуєш, я люблю тебе.
І н н а. А, дуже приємно! Я й не знала. Мусташенко. Дозволь мені сьогодні ввечері прийти до тебе. Дозволь! Інна. Що-о?!.
Мусташенко. Я трошки посиджу з тобою. Я сидітиму тихо й буду тільки дивитись на тебе. Ін!
Інна. Пан, ти забуваєш, що я тобі сказала.
Мусташенко. Ти, очевидячки, хочеш, щоб я відправив Люду? Так?
Інна. Одправляй, але разом із нею ти відправляєш мене.
Мусташенко. Та чого ж ти хочеш?! За що ти мене мучиш?!
Інна. Я хочу, щоб ти пам'ятав, що я тобі сказала: я твоєю жінкою буду тоді, коли стану матір'ю твоєї дитини. Здається, так просто й ясно. Ти стільки складних філософських формул пам'ятаєш, а такої простенької формули не можеш засвоїти. В той день, як вона піде з нашого дому й лишить тобі твою дитину, в той день я стану твоєю жінкою. Будеш пам'ятати?
Мусташенко. Я не можу ждати так довго!
Інна. Підождеш. І нащо я тобі тепер? Я стала "новою й бажаною", як сказав один психолог? (Сміється). Іди краще до неї, а то ще приревнує.
Мусташенко. Я сьогодні ж вижену її, й уся відповідальність ляже на тебе! Без тебе мені нікого й нічого не треба!
Інна. Дивна річ: три, чотири місяці тому тобі без неї нікого й нічого не треба було. Тепер без мене. Що ж буде ще через три місяці?
Мусташенко. Ніколи цього не було!
Інна. Пан, я бачу, в тебе дуже попсувалася пам'ять. Це небезпечно. Я навіть дивуюсь, що ти мені тепер дозволяєш ізгадувати про неї. Пам'ятаєш, як ти мені заборонив писати про неї, заборонив торкатись ваших інтимних відносин. Чи ти й це вже забув?
Мусташенко. Я це для тебе зробив.
І н н а. З жалощів до мене? Ах,який добрий! І для мене возив її в окремі кабінети? І разом із нею жалів мене там? Га?..
Мусташенко. Неправда, ніколи, ні одного слова я з нею про тебе не говорив. Ху, чорт, як же ти про мене погано думаєш! Як погано, боже мій.
Інна. Не вірю. Ви мусили говорити, вона мусила тебе розпитувати. Я по вас бачила! Ти говорив їй про мене. Слухай же: коли ти хочеш, щоб я коли-небудь вернулася до тебе — чуєш? — коли ти дійсно щось почуваєш до мене, ти мені скажеш усю правду. Чуєш? Що б я не спитала. Побачимо, як ти любиш мене. Але пам'ятай: правду! Не смій лицемірно ховатися за жалощі! Хочеш говорити?
Мусташенко. Питай.
Інна. Говорив ти з нею про мене? Але правду! Мусташенко (мовчить, із зусиллям). Говорив. Інна. Так. (На мент від болю заплющує очі). Мусташенко. Інно, не треба. Для чого? Інна. Що саме розказував?
Мусташенко мовчить.
Інна. Що саме, питаю!
Мусташенко. Чи я тебе дуже люблю... Коли полюбив...
І н н а. І ти їй міг про це говорити?! Ти дозволив їй про це питати?!
Мусташенко (гнівно). Я мусив дозволити^. Ти сама цього хотіла! Я тебе попереджав. Вона — не вулична дівчина, вона кохала мене, вона мала право на мою... інтимність. Ти сама принесла в жертву нашу любов! Чого ж ти хочеш тепер од мене?!
Інна (з посмішкою). Чого я хочу? Йди сюди. (Швидко йде до альтанки). Сідай. Тепер я хочу з тобою поговорити. Все тепер мені кажи. Що найінтимнішого про нас ти розказав їй? Але правду! Чуєш?
Мусташенко (жорстко). Те, що я тобі сказав уже.
Інна. Я хочу деталі знати. Що саме.
М у с т а ш е-н к о. Як я з тобою познайомився.
Інна. І як... і як уперше поцілував? І це ти?..
Мусташенко. Ні. , Інна. Правда?
Мусташенко. Правда.
Інна. Вона тебе розпитувала чи ти сам?..
Мусташенко. Вона.
І н н а. А як ти не хотів казати?
Мусташенко. Ображалась. Уникала мене.
Інна. І вона певна, що я нічого не знаю?
Мусташенко киває головою.
І н н а. І з легким серцем мене обманює?
Мусташенко. їй від того мука.
Інна. Хе, їй мука!.. Але вона сміє тебе питати, вона сміє торкатись!.. А в той же час певна, що до її інтимного ніхто не торкнеться, бо ти ж нікому не можеш сказати. От що пікантне! (Зразу брутально). Вона до тебе зовсім невинна була? Мусташенко киває головою.
Інна. Коли вона обнімає, які вона інтимні слова говорить?
Мусташенко (глухо). Навіщо це, Інно?
Інна (з ненавистю). Кажи! Все кажи! Витягай сюди ваше все, я хочу, я вимагаю цього^Чуєш?.. Які слова вона говорить?
Мусташенко. "Любчик", "котик"...
Інна (злісно, довго регочеться). "Любчик"... "котик"... А "цуцик" ні?.. А ти її як називав?
Мусташенко. Може, годі,Інно? Для чого самокатування?
І н н а. Як ти її називав?
Мусташенко. "Мила", "хороша".
Інна. Ще як? Інтимніше! Не ховай! Давай сюди!
Мусташенко. Годі, Інно, я потім сам усе розкажу. Годі.
Інна. Так, тепер ти мені будеш розказувати все! Всю душу її, до найінтимніших куточків ти мені віддаси! А потім, коли вона віддасть дитину, ти скажи їй, що я все-все знала. Чуєш? Вона це мусить знати.
Мусташенко. Я тобі все розкажу. Але під одною умовою... Я розкажу моїй колишній Інні, тій, що має право на це...
Інна. Що-о?! Ти смієш мені ставити умови?! Ти?! (Зневажливо, гнівно щулить на нього очі).
Мусташенко( погладжуючи себе по руці, рівно, спокійно). Так, смію, смію, бо я люблю тебе.
Інна. Клотику, любчику, ти занадто...
Мусташенко (схоплюється, з вибухом гніву). Інно!!!
Інна. Ах, найсвятіше зачепила?
Мусташенко. Невеликодушно, жорстоко, не...
На терасу швидко виходить Люда.
Люда (голосно, схвильовано гукає). Панасе Михайловичу!
Інна (тихо). Он, кісочка вийшла, біжи до неї.
Мусташенко (озирнувшись, різко). В чому річ? Вибачте, я тепер не можу, я — зайнятий.
Люда (рішуче). Мені треба з вами поговорити! Дуже важно. Зараз же! А то я... (Круто повертається й біжать у дім).
Інна. Іди, там, здається, щось ізчинилося. Мусташенко. Підожди тут. Я зараз. Я хочу докінчити розмову. Підождеш? Інна. Іди, йди.
Мусташенко швидко йде в дім. Інна сама, схиляє голову на стіл і непорушно сидить так, раптом стріпується, підводиться, хоче йти в дім, але роздумує й сідає на старе місце. Мусташенко швидко виходить із дому на терасу і сходить униз із суворим лицем.
Інна (стурбовано). Що там?.. Недобре їй?.. Упала? Мусташенко. Гірше: вона хоче зараз же їхати від нас.
Інна. Через що?! Ти їй сказав що-небудь?
Мусташенко. їй сказала Марія Андріївна, категорично й ультимативно, що коли Люда сьогодні ж не виїде, то вона її вб'є.
Інна. Коли це було?!
Мусташенко. Десять хвилин тому назад. Люда вся тремтить, укладає речі, ні слухати, ні говорити нічого не хоче.
І н н а. От цього я раз у раз більш за все боялась!
Мусташенко. Так. Але що робити тепер? Люда хоче їхати до батьків. Або десь утопиться. Вона в такому стані, що все може. І це тоді, коли вже...
Інна. Треба зараз же з Тамою поговорити!
Мусташенко. Що ж ти їй скажеш? Що це моя дитина? Що ти цього хотіла? Що ти про все знала? Можеш ти їй це сказати? І чи ти певна, що вона тоді все одно не вб'є її, тебе й мене за це?..
Інна. Треба з нею поговорити, щоб вона не чіпала Люди, поки та не родить. А тоді та сама виїде.
Мусташенко. Безнадійно. Вона рішила боронити твою честь і родинне щастя. Вона — мати. І я розумію її. І вірю, що вона зробить, що сказала. І Люда вірить. Та й ти віриш.
Інна (не зразу). А як Люда житиме цей час окремо?
Мусташенко. То вона з дитиною може зробити все, що схоче. Ти подумай тільки: з моєю дитиною! Вона ж увесь час викидень хоче зробити. І, розуміється, зробить.
Ха! Всі образи, ввесь бруд, усі жертви — ні до чого! Кінець. І через що кінець?
Інна. Я скажу все Тамі! Вона зрозуміє. Вона не може не зрозуміти!
Мусташенко. Добре, кажи. Але як не зрозуміє, що тоді?.. Ти уявляєш собі, що тоді вже напевне все пропало, бо Люда тобі своєї дитини не віддасть. Коли ти цілком ручишся за Таму, кажи.
Інна мовчить.
Мусташенко. Нехай Тама поїде на кілька місяців до тітки Ліни. Та давно кличе її до себе. Інна. Це значить — вигнати Таму? Так?! Мусташенко. Не вигнати, а...
Інна. Це — вигнати! Це — вигнати. Ради цієї вигнати Таму! (Регочеться). Ти уяви собі тільки це!..
Люда (виходить на терасу, в капелюху.