Я знаю. Мене не зупинять ніякі загрози.
Суддя. Вам загрожували?
Ліля. Так.
Суддя. Ось що, Лілю. Спробуйте розповідати по порядку.
Ліля. Звідки у Романа почалося нещастя? Від однієї випадкової зустрічі. До нього підійшов на стадіоні громадянин. Він бачив, як Роман брав участь у змаганнях з бігу. "Юначе, я зроблю з вас чемпіона світу!" Те да се, почав тренувати. Як Роман пишався! Чемпіон світу — про це тільки мріяти можна... І раптом у нього з'явилася шовкова сорочка... (Замовкає.)
Суддя. Продовжуйте, продовжуйте!
Ліля. Чому я кажу про сорочку? Перед ЦИМ у н,ас із Романом трапилося маленьке непорозуміння. Йому здалося, що я глумливо глянула на його стару полинялу сорочку... Коли у людини кілька сорочок, вона не ображається. А коли одна-однісінька, їй неприємно... З'явився Роман у шовковій сорочці, а я злякалась. Де взяв? Купив. За які гроші? Мама прислала, І знітився... Тут я з'ясувала, що він каже неправду: сорочку йому подарував тренер за одну послугу! Хто ж міг думати, що це недобре? Записку віднести за адресою — хіба це злочинно? Чемодана з носієм приставити? Що тут поганого?
Суддя. Ви знали, що містили в собі чемодани, які приставляв обвинувачений?
Ліля. Спочатку й сам Роман не знав! Потім ми здогадалися, та було вже пізно. Роман опинився в їхніх руках...
Суддя. Чому приставку доручали саме йому?
Ліля. Мені здається, у Романа така зовнішність, що люди вірять... КОЛИ він із носієм приставляв чемодан, господарі квартири відмовлялися його приймати: адреса була неточна. Роман просив дозволити залишити чемодан до ранку, доки він з'ясує. Обличчя у нього чесне, і господарі квартир вірили. Чемодан зоставався в передпокою, вночі з нього вилазив малолітній помічник злодіїв, одмикав двері, квартиру грабували...
Суддя. У вас в школі траплялися крадіжки останнього часу?
Ліля. Так.
Суддя. Чому ваша мама платила за пропалі речі? Ліля. Вона думала, що речі крала я. Суддя. Це було не так? Л і л я. Ні.
Суддя. Хто крав речі в школі — вам відомо? Ліля. Так.
Суддя. І ви мирилися з тим, що мама вважала вас злодійкою?
Ліля. Мама мирилась! Я хотіла розповісти татові, та злякалася поганих наслідків для Романа! Його могли вбити!
2-й нар. засідатель. Як були діти залякані!
Суддя. Розповідайте все, що знаєте. Не нервуйте.
Ліля. В школі я одного разу одержала записку від Романа. Ми часто так листувалися. Принесла записку чужа дівчина. Рома писав, щоб я їй допомогла. Як допомогла? • Вона розповіла мені, що її знайомий хлопець зустрічається з моєю співученицею,— їй треба було, так би мовити, спіймати їх на місці зустрічі. Я запитала, при чому тут я. Вона благала дати їй моє пальто і мою косинку на десять хвилин до моменту закінчення лекцій. Я погодилась. Через десять хвалин мені було повернуто моє пальто. Та коли я рушила додому, до мене кинулась прибиральниця й почала обвинувачувати в тому, що я щойно взяла з вішалки чиєсь пальто...
Суддя. Зрозуміло! Ви пізнали б злодійку в обличчя. Ліля. Вона приходила ще двічі. Я здогадалась тоді, що то була за дівчина...
Суддя. Знову вигадувала якісь причини?
Ліля. Ні. Просто вимагала моє пальто і наказувала мовчати. Украла фізичний прилад, велосипед... Сказала, що повороту до чесного життя у мене вже немає... .
2-й нар. засідатель. Як до вас ставилися в школі?
Ліля. Жаліли. Вважали за клептоманку, чи що... Хвороба злодійства зветься... Загальні збори виключили з комсомолу... Я відчула, що продовжувати далі таке життя не мало рації...
1-й нар. засідатель. Ви куди-небудь зверталися?
Ліля. Не одразу. Я подумала, що потрібні рішучі дії, коли хочу врятувати себе й Романа. Не відкриваючи нікому свого рішення, я йочала слідкувати. Коли Роман проговорився мені, що дістав наказ приставити чергового чемодана, я дізналась адресу. Ну, взнала я адресу, пішла одразу ж до автомата, подзвонила до карного розшуку, розповіла їм усе, що знала...
Роман. Спасибі, Лілю.
Суддя. Скажіть, свідок, чи не простіше було б самрму. обвинуваченому піти до карного розшуку? Ліля. Так.
Прокурор. Лариса Чуйко, ви знайомі з громадянином Гсром?
Ліля. Вчора увечері я його вперше побачила.
Прокурор. Де ж це було?
Ліля. У нас удома. .Прокурор. Як же? Значить, він прийшов до вас?
Ліля. Ні... Він прийшов... до мами...
Прокурор. Запитань більше не маю.
Суддя. Добре, сідайте, Лариса Чуйко.
Ліля підходить до Романа. Міліціонер її зупиняє.
Міліціонер. Розмови заборонені!
Ліля сідає коло комсомольців.
Прокурор. Товаришу головуючий! Прошу дозволити мені подати додатково декілька запитань присутнім'тут у публіці двом особам. "
Суддя. Порядком ведення справи?
Прокурор. Ні, з метою підтримки мого подальшого клопотання судові. Можна?
Суддя. Подавайте запитання.
Прокурор. Громадянка Бондар!
Марта Матвіївна підводиться. Син ваш, який сидить на лаві підсудних,— ваша єдина ді$ тина?
Марта Матвіївна. Єдин-а.
Прокурор. Ви , усвідомлюєте відповідальність, яка лежала на вас?
Марта Матвіївна. Усвідомлюю. Я залишила його самого.
Прокурор. Так. Можу я фіксувати вашу відповідь, к обіцянку повернути сина в сім'ю, зробити корисним аденом радянського суспільства?
Марта Матвіївна. Так. Моя провина... моя. Я була погана мати. Тепер не відпущу його від себе!
Прокурор. Питань до вас більше не маю.
Суддя. Сідайте, громадянко Бондар.
Прокурор, Громадянин Чуйко!
Нил Микитович (підводиться). Я.
Прокурор. Лариса Чуйко, яка виступала як свідок, ваша єдина донька?
Нил Микитович. Так.
Прокурор. Вас задовольняє виховання вашої дитини?
Нил Микитович. Ні.
Прокурор. Я маю на увазі її зайву самостійність, небажання звертатися по допомогу до комсомолу, до вас, батька, та до інших членів родини,— чи не так?
Нил Микитович. Так.
Прокурор. Нам важливо, щоб ви усвідомили, Нил Микитович. Я усвідомив. Прокурор. Питання всі...
Кіра Карлівна. Чому ви матір Лілину не питаєте?! Тут і я знаходжуся!
Прокурор. На жаль, вас чекають більш тривалі й серйозні розмови, громадянко Чуйко. І не тільки з приводу вашої дочки.
Суддя. Сідайте, громадянин Чуйко. Чи є необхідність робити перерву?
Прокурор. Товаришу головуючий, хочу оголосити подання судові.
Михайло Михайлович. У мене є заява судові!
1-й нар. засідатель (судді). Вислухаємо спочатку сторони.
Суддя. В такому разі, прошу вас, товаришу прокурор.
Прокурор. Товариші судді! Тепер вам відомі обставини, під впливом яких обвинувачений Роман Бондар учи-днв карний злочин, зійшов з дороги чесного радянського ІІколяра, зганьбив ім'я комсомольця. Чи полегшують ці ставини його вину перед законом, перед соціалістичним спільством? Ні, не полегшують. Повинен він бути показаним? Так, повинен! Я тільки зобов'язаний докласти суду, хоч я і прокурор, а не захисник, про деякі обставини даної Справи, які хоч і не пом'якшують вину обвинуваченого, проте дають мені моральне право не обстоювати повної міри покарання. Відірваність від сім'ї, недостатня робота шкільної й комсомольської організації, недосвідченість та дитяча довірливість обвинуваченого — з одного боку, з другого боку — зухвалий і досвідчений ворог! Залучити радянського юнака до злодійського болота,— це тільки частина завдання ворога. Впливи ворожого світу будуть знищені тільки тоді, коли всі ми, і в сім'ї, і в школі, і на виробництві, будемо думати про серйозні, великі питання комуністичного виховання. Товариші судді! Вважаючи, що дані свідчень і інші матеріали справи значно міняють картину й склад притягнених до відповідальності осіб, вважаю за доречне клопотатися перед судом про дослідування, призначення справи до нового слухання. Я скінчив.
Суддя. Ваша заява, товаришу адвокат.
Михайло Михайлович. Товариші судді. Приєднуючись до клопотання прокурора про дослідування цієї справи, вважаю за можливе просити суд про зміну запобіжних заходів по відношенню до обвинуваченого Бондаря, передавши його на поруки матері — Бондар Марті Матвіївні, звільнивши його з-під варти. Відповідне клопотання судові подано.
Прокурор. Товаришу головуючий, клопотання товариша адвоката підтримую.
Суддя (порадившись із засідателями). Суд їде на нараду.
Суддя і народні засідателі виходять. Секретарка збирає папери і йде слідом, 3 вулиці лине гомін натовпу.
Кіра Карлівна. Мені було так страшно! І жахливо соромно! Хрдімте додому...
Ліля. Спершу вислухаємо рішення суду.
Кіра Карлівна. Ниле, хіба вона... обвинувачена?!
НилМикитович. Ми всі обвинувачені у цій спраді.
Ліля. Тату... Я тобі завдала великого горя... Пробач мені.
Нил Микитович. Так. У мене велике горе. Ось як воно виходить... Повчав, обвинувачував інших, а сам?.. Життєвий шлях кожного підсудного я знав краще, аніж життя власної дитини!..
Дзвонить електричний дзвоник. Входить секретарка суду.
Олімпіада Павлівна. Прошу встати! Суд іде! Всі встають. Німа сцена. Завіса
1 Аврора — в римській міфології богиня ранкової зорі (відповідає грецькій Еос).
2 Космодем'янська Зоя Анатоліївна (1923—1942) — партизанка Великої Вітчизняної війни, Герой Радянськогд Союзу (посмертно). Учениця 201-ї середньої школи м. Москви, добровільно пішла в партизанський загін, розвідниця. Страчена фашистами в с. Петрищєво Московської області.