Зупинився Дракон. Підійшов до них постовий автоінспектор.
– Далеко зібралися?
– У кругосвітню подорож, – заплітається язик у Галапочки. Крузя сіпнула його за рукав.
– А ти мене не смикай, ми з товаришем капітаном давно знайомі.
– Громадянине, я не капітан, а сержант. І ми з вами не знайомі. Дозвольте спитати, що це за комедія?
– Це не комедія. Це побутова драма. З оптимістичною кінцівкою. Ми знайшли свого Дракона.
Галапочка обняв голову Дракона і поцілував його у верхню губу.
– Цей дядя, Драконе, – показує на сержанта, – слідкує, щоб ми з тобою правильно по вулиці ходили. Поцілуй дядю!
– По-перше, громадянине, чому ви хитаєтесь, а по-друге, чому ведете по тротуару коня? Тротуар, як вам відомо, призначений для пішоходів.
– А що, по-вашому, він їде? – показує Галапочка на коня. – І я не їду, і ніхто ні на кому не їде. Ми йдемо пішки…
– Кінь повинен йти по проїжджій частині.
– Товаришу лейтенант, пішоходам по проїжджій частині проходити заборонено. А кінь зараз іде. Це наш Дракон. Ми його щойно знайшли. А це, товаришу лейтенант…
– Сержант, – поправив постовий.
– Сержант. Це моя Крузя. А я Робінзон.
– Так, так, – поплескав сержант Галапочку по плечі. – Вона Крузо, а ви Робінзон. На поводі ведете П’ятницю. А йдете з безлюдного острова. Все ясно.
– Ні! – заперечив Робінзон. – Ми йдемо з зоопарку.
– А-а-а… Що? – спохватився сержант. – 3 зоопарку? – І гукнув другому постовому: – Бондаренко! Іди сюди!
Підійшов молодший сержант.
Сержант прошепотів йому:
– По всьому видно, що цей бородатий тип добре випив і вкрав у зоопарку коня. Відведи в управління. Там розберуться…
Кімната чергового ДАІ. Сидить черговий офіцер, сидить Галапочка.
Черговий суворо:
– То як ви, громадянине, – заглянув у листок, – Галапочка, взяли коня?
– Це мій рідний кінь, товаришу капітан. Я його узяв у зоопарку.
– Значить, таки в зоопарку? Як це було?
– Ми з Крузею пішли в зоопарк. Подивитися на мавпу. Бо я художник. Мені треба часто дивитися на мавпу, щоб малювати людей.
– З якою Крузою?
– З Крузею. Це моя наречена. Ми вже подали заяву. Але вона каже: "Продай коня, тоді поженимося. А купи ’’Жигулі". А я терпіти не можу машин, товаришу капітан… Ви капітан чи не капітан? Бо для мене всі погони однакові. Я їх шуму не можу терпіти і газів… А вона не хоче на Драконові їздити…
Офіцер тре чоло:
– На якому Драконові?
– На тому, що ми в зоопарку забрали.
– Tо ви ще й дракона вкрали?
– Та ні, то кінь зветься Дракон.
– Значить, ви вкрали коня для того, щоб продати й купити машину?
– Та ні! То Крузя так хоче. А я не буду його продавати… – Насупився. – Бо Крузя пішла. Крутонулася і пішла. Після того сержанта.
– Якого сержанта?
– Вашого. Того, що сюркотів на вулиці. – Імітує: – "Громадянине з конем, ви далеко зібралися?" А Крузя сказала. – Імітує Крузю: – "Або я, або кінь! Вибирай отут на вулиці!" А я сказав: "Кінь, бо він тварина. Куди він дінеться?.. Він і прописки не має…"
– Значить, ваша наречена може підтвердити, що коня ви взяли в зоопарку? Де вона живе?
– Вона не живе… Вона в гуртожитку…
– Значить, як я зрозумів, ви з Крузею добряче випили, тоді пішли в зоопарк і…
Галапочка перебиває:
– З директором випили. І з бухгалтером. Крузя не п’є. Там ще дама така-о сиділа. Хильнула. А Крузя не п’є.
– Нічого не розумію: з яким директором?
– Зоопарку…
Офіцер листає телефонний довідник. Набирає номер:
– Алло! Алло! Що за чорт! Якісь співи… Зоопарк? Мені директора. Слухаєте? Це турбують з державтоінспеції. Скажіть, будь ласка, у вас є кінь, гнідий?.. Що? Кобила? Та все одно…
Галапочка намагається вклинитися в розмову, пояснити:
– Не все одно, товаришу капітан, бо в мене кінь. Це директор, мабуть, не придивився, бо ми трохи того…
Офіцер продовжує розмову по телефону:
– Значить, гнідої масті. Є? Стоїть біля контори? А другого не було? А громадянина Галапочку Робінзона… З бородою такого, ви знаєте? Не знаєте ніякого Робінзона…
Галапочка сіпається:
– От гидота! Украв мого коня, випив мою горілку, а тепер не знає…
Черговий кладе трубку на вильчата:
– Значить, крутите, громадянине Галапочка. Доведеться передати вашу справу в обехеес…
На фасаді будинку вивіска: "РАЙВІДДІЛ ВНУТРІШНІХ СПРАВ". Довгий коридор. Оббиті чорним дерматином двері. На одних табличка: "Інспектор П. І. Теличка".
Інтер’єр кабінету. За столом – молодий, кучерявий лейтенант міліції. Пильно вивчає якісь документи.
Дзвонить телефон. Лейтенант знімає трубку:
– Теличка слухає! Хто говорить? Слухай, чоловіче, не мороч мені голову. Кінь – це транспортний засіб. А транспортом займається автоінспекція… Слухай, у мене і так до біса мороки. От поставили на штрафний майданчик і тримайте. Нема сіна? Годуйте макаронами. А в нас що, своя конюшня є? Віддайте хазяїну. Не знати чий? Спитайте злодія…
До кабінету входить капітан.
Теличка в трубку:
– Слухай, Бабенко, мені ніколи. У мене по вуха інших клопотів. І йди ти зі своїм конем знаєш куди???
Капітан насторожився:
– Хто це? Що за кінь?
Теличка відірвав трубку від рота:
– Бабенко з автоінспеції. Каже, впіймали якогось злодія, що вкрав коня.
Капітан простягає руку до трубки:
– Капітан Затірка. Що за кінь там у вас? Де? А злодій? У витверезнику? Запевняє, що кінь його? А ти чекав, що він скаже: "Кінь крадений"? Якої масті? Гнідий? З білими копитами? І зірочкою на лобі? Слава Богу! Кажу: слава Богу! Тут один бородатий мені з шиї не злазить, щоб я шукав його коня. Що? Цей також бородатий? Художник? Нічого не розумію. Його кінь. Ха-ха-ха! Що вкрав у зоопарку? Бабенко, я тебе прошу: заберіть ви з витверезника цього Галапочку, посадіть на коня і відвезіть додому. Негайно. Поки кінь знову не пропав… Щоб вивчив правила вуличного руху і здав на права. Це вже ви його зобов’язуйте, це по вашій лінії.
…Фасад будинку. Вивіска: "ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНИЙ ДИСПАНСЕР". У невеличкому коридорі перед дверима з табличкою "ПСИХІАТР" зібралася черга. Майже самі чоловіки. На стінах плакати: "ТИША ЛІКУЄ", "НІЩО ТАК ДОРОГО НЕ ЦІНИТЬСЯ, ЯК ВВІЧЛИВІСТЬ". Крізь відчинену кватирку сюди вривається несамовите гудіння генератора і калатання пневматичних молотків. Відвідувачі скоса поглядають на відчинену кватирку. Нараз сивий, круглий, як бочка, вибухає обуренням:
– Хоча б хтось здогадався зачинити кватирку!
Генератор так гуде і молоти так торохтять, що його слова ледве чути.
– Що кажете? – перепитав його худорлявий з неспокійними очима.
– Кажу: хоча б якесь дрантя здогадалося зачинити кватирку…
Худорлявий з неспокійними очима зміряв "бочку" з ніг до голови. Відійшов, хвилину постояв. Подумав. Тоді на весь голос:
– Сам ти дрантя!
Присутні здивовано подивились на нього. Тоді перекинули погляд на товстого.
– А ти знаєш хто? – пішов у наступ товстий. – Ти щелкопйор! Тутанхамон!
З неспокійними очима засіпався:
– Ви чули, люди? Ви чули? Ви – свідки. Оте пузате мурло обізвало мене тутанхамоном. Сам ти тутанхамон! Морду наїв, як бирюк.
– А ти доходяга. От-от копита відкинеш…
У цю хвилинку в дверях з’явився Галапочка. Присутні глянули на його бороду й замовкли.
Галапочка підозріливо оглянув чергу. Кинув поглядом по лиці кожного відвідувача. Відійшов подалі від черги. Став збоку. Тоном абсолютної зверхності спитав:
– А де тут видають довідки на курси водіїв? – Слова "на курси водіїв" Галапочка особливо підкреслив.
– Тут усі на курси водіїв, – таким же тоном відповів Галапочці чоловік, що стояв у хвості черги. – Ставайте в чергу.
Галапочка мовчки притулився у хвості. Всі пильно вивчають його бороду…
Кабінет психіатра. Настіж розчинене вікно у двір. В нього вривається шум генератора та пневматичних молотків. Кругленький, прилизаний, наче вилитий, лисуватий психіатр дожовує бутерброд. Ліве око в нього час від часу сіпається. Посмикується ліве плече.
– Слідуючий! – гукнув у двері психіатр.
Відчиняються двері. Входить Галапочка.
– Добрий день! Мені потрібна довідка, що я того…
– Чого? – сіпнулося око в лікаря.
– Ну, як там у вас їх пишуть?
– На що скаржитесь? – насторожився лікар.
– Ні на що я не скаржусь.
– Тоді чого ви прийшли?
– Я ж вам кажу: мені потрібна довідка, що я… Чорт його знає…
– Громадянине, ви, очевидно, помилилися адресою. Тут не контора, а психдиспансер.
– Не знаю. Мене послали сюди.
Лікар пильно дивиться на Галапочку. Око в нього почало сіпатися частіше. Частіше почало підсмикуватися плече.
– Хто вас послав сюди?
– Ну… З автоінспекції…
– Так би й сказали, – зрадів лікар. – Вам потрібна довідка, засвідчення, що ви не перебуваєте на обліку в психдиспансері.
– Мабуть, що воно, – зрадів Галапочка.
– Ви хочете поступити на курси водіїв автомобіля?
– Так, так. Тобто майже так, – відповів Галапочка.
– Сідайте, – вказав на стілець психіатр. – Де проживаєте?
Галапочка сів.
– Індустріальна, двадцять три, квартира п’ятдесят три.
– Знаєте, зараз з тими автомобілями пошесть, – сказав лікар, перегортаючи картотеку. – Сьогодні вісімдесят чоловік приходили за довідками… Всі хочуть їздити… У вас яка машина?
– У мене кінь, – пожвавішав Галапочка.
– Люблю гумористів, – зауважив лікар. – До речі, ось ви жартуєте. А насправді кінь – це прекрасний вид транспорту! Ви мені вибачте, але я вважаю, що сідають в автомобілі люди, які не дуже критично мислять.
Галапочка зовсім посміливішав:
– Докторе, я повністю з вами погоджуюся. Я ненавиджу автомобілі і тих, хто за ними ганяється.
– Чого ж ви тоді його придбали?
– Я не придбав і не збираюся. У мене справді кінь. Не вірите – ось подивіться.
Встає, підходить до вікна. Психіатр також підходить до вікна.
У дворі, прив’язаний за повід до тополі, під сідлом стоїть Дракон.
Око в доктора нервово засіпалося. Підсмикується плече. Він відійшов від Галапочки. Зміряв його підозріливим поглядом. Зосередився на бороді. Тоді знову підійшов до вікна. Виглянув у нього. Помацав себе долонею за лоба.
– Бачите, – пояснив Галапочка, – автоінспекція придирається. Коли їду проїжджою частиною, кажуть: "Транспортний засіб. Особа, що ним управляє, обов’язково мусить мати на це право". Коли веду коня по тротуару, кажуть: "Не можна. Тротуар не для транспорту, а для пішоходів". І я, маючи коня, не можу ні їздити на ньому, ні ходити з ним…
Лікар ніби не чує слів Галапочки. Вперто шукає у картотеці.
– Як, ви сказали, ваше прізвище?
– Галапочка.