Пробурмотівши щось про велику свою подяку за честь і ще щось, я попрохав вибачить мені, що не можу ніяк погулять з ними, бо маю дуже нагальну й велику роботу.
— Пренебрегаєте? — випроставсь він гордо.— Ми до вас не піднялись? Ми низько плаваєм? О! Да! Ми з вищим образованієм, студент! Ха-ха-ха! Ну, знаєте що? Плюньте! Часок посидите і... свободні... Абсолютно свободні! Га?.. Ви не безпокойтесь, там усе свої, товариші... Моя супруга, дві дами, артисти... Вип'єм, закусим, заспіваєм... Пожалуста!..
— Шановний добродію, я б з великою охотою... ~ В такому разі, ізвініте... До свіданія... Вибачайте! Він уклонився і, злегка похитуючись, поважно вийшов з кімнати. Я запер за ним двері і, трохи заспокоєний, знов сів біля вікна і став дивитись на вулицю. В номері Ґонти трохи затихло, потім знов залунала п'яна пісня й зачувся дзвін балабайки. Я вже зовсім був заспокоївся, коли це у двері знов хтось постукав.
— Ізвініте, я ще раз до вас...— промовив Гаркун, коли я одчинив двері, і просунувсь до мене в кімнату.— Ізвініте... Все... е... общество, мої, значить, товариші і супруга... просять вас... Не я... Не я... прошу. Я — пус-тяк. Супруга і товариші... Стакан пивця.
Я знов подякував і супрузі, й товаришам, але... знов одмовився.
— Та-а-к-с! — промовив він.— Но, може, на півчаса можна? Га?.. Стаканчик пива... закусочки... У нас просто... Простоту люблю... Дами тоже прості... Може, ви стісняєтесь? Дак з ними можна... всьо... і об'ятія, і... Гіменей, і Амур, і Психея... Ну, словом, як з супругой, так і ви з ними... Пожалуста... Просять всі...
Але я, не вважаючи навіть на таку простоту, все-таки не одважився піти до них.
— Ну, Ізвініте...— знов уклонився він і тихо вийшов з кімнати. Я знов сів біля вікна. Але не вспів ще гарно вмоститись, як знов застукало в двері.
— Ізвініте, я ще. раз... Одну минутку...— з'явився в дверях Гаркун з пляшкою пива в одній руці й цигаркою в другій.— "Еще одно последнее сказание"... Може, ви роздумали?.. Дами просять вас... Только дами!.. І обіща-ють вам мілійони поцілуїв... Милостивий государь!.. Если вьі не пойдете, вьі мне не друг! Абсолютно!.. Пожалуста!..
— Високоповажаний добродію! — розвів я руками.— Мене прямо дивує... як би вам сказать...
— Нахальство? — підхопив він і зареготався.— Ви не стісняйтесь... Гаркун-Задунайський вище цього... Гаркуна-Заду найського трудно... е... Я вас ще раз прошу... Не хочете? В послєдній раз — не хочете?..
— Добродію!..
— Ну, так плювать мені на вас! От що!.. Задавака, і більше нічого!.. Суфльор нещасний!.. Наплювать і растєрєть... О!
Він плюнув, розтер навіть і гордо вийшов з номера, грюкнувши дверима.
Довго ще потім в коридорі тупали ноги Лейзера, довго чулись пісні, крики, жіночий п'яний писк і регіт, довго дзвеніла балабайка під спів Ґонти:
Три аршини сапогищі,
На випуску голяниіці,
Бальшой генерал,
Бальшой генерал!..
Довго гуляла трупа, але Гаркун-Задунайський більше не приходив.
Я хутко після того дістав спроможність виїхати з N. і вже ні трупи, ні антрепренбора її Гаркуна-Задунайського більше не бачив.