Мене негайно вивели з камери і завели до нього в кімнату. Мало не відлупцював, звідки маю нахабство "качать" права. З бігом часу трохи витверезився і побалакав по-українському. Виявивши, що я за відомством КҐБ, почав влаштовувати мене до кращої камери. Вибір був не густий: педерасти, скривджені, недолітки та рецидивісти. Мусили спинитися на останньому варіянті. Особливо небезпечні карні злочинці попервах віри мені не пойняли. Їх здивувало в моїй розповіді: що наша зона має менше сотні зеків — "ти брешеш, менти ніколи не триматимуть табору собі на збитки"; що був зодягнений у неношені зеківські шати та черевики — " Ти чому весь у новому ?", ще якісь звичні для нас дрібниці, які їм видалися підозрілими. Велося до того, щоб викидати мене з камери, як стукача, з відповідним розголошенням по тюрмі, але зумів переконати, що це помилка. Взагалі з ними було цікаво, бо попожив у авторитетів цілої тюрми. Їх відверто боялося тюремне начальство. З Актюбінську везли до містечка Уіл (250 км) у воронку, вибиваючи наостанку нирки. До Саралжина, за 50 км від райцентру, мене вивезли вже на мотоциклі, звісно, не питаючи мого бажання. Актюбінськ —250 км — Саралжин — 50 км — Уіл. Тут мною опікується дільничий майор і не дуже шарпає, мабуть, тому, що не має знайомих йому підстав: я не п'ю, ходжу до праці, чемний у розмовах з ним. Щоправда, на роботу став виганяти наступного дня. В заяві на ім'я голови радгоспу я клопотався, щоб "працевлаштували" згідно стану здоров'я та освіти. Маю місце слюсаря-складальника сільгосптехніки= Валерій Марченко.
Жовтень 1979
Приложение № 4
к приказу МВД N 0216-1961
Подписка
об ознакомлении выселенного с его обязанностями в местах поселения и об ответственности, предусмотренной ст.4 Указа Президиума Верх.Совета КазССР от 6Л/И 1961
...в течении 3-х суток устно или письменно сообщать в орган милиции об изменении места работы или жительства в пределах административного района; не отлучаться без органов милиции из населенного пункта постоянного места жительства на срок свыше 3-х суток.
ще навесні надіслав Вам для перевірки? Якщо цей твір , написаний 1840 року, містить будь-які ворожі щодо існуючого в СРСР державного або суспільно-політичного устрою висловлювання, я його офіційно засуджу, щоб не бути більше покараним. Я не встиг піддати осудові також конфісковані переклади: повість Джером Джерома "Троє в одному човні", "Деклярацію незалежности" Томаса Джеф-ферсона, оповідання австралійських письменників XIX — ХХ сторіч, поезію Едгара Лі Мастерса, бо очікував, що для цього мені буде надано шпальти якоїсь міліціонерської газети.
З повагою до працівників прокуратури.
В.Марченко
Жовтень 1979
Прокуратура УРСР, заступник начальника по нагляду за слідством у органах держбезпеки, старший радник юстиції П.Аржанов 1 листопада 1979 року відповів на цю заяву:
(Переклад з російської) "Повідомляємо, що на всі Ваші скарги і заяви прокуратура УРСР своєчасно скеровувала відповіді в установу ВС 389. Перекладів творів прокуратура УРСР не отримала".
Міністрові зв'язку СРСР Заява
Звертаю Вашу увагу на тривожне становище з доставкою та відправленням закордонної кореспонденції. На протязі півроку мого регулярного листування я не одержав і половини повідомлень, які я постійно приклеюю до конвертів. Якщо мої листи до Роттердаму раніше йшли, скажімо, 7-10 днів, то тепер коло 20. Бандероля з Франції йшла майже два місяці. Щоб уникнути інфаркту, який неминуче спіткає Вас від повідомлення про перлюстрацію моєї кореспонденції, я краще про це мовчатиму. Повідомлю лише, що з листів постійно зникають залучники, такі, як листівки, сувеніри. Це трапилося вже з трьома листами до мене.
Якщо ж взяти до уваги, що про такі самі випадки інформують і друзі, які живуть в різних кінцях Радянського Союзу, то картина виходить доволі симптоматична. Але це про речі, так би мовити, далекі від Вас. А тепер про такі, що стосуються Вас безпосередньо.
Я спрямовував до Вас листа з проханням задовольнити моє бажання передплатити журнал "Америка" 28 вересня ц.р. (квитанція ч.55). Відповіді я досі, на жаль, не отримав. Відчуваючи вороже до мене ставлення особи, яка напевне опікується моїм закордонним
Прокурору УРСР ГЛУХУ
Заява
За тривалий час перебування в ВТУ на Уралі я неодноразово звертався до Вас з заявами та скаргами, так і не діставши на них Вашої відповіді. Зараз, перебуваючи на засланні, я хотів би все таки дізнатись:
1. Яка доля моєї заяви від січня ц.р. про незадовільне медобслуговування у ВТУ ВС 389 і чому Ви не вручили її за призначенням моєму адвокатові Нужненку І.В.? Якщо Ви збираєтесь повідомити мене, що пересланням кореспонденцій не займаєтесь, то нагадую Вам, що впродовж шести років усі без винятку мої заяви про порушення радянської законності Ви пересилали в прокуратуру РРФСР, ГУ ВТУ.
2. Чому Ви, щоб переконатись у наклепницькому характері моїх писань, не спитали, як я просив матір, котра взимку побувала в Пермі, порозмовляти з тамтешніми медиками, і вони давали їй запевнення про моє подальше лікування, ті самі, що й мені? Всі їхні призначення були свідомо перекреслені адміністрацією ВТУ ВС 389.
3. Чому Ви не втрутились і не покарали представників адміністрації, що брутально порушили на шкоду моєму здоров'ю (я після цього тяжко захворів) приписи лікарів з пермського медуправління УВС у березні ц.р.?
4. Чи відомо Вам, що заяви до прокуратури (всупереч Виправно-трудовому кодексу РСФСР) в ВТУ ВС 389 переглядаються або конфіскуються?
5. Яка доля перекладу новели "Маска червоної смерти" Едгара По, що його я, рятуючи від вандалізму вихователів із ВТУ ВС 389/35,
330
листуванням, я у супроводі до двох своїх листів до Федеральної Республіки Німеччини додав заяви на Ваше ім'я (ч.42 від 22 жовтня та ч.67 від ЗО жовтня), щоб доручення листів адресатами було взято під контролю. І на це у відповідь також мовчанка, якщо не гробова, то у всякому разі підозріла. Я відкидаю від себе думку, що, можливо, до міністерства зв'язку прокрався шкідник, який навмисне порушує святі радянські закони?
Оскільки я просив Рут Вальтер (ФРН) після отримання листа телеграфувати, а телеграми все ще немає, не тяжко зробити висновок: він не дійшов. Прошу в такому разі повернути мені гроші за один рекомендований лист Катерині Горбач (квитанція ч. 18 від 17 вересня), який не був вручений адресатові, а також за три рекомендовані листи до Рут Вальтер (ч. 11 від 8 вересня, ч.26 від 25 жовтня, ч.66 від ЗО жовтня).
Прошу також повідомити, з якої причини до мене не доходять листи від Горбач Катерини (ФРН), Мешенер І. (Ізраїль) та інших, довжелезний список яких Вам подасть товариш, що нехтує ст. 56 Конституції СРСР: "Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень охороняється законом".
Прошу повідомити, чи оплатять згідно з постановами міжнародних конвенцій моїм друзям їхні "загублені" листи? Те, що листи постійно не доходять до адресата, можуть потвердити: Дж.Бакс. Г.Реннер, А.Г.Горбач та інші, що писали до мене протягом останніх років.
Чекаю на ясну відповідь та оплату за листи, що не дійшли.
В.Марченко.
12 грудня 1979.
Мамусю, добридень! Нині снився мені сон, що я в Києві на волі. А я ось опинився в степу безкраїм за Уралом, у Казахстані. Поки ще не оговтався від голодного етепу і вибиваючої нирки дороги, але все вже в минулому. Надіслав одразу тобі телеграму, сподіваючись, що гроші хутко надійдуть. Але, кажуть, що навіть телеграфом тут можна чекати тиждень. Я не голодний, бо приїхав, так би мовити, на готовеньке. Тут уже мешкала одна старшого віку жінка, і отже був нагодований сиром та парним молоком. Ввечері слухав прегарний солоспів по-грузинському "Аве Марія". Я вдягся у чорний Вас. Ів. пуловер та ті свої чорні штани, які привіз із Києва і які пролежали 6 років у речах на складі. Походжаю собі — лисий пан у чорному. Постригли й сфотографували анатемські за 7 годин до звільнення на етапі в Оренбурзі. Дарма. Тут по-напівпустельному гаряче, але вода с. Мешкаю в робітничому гуртожитку на дві кімнати. Робітники тимчасово роз'їхалися по навколишніх аулах — розбудовують заводи. Поки не повернулись, шукаю кімнату, але в Саралжині із житлом важко. Робота якась з підійманням тягарів, я щиро подякував за працевлаштування і утримався від негайної згоди. М'яса, масла, молока ніби є доволі. Садовини та овочів бракує, але, доклавши зусиль, знайти можна. Тепер щодо твого приїзду. Наскільки пам'ятаю розклад, літаки Київ-Актюбінськ літають по четвергах та неділях. З Актюбінська до Уїла також літають щодня, ходить автобус — відстань 250 км забирає десь 5 годин. Позаяк автобус іде через мій "совхоз Саралжин", далі на Уїл ще 50 км, можна їхати сюди і автобусом. Але я волів би тебе обов'язково зустріти, а це можливо лише в Уїлі, бо до області мене не відпустять. Отже, більш доцільний маршрут авіа: Київ-Актюбінськ —Уїл. Попередньо даси мені телеграму, а чи зателефонуй прямо до мого начальника й опікуна — місцевого дільничного уповноваженого майора міліції Алишева.
Але тут дуже довго треба чекати доки з'єднають. Гуртожиток, де я мешкаю, в одному приміщенні з поліклінікою, навпроти будинок дільничного. Дуже легко знаходити. Що привезти ? Пару літніх сорочок, одну з довгими рукавами, пристойні штани, туфлі і джемпер, картузик-кепі (57 розмір) літній. Решту речей варто надсилати пакунком. Зараз-бо жарко і нема сенсу везти повний гардероб. Крім того, тут при наявності грошей можна придбати все, що треба. Мені конче потрібні також: українсько— або російсько-англійський словник, прилад на гоління (у нас колись були добрі англійські леза), сонцезахисні окуляри, пр.шкарпетки, "Спідола" з новими батарейками. З харчів варто брати лише мед, якісь калорійні консерви. Надішли пакунок з сушеною смородиною, ще чимось, що не розтануло б і не зіпсувалося в дорозі. Не варто тягти на собі, обливаючись потом, щоб, зрештою, викинути в сміття. Якщо будемо в Уїлі, там на базарі купимо всілякої зеленини. Одержавши гроші, спробую зателефонувати. З собою грошей візьми більше, але поклади на акредитив. Поки що все. Міцно цілую. Син
11/¥11-79
P.S. Захопи моргух, без них жити не годен. Я — філокартист.