Все ли́стами душить сумління моє!
От, ви́вчив! – на лихо своє!
Яко́сь в мене у́чень один проявився, —
Замітний, дотепніш других:
Чудесно так в класі учився,
Кохався в завданках своїх.
Отож пак я з ним і зайнявся,-
Одмі́нну на його ува́гу поклав!...
Чи я ж пак того сподівався,
Щоб він мені ворогом став?!
Тепер він професором – "лучшим" од мене!
(В громади те склалось гадання шале́не!)
Звичайно, болить з того серце моє!
От, ви́вчив! – на ли́хо своє!
Літні знайомості
І
Улітку столичная пані
Жила в глушині́ далечезній.
Були ж тії днини кохані! –
В хламидці вона широчезній
У любім спокою собі походжала,
Або у садку в холодочку лежала,
Розко́шів сільськи'х досхочу' заживала!
Ні тих пак знайомостей гучних,-
(Часа́ми зана́дто уто́мних!)
Ні кло́потів пи́льних, та бу́чних,-
(Часа́ми зана́дто кошто́вних!).
Звичайно, й в селі не без люду;
Та люди тут і́ншого поля,-
Просту́ю пак мають полуду!
Які ж церемонії з лю́дьми прости́ми?...
Гово́риш собі що попа́ло із ними;
Хоть в о́чі ти смійся над го́стьми чудни́ми!
І в їх собі – часто буваєш!
Несуть тобі все із мішечків!...
А скільки вже в їх поживаєш –
Тих я́гід, смачни́х пиріже́чків!
Так! – щи́рії люди!... Але́-бо
Яке ж то нещастя, мій Боже,
Як в мі́сто приїдуть!! – О, небо! –
Сказати вам пані не може!
Водися ти з ними по цілому місту!
Провадь тую по́стать незгра́бну, дурни́сту!
Ах! Матимеш з ними поку́ту пак чисту!!
В театрі – підв'язують зуби,
Сидять з вами в сукні столітній,
В "prix-fixe" ах – заводять раху́би…
Ні, цур їй, знайомості літній!
ІІ
Улітку столичная панна
З столицею вже попрощалась:
Минула пора та кохана
Балів та театрів, — зосталась
У місті лиш тая незносна духо́та,
Та по́рох… Поїхали всі! Лиш голота
Там лі́тувать мусить. В столиці – нудота!
Ну, що́ ж!... Який час тут прожити,
В селі, не яка́ вже покута!
На "лоні природи" спочити,
На вбори зібратися тута!...
Та навіть, сказавши по правді,
Не кепсько і тут час минає:
Бо й тута нудьга́ пак не за́вжди,-
І тута розвага буває!
Знайомість тут трапилась досить цікава:
Паничик сусід… як "волошка" кудрява,
Що в житі буває!... Душа не лукава!
Та й вро́дою теж пак – нічо́го!...
В садку ж, а чи де́ там прийде́ться,
Часа́ми до сме́рку самого
З сусідом розмова ведеться!
Мото́рний хлопчина!... Та що́ се
Він здумав до міста приїхати?!
Наві́що? До чого? Хто про́се?
Без його – тут ні́коли ди́хать!
Забави, концерти, публічні читання!
Сама́ у гостях, а чи ждеш завітання, —
Звичайно, ціка́віші є залицяння!
А він пак – собі́ затеса́вся!!
Ну… та́м, на безлю́дді сільському,
Звичайно, він і́ншим здавався!...
Ах, цур йому, хлопчику то́му!-
ІІІ
Столичне панятко маленьке,
Ота семиліточка Катя,
Замлі́ле дівчатко біле́ньке,
У літнє вже вбралося плаття.
У лі́тнє! – та з міста із старшими їде:
"В деревню", поправити личенько блі́де.
Ну, й ра́дая ж ді́вчинка, — правди діть ні́де!
Нехай їй аби́що, тій школі!
І хатній тій муштрі суворій!
Гулятиме щиро на волі
Панятко, в селі, на просторі.
Дівча ж не впустило пак сво́го,
Все літо гуляло, стрибало!
Собі товариство до того
Гуляння сільського придбало:
Маленьку Катрусю, — мужицькую до́чку:
Пізнались дівчатка десь там у гайочку –
І гралися часто собі на пісочку,
Удвох, край водиці малої,
Або у кущах зелененьких;
Чому ж пак прия'зні тако́ї
Не буть проміж діток маленьких?...
Та о'сінь надбігла!... Пакують
У скрині все панське манаття;
Вже Каті й пово'за ладнують,
В "дорожне" вдягли її плаття.
Проща́тись Катруся, подружка сільськая,
Прийшла до панянки: стої'ть там смутна́я,
Під дво'ром – і сльози втирає, малая…
Та се'ї не стра'шно небоги!
Панянки вона – не забу'де,
Але' докуча́ть, та пороги
Топтать їй у місті не бу'де!