ЯВА 11
Бас (вбігає, за ним Кліщик). Герр Ґот, що тут сталося, що тут діється?
Ірка. Бачить татко, що. Татків мізинчик пописується своїм найновішим репертуаром: людям голови кріслами розбиває.
Бас (припадає до поета). Що, хто, Ґеньо? Слухай, хлопче, що тобі сталося, чо то ти стогнеш, чого ти тримаєшся за ногу?
Поет (лежить на землі і стогне). Ой, нога моя, нога!
Бас. Герр Ґот, Кліщик, Кліщик! Слухай, ти якийсь там ветеринар, подивися, що в нього з ногою! Ти ж знаєш, що в його ногах — наша майбутність.
Кліщик. Е… фактично, пане директоре. (Оглядає поетові ноги).
Бас. Ірусю, золотко моє, дитинко моя, скажи, що тут зайшло? Ти все те бачила?
Ірка. Бачила.
Бас. Ну, ну, скажи, що ти бачила?
Ірка. Нічого надзвичайного. Маґістер Молодецький побився з тим… паном за дівчину…
Бас. За тебе?
Ірка. Але ж, татку, що вам сниться? Я тут ні при чому. Вони побилися за цю гуцулку з молочарні, за Анничку. Почалася сварка, потім цей… пан вхопив крісло і кинувся на маґістра, але маґістер його не злякався і дав йому доброго прочухана. А тепер татко бачить: він лежить і стогне.
Бас. Овва, то зле, то недобре. Того я не люблю. Кліщик, а я тобі не казав, що то буде біда? Бухгальтерію хоче провадити, фабрику перебудовує, цілий день в бюрі сидить і відразу за двома спідничками бігає… А я думав, дитинко, що то він до тебе конопатиться…
Ірка (з плачем). Татку!.. Я собі це випрошую!.. Я цього типа не хочу знати. Я його ненавиджу!.. Ненавиджу! (Вибігає).
ЯВА 12
Бас. Ой, Боже, Боже, що той мій король стрільців виробляє? Ну, як там, Кліщик, що з його ногою?
Кліщик. Е… погано, пане директоре. Маґістер добре йому догодив. Полежить собі щонайменше з три тижні.
Бас (вхопився за голову). Кліщик, що ти, здурів? Що, що, що ти говориш?
Кліщик. Е… айн момент, пане директоре… Нога скалічена, кістка нарушена, а може, і зламана, наразі годі зорієнтуватися.
Бас. Герр Ґот, то ти швидше орієнтуйся, до лиха! Що ти плетеш, що ти, Кліщик, белемониш? Три тижні лежати?.. Але ж за два тижні в мене змагання за мистецтво!
Кліщик. Я… я розумію, пане директоре, але пан Скакун направду серіозно розбитий. Його треба негайно покласти до ліжка, зробити перев'язку; це грізне ушкодження голінної кости, можуть бути комплікації. (До поета — злісно): Вже я тебе положу, що ти скоро не встанеш!
Бас (у розпуці). Ґеню, Ґеню, драбе, ґрандяре, що ти мені наробив? Хлопче, бійся Бога, та ж ти моя остання дошка рятунку, та ж у мене за два тижні змагання за мистецтво! (Заламаним голосом). Катастрофа! Катастрофа! Ми лежимо! Ми зарізані! Ми пропали! Мій правий лучник, моя зірка, моя надія ломить собі ногу з комплікаціями! Герр Ґот! Руку було б собі зламати, голову собі було б зламати, але не ногу. Кліщик! Кліщик! Та це трагедія!
Кліщик. Е… фактично, пане директоре. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
Бас. Кліщик! Мовчи, бо тебе застрілю! Не вводь мене в білу пасію своєю олімпіядою! Слухай, тут треба щось робити, бери його, неси до мене, клади до ліжка, клич лікарів, спеціялістів із самого Відня. Та він мусить стати на ноги, в мене за два тижні — змагання за мистецтво!
ЗАВІСА
ТРЕТЯ ДІЯ
Мешкання директора Баса: сальоник у гуцульському стилі, прибраний килимами й образами в золочених рамах. Стоїть стіл, прикритий мережаною скатертю, біля нього кілька ослінців. В куті шафа з книжками й гуцульськими виробами. В другому куті піяніно. В чоловій стіні велике вікно, напівприслонене занавісами, відчинене навстіж. Знадвору чути шум гірського водопаду і вечірній гамір літнища. Крізь вікно падає до кімнати ясна смуга місячного світла.
Ліворуч того сальоника є маленька нижа, стоїть тут постіль, нічний столик і крісло. На постелі лежить поет із перев'язаною рушником головою і спить. На нічному столику блимає прислонена абажуром лямпа. Направо — двері до передпокою, наліво, попри нижу, ведуть двері до кабінету директора Баса.
Місячний літній вечір. Десь здалека, доходить музика з дансінгового льокалю, десь ще дзвонять дзвіночки у корів, що повертаються з паші; чути блеяння овець, сміхи й балачки. Десь близько, на дорозі, співають хором літники народних пісень.
ЯВА 1
Тітка Мелася (входить з настільною лямпою в руках. Лямпу ставить на стіл, обережно підходить до поета). О, Ісусику! Бідна, бідна дитина!.. (Почула, що хтось надходить, поспішно сідає в крісло, бере до рук шиття).
ЯВА 2
Ірка (не помітивши тітки, приступила до постелі, ніжно гладить поетові голову). Бідний хлопчик…
Мелася (відкашлянула). Кхм! Мої коханенькі!.. Ну, щось такого!
Ірка (стрепенулась). Ах, це ви, тітусю? А я вас не помітила. (Зітхає, стає біля вікна).
Мелася (помовчавши). Ну, щось такого, мої коханенькі! Того ще світ не бачив.
Ірка. Тітусю… Чи він ще гарячкує?
Мелася. Хто? Той розбійник, мої коханенькі? Не знаю. Я не дивлюся до нього. О, Ісусику! Пощо його сюди принесли того… футболістого?
Ірка. Тітусю — це так татко велів. Я також не хотіла, щоб його несли до нас, ви ж самі знаєте, як я ненавиджу отих таткових футболістів. А того — то ще тим більше. О, це добрий нумер!
Мелася. Мої коханенькі, щось страшного, що тепер на цім світі діється. Добре то твій покійний вуйцьо, болехівськйй декан і радник консисторії, колись казали: побачиш, мамцю-серце, побачиш, що то буде. О, золоті його слова! Все сповнилося, мої коханенькі, так, як це Михальда писала. Повинаходили якісь радія, якісь безличні танці, безсоромні купелеві строї, якийсь футбол, що доводить людей до безумства так, як бідного Ореста довів, — всюди гріх, всюди образа Божа та публічне згіршення. А де ж то перше таке бувало, а хто ж таке пам'ятає? Мої коханенькі, Ісусик терпеливий, але він також не буде довго дивитися на таку Содому і Гоморру. Прийде ще страшна кара на людей. Оце ж недавно Настя Волошин виворожила, що за рік напевно вибухне війна.
Ірка. Тихше, тітусю, тихше, він же спить.
Мелася. О, велика мені миція, то нехай не спить, нехай забирається, нема місця в доброму домі такому розбійникові окаянному.
Ірка. Тихше, тітусю, бо він пробудиться.
Мелася (встає). Ой, дитинко, щось ти занадто ним піклуєшся. Уважай, щоб, борони Боже, і ти в нім не задурилася, бо тепер такий світ настав, що за тими футболістами навіть дівчата з доброго дому пропадають.
Ірка. Але ж, тітусю, я його не терплю, я його на очі ненавиджу!
Мелася. Но, но, серденько, щоб ти тільки так його не "зненавиділа", як твій тато, мій бідний Орест, що на старі літа зійшов з ума і тим своїм спортом приніс таку нечесть, таку і неславу нашій добрій священичій сім і. Так, так, мої коханенькі, поїхав за кордон на студії, а замість чогось мудрого навчитися — до решти розум стратив той, що мав. Добре то твій покійний вуйцьо, болехівський декан, казали: побачиш, мамусю-серце, що то буде… (виходить).
ЯВА 3
Ірка (знову підходить до поета, що стогне крізь сон). Бідний хлопчик. (Раптом відвертає голову). Поганий, гидкий хлопчисько! (Сідає на крісло біля поета, знімає перев'язку на його голові).
Поет (відкриває очі, бере Ірчині пальці, притискає до уст). Дякую…
Ірка (відскакує від нього). Гетьте! Не дотикайтеся мене!
Поет. Я… я… вам хотів лише подякувати…
Ірка. Мені не маєте за що дякувати. Подякуйте моєму батькові, покровителеві всіх дармоїдів, що велів вас принести до нашого мешкання. Якби я була на його місці, то я без надуми наказала б кинути вас в якісь звори, вертепи, на жир вовкам — за те, що ви наробили.
Поет. Даруйте, пані, але людина покалічена і напівпритомна не може відповідати за те, що з нею роблять, де її несуть і куди кладуть. Бігме, я навіть не знаю, яким чудом я тут, біля вас, опинився?.. І… я, направду, був би вам безмірно вдячний, якби ви були такі ласкаві та присунули ближче оце крісло з моєю ґардеробою, і так… на п'ять хвилин вийшли звідси…
Ірка. Ні! А власне я не буду така ласкава. А втім — нічого вам це не поможе, чи я вийду, чи не вийду, бо ж ви каліка і за поріг у власних силах не вийдете.
Поет. То я полізу рачки, на череві поповзу, а не буду тут покутувати, як той Лазар многострадальний, на те тільки, щоб дражнити когось своєю осоружною появою.
Ірка. Не говоріть багато, бо скоро помрете. Тихо лежіть і не рипайтеся, коли вам добре, розумієте? (Бере термометр). Піднесіть руку догори. Я вам зміряю температуру.
Поет (зніяковілий). Але ж я дякую, я…
Ірка. Тихо будьте. Ви мені тут не вередуйте, бо ви не на грищі копаного м'яча. Я тут не дивитимусь, чи ви король стрільців, чи якесь інше чудо. Маєте робити що я кажу, і мовчати.
Поет. Підчиняюся владі вашого п'ястука. Вашого маленького п'ястучка…
Ірка. Но, но, не філософуйте. (Кладе йому термометр під пахву). Так. А тепер лежіть тихо 10 хвилин і ані мур-мур.
Поет. Але дивитися на вас можна?
Ірка. Пхе! Цікаво, що вам з того прийде?
Поет.