року, Влодко запізнювався до друзів по пиву вже не на декілька хвилин, а мало не на півгодини. При всій повазі до Жирибельського чекати більше вони не могли і випорожнили все пиво, в тім числі і його, хоча глибокої філософської розмови без Влодка не вийшло.
Пані Зіна, відчуваючи щось лихе, скрушно витерла Влодкову табуретку, поставила її у куток і вже не мала того дня настрою розливати пиво.
Але з Влодком нічого лихого не трапилося. Коли він ішов із лекцій, щоб випити "У Василя" пиво, якраз навпроти ратуші, біля афішної тумби, де колись був цвинтар, а нині — міський туалет ("мавзолей", як називали його у народі, бо чимось справді був подібний до останнього пристанища Леніна), на лівому мешті у Влодка розв'язалася шнурівка. Поки він її зав'язував, на афішній тумбі приліпили свіже оголошення. Коли Жирибельський дочитав текст оголошення до кінця, він зрозумів, що то Боже провидіння розв'язало йому шнурівку.
На афішній тумбі великими літерами було написане наступне: "Сьогодні, 20 квітня 199... року, в приміщенні Народного дому "Просвіти" відбудеться зустріч із екстрасенсом міжнародного класу, всесвітньовідомим гіпнотизером...". Далі йшло прізвище цієї видатної людини, яке не називаю лише тому, що мешканці міста його чудово знають.
Внизу маленьким шрифтом було надруковано: "Екстрасенс міжнародного класу, всесвітньовідомий гіпнозитер пан (такий-то) навчить вас, як впливати на людей і керувати ними". Саме ці слова і вдарили у праву півкулю головного мозку Влодка Жирибельського, викликавши нервовий тик у лівій півкулі. Ось про що він таємно навіть від себе самого мріяв і що Боже провидіння тицьнуло йому прямо в очі!
Влодко Жирибельський ошелешено глянув на годинник міської ратуші, забувши, що має на руці нещодавно подаровані одним студентом із Східної України за трієчку на екзамені "командірскіє часи", що були немов будильник на його мініатюрній ручці. Виходило, що до зустрічі з екстрасенсом міжнародного класу, всесвітньовідомим гіпнотизером залишалось усього п'ять хвилин.
Щось защемило під ложечкою у Влодка Жирибельського, коли він зрозумів, що треба вибирати між споживанням пива, перспективою до пенсії з табуретки пані Зіни вести філософські розмови про недосконалість світу та відмовою сьогодні від такого споживання пива, зате можливістю отримати новий орієнтир у своєму житті. Влодко вибрав друге.
6
Зал Народного дому "Просвіти" був битком набитий, так що дійсно, як кажуть у народі, яблукові ніде було впасти. Всі нардепи, які колись приїжджали у місто і виступали у цьому залі, навіть разом узяті, не могли похвалитися такою кількістю людей, які прийшли на зустріч з екстрасенсом міжнародного класу, всесвітньовідомим гіпнотизером... — боюсь навіть прізвище назвати, хоча минуло стільки років, але, очевидно, страх перед незвіданим не розвіявся.
Щоб читач глибше зрозумів ситуацію, поясню, що в ті роки панував суцільний зуд передвиборчої боротьби. Один із місцевих мешканців, лікар за професією, став згодом навіть лауреатом Нобелівської премії, коли кваліфікував на основі цього нову хворобу. У неї дуже складна латинська назва, тому, боюсь, що не зможу точно її відтворити.
Кожний будинок намагався висунути свого кандидата у депутати. Якщо у будинку було декілька під'їздів, то кожен під'їзд у пику сусіднім під'їздам висував своїх кандидатів. У сім'ях ревниві жінки, аби не відстати від своїх чоловіків, яких висунули кандидатами у депутати, теж самовисувалися і вже не могли самозасунутися, аж поки чоловіки, якщо мали клепку в голові, не забалотовували їх міцним кулаком по голові ще до виборів. Партій наплодилося більше, ніж назв вулиць у місті. Люди забували, що належали одночасно до декількох партій.
Виключення складала лише партія Міська Гербатого з Горішньої Брами. Вона була лише з одного чоловіка, його самого, називалася партія "Я", він нікого у неї не приймав, навіть власну тещу, яку кохав більше, ніж дружину.
Передвиборчий психоз (ось, нарешті, згадав приблизний переклад хвороби, винайденої нашим славним земляком, лауреатом Нобелівської премії) поставив на грань розвалу багато сімей. Жінки не хотіли виконувати своїх подружніх обов'язків, якщо їхні чоловіки симпатизували тим партіям, до яких дружини мали антипатію. Діти не допомагали батькам-пенсіонерам, якщо ті не сповідували їхніх ідей. Навіть у дитячому садочку чотирирічний малюк відмовився, вибачте, пісяти у горшечок, який йому дала нянечка, на тій підставі, що той був пофарбований у колір ненависної його батькам партії.
Кожен намагався довести переваги своєї партії найбрутальнішими способами. Працівники місцевого радіо, телебачення, газет, а також друкарень стали доларовими мільйонерами, бо кожен з кандидатів за велику платню намагався втиснути свою програму, оббрехати політичного суперника. Паркани, будинки, бруківка і тротуари були заповнені гаслами політичних партій і рухів. Портрети кандидатів у депутати красувалися всюди, де тільки могли, навіть у туалетах. Ними обліпили весь міський транспорт і машини, які вивозили сміття до заводу з його переробки (ним керував колишній мер, що, врешті, дав собі спокій із тими виборами, бо на смітті заробляв стільки, скільки йому в ратуші й не снилося).
Всі розуміли, що перемогти на виборах зможе лише той, хто придумає щось екстранеординарне, аби бодай на сто двадцять восьму часточку голови плигнути вище від свого суперника.
Тепер, сподіваюся, ви розумієте, шановні читачі, яке захоплення викликало у місті оголошення про зустріч із екстрасенсом міжнародного класу, всесвітньовідомим гіпнотизером. А мимо його обіцянки навчити, як впливати на людей і керувати ними, не могла пройти жодна бабуся, яка сумлінно ходить на кожні збори в будинкову управу.
Розуміючи, що натовп людей може до останньої цеглинки рознести Народний дім "Просвіти", знаменитий екстрасенс і гіпнотизер дав розпорядження вивісити оголошення лише за годину до свого виступу, але й це мало врятувало ситуацію.
7
Зал Народного дому "Просвіти" гудів, як переповнений вулик. Політичні опоненти й вороги змушені були сидіти пліч-о-пліч і стояти у проходах, дихаючи один одному в потилицю. Атмосфера суцільної ненависті та злоби була настільки наелектризованою у залі, що достатньо було якоїсь іскри у вигляді слова чи хоча б недружнього погляду, аби все вибухнуло.
Але тут на сцену з-за куліс вийшов екстрасенс міжнародного класу, всесвітньовідомий гіпнотизер — і зал зайшовся в істеричному аплодуванні, шокуючи навіть самого винуватця народної любові. Якби йому сьогодні запропонували балотуватися до Верховної Ради України, він би набрав, без сумніву, сто відсотків голосів. Шкода, що вибори у парламент закінчились, а балотуватися в міські депутати чи хоча б у мери екстрасенс міжнародного класу і всесвітньовідомий гіпнотизер не мав ні наміру, ні бажання.
Кожен, більший чи менший місцевий політик, прийшов до Народного дому "Просвіти", аби набратися мудрості від знаменитої людини, аби вхопити від неї ту одну-єдину істину, завдяки якій можна перемогти на виборах свого політичного ворога. Тому, коли світова знаменитість почала говорити, всі, забувши про недавню ненависть один до одного, слухали її, затамувавши подих.
Влодко Жирибельський упіймав себе на думці, що екстрасенс міжнародного класу, всесвітньовідомий гіпнотизер, як дві краплі води, схожий ... на нього, старшого викладача педінституту, любителя студенток і пива. Такий же невеличкий на зріст, з вусиками фюрера, з тими ж жестами, навіть фразеологічними зворотами. Влодко почав озиратися довкола себе, чи помітив ще хтось цю дивну схожість між ним, Жирибельським, і світовою знаменитістю. Однак зал із відкритим ротом ловив кожне слово світової знаменитості і, здається, не звертав уваги на таку дрібничку.
Це глибоко до душі обурило Влодка, і він сам собі пообіцяв відомстити нерозумним землякам за таку неповагу та неувагу до себе, коли стане мером. Тому Жирибельському в цій ситуації не залишалося нічого іншого, як слухати знаменитість.
8
Екстрасенс міжнародного класу та всесвітньовідомий гіпнотизер говорив, у принципі, звичні для Влодка речі. Сам Жирибельський тими ж словами викладав свої філософські сентенції у пивбарі "У Василя". Слова були ті ж, але увага слухачів — іншою. В пивбарі його моральні настанови запивали гальбою пива, і Жирибельський не знав, чи погоджувалися з ним, чи ні. Тут ті ж слова зал слухав, як я вже казав, затамувавши подих і з відкритим ротом. Чому так сталося, Влодко зрозумів значно пізніше, а зараз він мав вигляд побитого пса, який вірно служив господарю, а господар копнув його у місце, що трішки нижче хвоста.
Мати зовнішність екстрасенса міжнародного класу і всесвітньовідомого гіпнотизера, говорити ті ж слова — і бути лише старшим викладачем педінституту! Його двійника готові хоч зараз обрати президентом, а за Влодка проголосував лише один відсоток виборців! Було від чого упасти у відчай!!!
Світова знаменитість перейшла від слів до діла. Екстрасенс і гіпнотизер назвав це психологічною установкою і здатністю залу або його нездатністю до керівництва людьми, тобто можливістю чи неможливістю змінити світ.
Починалося все з простих вправ, знайомих кожному провінційному екстрасенсові та гіпнотизеру. Світова знаменитість наказала всім заключити у "замок" руки і, поки вони будуть рахувати до десяти, міцно їх стискати.
Влодко Жирибельський, чітко виконуючи вказівку свого Духовного Наставника (а що це саме Духовний Наставник, він зрозумів одразу, на рівні підсвідомості, а не розуму, навіть йому не зрозумілим, але єдино вірним і найкоротшим шляхом), міцно стиснув руки в "замку", так що вони з брунатно-червоних стали смертельно-білими, як ніколи не стискав у своїх обіймах своїх двох дружин і багаточисельних студенток-коханок, бо якби хоч удесятеро слабше їх стиснув, то, певно, переламав би їм грудну клітку.
Духовний Наставник Влодка повільно рахував до десяти, Жирибельському здавалося, що пронизливі очі екстрасенса міжнародного класу та всесвітньовідомого гіпнотизера дивляться йому прямо у серце. Коли Духовний Наставник, потроївши силу своєї внутрішньої енергії, сказав нарешті: "Десять!" — Жирибельський відчув, як усередині нього щось обірвалося.
Відтак світова знаменитість наказала всім розірвати руки з "замку".