померла найдорожча мені людина — мати…" А ось свідчення архівних джерел із сіл Кіровоградщини: у селі Тарасівка з 410 осіб 1931 року на травень 1932 р. залишалось 26; у селі Високі Батраки — населення за рік зменшилось на 2 тис. осіб, населення голодує, пухне від голоду, "їдять подрібнені качани кукурудзи, перемішаний з травою сухий щавель, точного обліку смертності немає…" Село Оберталове: "значний процент пухлих від голоду".
І це ще 1932 рік. А що було в цих селах 1933 року? "Діти і батько з набряками, в хаті майже нічого немає, холодно, вже з’їли собаку… Батько просить забрати його дітей, аби врятувати тих. Додав: "Я був червоноармійцем, а зараз от вмираю з голоду…" — записує спеціальна комісія Зіновійського повіту в лютому 1933 р. "Кучма Макар — конюх, ударник, премійований… 8 чоловік сім’ї. В казані кипить вода і буряк. Кучма просить: "Я все літо працював, допоможіть!"
У селах були створені спеціальні бригади, які таємно ходили по хатах і забирали зерно з мисок, горшків. А звітували вони так: "Відібрано хліба 10 кг 20 гр… 7 кг 25 гр." Не залишали й грама зерна! Районні та обласні чиновники посилали в центральні урядові партійні установи повідомлення під грифом "секретно" про кількість померлих людей. За даними такого звіту у Вінницькій області було офіційно зафіксовано 350,5 тис. померлих у 1932–1933 рр. Скільки ще не зафіксовано — невідомо. Бо партійні керівники з усіх сил намагалися применшити кількість втрат від цього штучно організованого голодомору.
Деякі українські урядовці просили зменшити норму хлібозаготівлі. Але центр відкидав ці прохання.
Відомо, що вже у липні 1932 р. на III Всеукраїнській конференції послані в Україну з Москви організатори "хлібоздачі" В. Молотов і Л. Каганович категорично протестували проти будь–якого зменшення хлібозаготівлі з України, чого домагалися українські партійні керівники на чолі з В. Чубарем. Так М. Скрипник у своєму виступі прямо і рішуче заявив про причини голоду в Україні: селяни йому скрізь заявляли, що "в нас забрали геть усе, як вимели". Чубар називав причиною голоду колгоспну гігантоманію, нереальність планів, загибель або втечу молодого працездатного населення з України. Виступи українських лідерів насторожили представників центру — Молотова і Кагановича, які виступили на конференції з погрозами — адже українські комуністи стояли на інших позиціях, аніж центр. Висновок посланців Москви був такий: "Не буде жодних поступок і хитань у питанні про виконання прийнятних партією та радянською владою завдань". Українські партійні лідери постали перед вибором: або загинути, або перетворитись у сліпих і жорстоких лакеїв і стати катами свого народу… Після чого був невдовзі виданий знаменитий "закон про п’ять колосків", за яким хапали тих, хто брав колоски на пожнивному полі чи висловлював якось протест ув’язнювали на кілька років або карали на смерть.
А в цей час у розпал голоду — у січні 1933 р. — Сталін заявив із трибуни об’єднаного пленуму ЦКК і ЦК ВКП(б): "Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік". А щоб ніхто не осмілився заперечити цієї тези вождя, він додав: "У цьому можуть сумніватися хіба тільки запеклі вороги радянської влади".
Розсекречені нині документи підтверджують, що більшовицький центр вів цілеспрямовану, таємно оголошену війну з українським народом методом голоду, тобто, свідомо проводив винищення населення за національною ознакою, створюючи погибельні умови життя, які були розраховані на повне фізичне знищення українського селянства. Сучасні підрахунки смертності від голоду в період піку голодомору дають таку картину: за 1 хвилину в Україні вмирало 250 осіб, за 1 годину — 1,5 тис., за день — 35 тис… Сучасні дослідження вивели на світ інформацію і про причетність до цього геноциду вищого партійного керівництва на чолі зі Сталіним, Молотовим, Кагановичем, Постишевим, Балицьким (голова ДПУ, який був уособленням найлютіших розправ над голодуючим селом) та інших соратників вождя. Коли в березні 1933 р. в Україну секретарем ЦК був призначений Павло Постишев, Сталін сказав йому в присутності першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора та керівника Державного політичного управління Балицького, а також Молотова, Калініна, Кагановича, Ягоди: "Ты, Паша, назначен туда в роли ГЛАВГОЛА ("главнокомандуюший голодом". — Авт.) и этим оружием сделаешь больше, чем Семен (Будьонний. — Авт.) несколькими конными армиями. Стасик (Косіор. — Авт.) немного растерялся, а у тебя рука железная, на тех слизняков (Чубар, Петровський. — Авт.) не обращайте внимання". Разом із П. Постишевим в Україну прибув із Москви новопризначений комісар державної безпеки, начальник ДПУ Балицький та ціла армія таємних агентів, які входили в усі структури українських партійних організацій і були інформаторами і наглядачами над українськими партійними кадрами.
Згодом Постишев повідомив, що на таку роботу було кинуто 1310 "товаришів". Крім того, було створено 643 політвідділи МТС, 203 політвідділи радгоспів, у яких працювало 3000 присланих довіренців Москви. У колгоспи було спрямовано 10 тис. отих партійців, з яких 3 тис. стали головами колгоспів, секретарями партійних осередків тощо і які забезпечували виконання доручення партії щодо знищення українського селянства. Фактично українське керівництво було підпорядковане російському центру і його ставленику в Україні Постишеву, головному виконавцеві організації голоду і головному інспекторові у справі переселення з Росії сотень тисяч людей — етнічних росіян — у спустошені від голоду українські райони. Про таке масове переселення саме в цей час на українські землі росіян свідчать і архівні документи, які тепер нелегко здобути. Ось один з них під грифом "секретно", надрукований у газеті "Самостійна Україна" № 32–33 у вересні 1998 р., який повідомив інформацію Всесоюзного переселенського комітету при Раднаркомі СРСР про прибуття в Україну 329 ешелонів за 1933 р. з росіянами. Це були переселення з Горьківської та Іванівської областей, західних та центрально–чорноземних областей Росії, яких нараховувалось близько 200 тис. і які розселились у "звільнених" від українців українських селах, де вимерло найбільше людей. Один із документів свідчить:
Документ № 403
СООБЩЕНИЕ
Всесоюзного переселенческого комитета при Совнаркоме СССР о переселений на Украину с других территорий страны.
29 декабря 1933 года.
Срочно. Секретно.
Нач. ГУЛАГу ОГПУ тов. Берману
ВПК при СНК СССР при сем препровождает оперсводку № 38 о переселении на Украину по состоянию на 28 декабря с. г. Одновременно ВПК при СНК СССР сообщает, что преподанный план переселення выполнен на 104,76 %. Всего переселено 21856 колхозных хозяйств, 117149 человек, 14879 лошадей й 38705 голов разного скота (в число последних входят телки, свиньи и овцы).
Приложение по тексту
Секретно
1. На 28 декабря 1933 г., отправлено 329 эшелонов. 21856 хозяйств, 117149 членов семей, 14879 лошадей, 21896 коров й 38702 голов разного скота.
2. План перевозок колхозников на Украину окончен и выполнен на 104,7 %.
Зам. Председателя ВПК при СНК СССР Рудь
(ПДАНГ СРСР. — Ф. 3675. — Оп. І. — Спр. 33. — Арк. 56. — Ориг.)
Українським керівникам відводилася роль лише слухняних виконавців диктату з Москви в боротьбі з "куркульським елементом", з "українським буржуазним націоналізмом" тощо. До квітня 1933 р. статистика повідомила центру, що число жертв голоду в Україні уже дійшло до 2 млн 420 тис. осіб, у тому числі 2 500 випадків людоїдства. Центр припинив цю, за словами Сталіна, "скотскую статистику". А з осені 1932 р. в Україну було відправлено тисячі так званих чорношкірих — у шкірянках — представників різних уповноважених: "буксирних", "штурмових", ударних бригад, комісій, які не допускали голодних селян до міст, зупиняли поїзди набиті, як сірниковими пачками, сірими знеможеними людьми, що намагались дістатись до благословенних міських смітників. їх виганяли з цих товарних вагонів і, як свідчили сучасники, "вели за півтора–два кілометри від станції до спеціальних загорож. Там усіх обшукували, під виглядом боротьби зі спекуляцію, забирали гроші. Грабунок серед білого дня. Потім виганяли — іди, куди хочеш". Ніхто з цих знедолених не залишався живим — купи трупів лежали уздовж доріг та залізничних колій. Україна перетворилась у пекло, яке пожирало селянські душі… Черкащина, Чернігівщина, Херсонщина, Харківщина, Полтавщина, Поділля і Полісся були всіяні трупами, яких уже ніхто не рахував і яких не було кому закопати в землю… Згодом Уїнстон Черчілль згадував, що при зустрічах у 40–х роках з "вождем усіх народів", Сталін йому повідомив, що в 30–і він "ліквідував" 10 млн селян.
Нова більшовицька система провадила величезну терористичну війну з українським народом. Досвід у неї вже був: згадаймо, Ленін ще в березні 1922 р., коли в Україні лютував голод, писав у листі до Молотова і до всіх членів Політбюро (цей лист був опублікований лише 1990 року: "Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, коли не тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилучення церковних цінностей із найменшою і тому найнещаднішою енергією, не зупиняючись перед придушенням будь–якого опору".
Плануючи провести нараду всіх представників каральних органів, Ленін у ті часи піднесено закликав до нещадності: "На цій нараді провести таємне рішення з’їзду про те, що вилучення цінностей… має бути проведене з нещадною рішучістю і в найкоротший строк. Чим більшу кількість представників реакційної буржуазії і реакційного духовенства нам удасться з цього приводу розстріляти, тим краще. Слід саме тепер (в час голодомору. — Авт.) провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не сміли й думати. Ленін". Однодумець і сподвижник Леніна Бухарін у своїй книжці "Экономика переходного периода" заявляв, що "пролетарское принуждение во всех своих формах, начиная от расстрела и кончая трудовой повинностью является, методом выработки коммунистического человечества." Прочитавши цю книжку у 1920 р., Ленін зробив таку помітку: "Именно!.. очень хорошо: Вот эта глава превосходна".
Таким чином, вождь більшовизму винайшов голод і терор як засіб каральної акції проти народу, щоб він десятки років не міг і думати про опір.