Але досить було комусь прийти, як нотар виймав сиґарету з кільця, садовив відвідувача на свій фотель, висував шуфляду, виймав два червоні або жовті солодкі перці — завжди свіжі і соковиті, одною рукою розкладав великий бганий ніж, що теліпався на ремінці коло коліна, вичищав перці, поклавши на долоню, питався, що налити — паленку, ракію, сливовицю, бехерівку, цуйку, зубрівку, анісівку, ялівцівку, боровічку, наливав повні перці, подавав один гостеві, ставав при столику, виймав з шуфляди аркуш паперу, загострений олівець, піднімав пугарчик, казав "дай, Боже", дивлячись просто в очі, випивав, відкушував дрібку перцю, відразу ж наливав удруге, припалював сиґарету (сірники мав у кишеньці штанів біля самого пояса, а сірка була приклеєна до однієї з ніжок стола), брав її в ту ж руку, що й начиння, а в ліву — олівець, сильно затягувався димом і вже був готовий слухати.
13. Нотаря називали французьким інженером.
Непрості знайшли його в Рахові і запропонували саме цю роботу, бо він виглядав скромно і геройсько водночас. Такого хочеться здивувати, оповівши щось надзвичайне з власного життя. А Непрості потребували якнайбільше таких історій і байок.
У Рахові французький інженер намовляв людей їхати у Бразилію, виписуючи справжні квитки на корабель з Генуї.
Колись він дійсно був французьким інженером. Прожив двадцять років в Індокитаї, займаючись дренажними системами, вивчаючи куріння опіуму, тайський бокс, метеликів і орхідеї, дзен. А одночасно дописував етнологічні і геополітичні фейлетони до великих європейських газет. Кілька його листів переклав Осип Шпитко. їх опублікували в "Ділі", наголошуючи на походженні автора з родини Орликів.
Непрості ходили до Криворівні і порадили Грушевському спровадити французького інженера до Львова. Через Манджурію, Туркестан, Персію, Грузію, Одесу, Чернівці, Станіслав, Галич, Рогатин і Винники він нарешті доїхав і дістав працю в етнографічній комісії НТШ. Отримав відрядні, які призначалися Шухевичеві, і виїхав на Гуцульщину. Але досвід кількох малих війн, в які він потрапляв упродовж життя, не дозволяв зраджувати себе як фольклориста. Французький інженер зробив гак до Будапешта і роздобув усі необхідні папери, що давали право вербувати імміґрантів на території Австро-Угорщини.
14. У Ялівці французький інженер одягався однаково кожного дня від 1900 до 1921 року (Навіть після 1914 французький інженер сидів у своєму кабінеті, вислуховуючи і нотуючи все, що приходили розповідати різні люди. Оповідачі отримували порядний гонорар, а записи з історіями і мареннями, прозріннями і божевільними ідеями аналізувалися Непростими). Широчезний білий фланелевий костюм, пошитий без жодного ґудзика, смугасті біло-салатові сорочки, розщеплені на грудях, коркові сандалі. Лише взимку він загортався у ліжник, накидаючи його на голову як каптур.
То французький інженер навчив Себастяна, що самоусвідомлення знаходиться у підошвах, а сприйняття себе можна міняти, стаючи інакше або на щось інше.
15. Ідею цілого напряму нових фільмів Францискові накинув французький інженер.
У Ялівці діяла невеличка ґалерея. Її власник, Лоці з Берегсасу, знався з добрими художниками — Мункачі, Устияновичем, Копистинським. Романчука він завів до Федьковича, а Водзицькій (значно пізніше, вже як та вернулася з Парижа від Сулоаґи) зробив кілька фотоескізів для "Дівчини за виготовленням писанок". З Іваном Трушем вони були близькими друзями. Лоці багато розказував йому про те, як рослини наново опановують ландшафтами, понівеченими і покинутими людьми. Навіть водив його на етюди під Попа Івана, на зруб. Через багато років Труш повернувся до цієї теми у чудесній серії "життя пнів". Зрештою, то Лоці вперше показав комусь Дземброню, яка згодом стала улюбленим місцем багатьох художників львівської школи. А Дідушинським для музею він реґулярно відсилав знайдені гуцульські раритети.
16. Сам Лоці ціле життя малював одне і те ж — дерев'яні стаєнки — для кожної корови окремі — на полонині Шеса, дощані вулички між ними і гігантські зарості щавлю, що поступово поїдають своє пристанище.
А що був ґалереїстом-професіоналом, то ніколи не виставляв своїх робіт. Зате в чужі часто закохувався. Картини-коханки він на якийсь час брав додому і жив у їхній присутності, переносячи з собою зі спальні до кухні, з кухні в кабінет, з кабінету на ґалерію, з ґалерїї до лазнички.
І життя Лоці значною мірою залежало від картини, яка тоді мешкала в нього.
17. У галереї практикувалися незвичні речі. Щодня Лоці перевішував картини, цілковито змінюючи їхні діалоги. Часто покупці, обравши якусь картину одного дня, не могли упізнати її наступного ранку. Стелею галереї служив шкляний резервуар з дощівкою. Освітлення залу Лоці міняв, накриваючи ту чи іншу частину резервуару смерековим галуззям. Але найважливіше — картини можна було випозичати, як книжки у бібліотеці. Замовлення найдорожчого готелю Лоці комплектував сам, відповідно до заповідженої оказії.
18. Лоці був єдиним у Ялівці, в кого достигав сортовий виноград. Виноградник ріс уздовж стежки між домом і галереєю. Проходячи стежкою, Лоці обов'язково обривав хоча б одну китицю винограду. Так тривало від моменту, коли з'являється зав'язь, до остаточного дозрівання. У вересні китиць залишалося всього кількадесят, зате вони ставали достиглими, як у Токаї, повністю використовуючи виноградні сили, яких вже не потребу-вали знищені грона.
Хоча Франциск приятелював з ґалереїстом, навіть він не здогаду-вався, що Лоці працює на Непростих.
19. Якось французький інженер сказав Францові, що чув від Лоці.
Той розповів, як до ґалереї прийшов один дідич з Тересви і попросив намалювати йому картину, на якій було би видно — що відбувається зліва за рамою у сцені битви під Хотином, яку пін придбав тут рік тому. Дідич підозрівав, що звідти може идарити гармата просто по ар'єрґарді уланів, і це не давало йому спокою.
Це якраз те, чим анімація краща від живопису, сказав французький інженер.
20. Франциск придумав точнішу методику. Він знімав побільшену репродукцію якоїсь відомої картини — це ставало другою частиною кожного фільму. Для першої і третьої домальо-вував кадри на п'ятнадцять секунд перед зображеним на картині, і так само — після. Для проби слугував свіжий пейзаж Труша "Дніпро під Києвом", хоча думав Франц переважно про рембран-тову "Нічну сторожу". Потім він оживив кілька натюрмортів старих голландців (хоч тут же знищив усі, крім Яна ван де Вельде — той, що з колодою карт, люлькою на довгім цибуху і лісковими горіхами) і знамениту "Бійку" Адріана ван Остаде (якась корчма, п'яні селяни, баби тримають двох чоловіків з божевільними поглядами, які розмахують ножами, все перевернуто, хтось втікає, а інші попадали на землю).
Після того взявся за Мамаїв.
Живе малярство мало такий шалений успіх, що на кожну прем'єру до Ялівця з'їжджалося десятки глядачів з цілої Центральної Європи, про них писали столичні часописи, а Франц вже не міг встигати робити якісь серйозніші фільми.
21. Ще перед тим, як Непрості виявили надзвичайні властивості Анниних снів, Франциск мріяв про фільм, який відбувався би на сонному ландшафті.
Він спостеріг, що механізм снів полягає ні в чому іншому, як у поєднанні добре знаного за принципами невідомої логіки — так, як не могло би бути на одному ландшафті. Це означає, що ключем до цієї логіки є поєднання ландшафтів. Причому послідовність поєднання є визначальною. Коли викомбінувати такий ландшафт, то заселиться він самовільно. А тоді вже і всі персонажі проявлятимуть не властиві їм риси. І — що найголовніше — персонажі будуть займати простір дуже щільно. Безвідповідальна послідовність щільна.
22. А ще — розмірковував Франц — вдалі сни подібні на добру прозу з порівняннями, почерпнутими з різних систем координат, вирафінуваними виділеннями окремих деталей у потоці панорами, прозорою вседозволеністю, незабутнім відчуттям присутності, одночасністю всіх тропізмів, нестримністю неочікуваного і ощадною риторикою стримування. І на добру траву, яка не приносить нічого свого, але обриває те, що тримає, і переводить решітку пропорцій часу і відстані з кристалічного стану у газоподібний.
23. Однак наважитися на такий фільм було важче, ніж на "Нічну сторожу". Тож із часом він навіть перестав берегти сни на потім, лиш насолоджуючись ними дощенту ночами.
24. У липні 1904 року Анна розповіла один сон.
Я стою на рівному даху двоповерхового довгого будинку. Будинок стоїть у воді. Вода аж до верху першого поверху. До кінця його високих арок. У воді плавають три голови і стоїть чапля. Одна голова запливає під арку. Інша хоче виплисти звідти. Сходами з вікна другого поверху іде до води голий животатий чоловік. Суха рука із-за рогу намагається його зупинити. Я також гола. Стою на самому краю. Руки підняті догори. Складені разом. Я збираюся скочити з високості у воду. Відразу за мною стоїть круглий стіл. А за ним — бочка зі збанком. При столі сидять монах і монашка і щось п'ють. Над столом, бочкою і монахами напнуте на сухій галузі шатро. Збоку будинку прибудована півкуля купола з капличкою нагорі. З комина каплички вирива-ється вогонь, а з вікна виглядає бабка. Вона дивиться на мене. Далеко за куполом — широка ріка, зелений ліс і високі сині гори, як наші. З другого боку будинку прибудована кругла вежа. На її стінах понамальовувані чоловічки. Чоловічки танцюють, скачуть і перевертаються. Один бере від неба якусь книжку. Два несуть на плечах величезну малину на патику. Верх вежі понищений і щербатий. Між уламками ростуть маленькі деревця і пасеться коза. Вода перед будинком закінчується довгим островом. Острів голий, з червоної глини. На кінці острова стоїть вітряк. За островом знову вода. За тою водою місто. До самої води підступають дві вежі. Між ними кам'яний міст. На мості величезний тлум людей зі списами догори. Деякі стоять коло поруччя і дивляться через воду й острів у мій бік. На одній вежі горить гілля. Під вежами плавають якісь звірі. Чоловік з мечем і щитом б'ється з одним. Далі за вежами порожнє піщане місце.
Посередині стоїть двоколісний віз. Ще далі само місто. Будинки і гострими дахами, високий костел, мур. А вдалині високі горби, або низькі зелені безлісі гори.