інтуїтивно відчувала його. Рак.
Болі щоразу ставали тривалішими і нестерпнішими.
— Обійдеться,— відповідала Соломія сестрі, коли та пропонувала переселитися до неї на вулицю Чернишевсь-кого. Соломія мешкала з хворою Нусею, і лише Юзя знала про важкий стан старшої сестри.
— Ми впораємося удвох із Нусею... а горло?... врешті-решт воно стільки попрацювало, що таки мусило захворіти.
Про що ж думала тими довгими днями хвороби ця дивна, догоряюча жінка?
Крушельницька з притаманною їй мужністю намагалася не докучати своєю хворобою родичам і не збуджувати Нусю, в якої від усяких напружених обставин починався напад. Співачка була досить мудрою, щоб не ремствувати, а спокійно зустріти неминуче. Але про що вона думала в ті дні? За чим жаліла? Що оплакувала?
Вона пригадувала свої виступи, зустрічі. Напевно, приходили до неї по ночах її улюблені героїні-сестри, які без неї були ніщо, Соломія надавала їм життя, робила матеріальними, любила їх... і вони, мабуть, не залишили її на самоті.
Жаліла? Вона не могла жаліти за минулим, бо жила на повну силу. Вчилася — скільки вистачало розуму і сил, працювала — до останнього подиху; любила — все люби-
ла в житті: і працю, і кохання, і світ, і людей. І все-таки жаліла! Безконечно жаліла, що прийшов час для справжнього життя, для справжньої праці, для справжнього відродження народу, а вона мусила йти...
Настав листопадовий день, шістнадцятого. Крушельницька прокинулася і не відчула болю. Це було так незвично. Ще медсестра лише мала прийти, а біль зник! Соломія подивилася у вікно. Голі, безпомічні гілочки дерев, далекий морок осіннього парку, краплі дощу по підвіконню. І раптом, як колись давно, вона відчула в цьому якісь таємничі ритми, і їй захотілося встати, притулити обличчя до холодної вологої шибки, подивитися на світ ближче, торкнутися його — такого живого, пульсуючого тими хвилюючими ритмами...
Обережно опустивши ноги, вона стала на килимок... "Щоб Ваші ніжки не торкалися холодної підлоги",— пригадала вона давнього листа Білинського,— далекого милого хлопця, який стільки літ писав їй про кохання, не сміючи ні на що надіятися. Лише сьогодні вона дозволила собі пригадати, що таки в'яло її серце від його погляду... Так, її надовго вистачило, аби не згадувати про це... але не настільки, щоб забути,— вона тихенько посміхнулася.
Встала. І раптом... жорстокий біль, який виник несподівано, і не в горлі, а десь між очима, звалив її страшною силою на постіль. Упала горілиць. Хотіла закричати... Пригадала, що перелякає Нусю в сусідній кімнаті. Цього не можна робити, Соломія хвора — не дасть їй ради... Біль не вщухав. Затулила собі рота рукою. Бризнули сльози з очей... прекрасних, очей — озер зелених... чарівних очей Роксолани.
І погас біль. Наче тисячі гарячих вогняних стріл посипалися на неї... Ах! То сонце випливає з-за хмари і, розбиваючись на тисячі гарячих скалок, обкидає її теплом і радістю... Радість! Бачити сонце... А навкруги широкі рідні лани, багряними маками скроплені, синіми волошками освіжені... То ноги її, тонучи в гарячому піску, дають оце тепло, що гріє серце... І поруч батько, то його лагідна посмішка бачиться їй зараз. Соломія піднімає голову, звертає обличчя до сонця і питає:
— Татунцю, для чого той чоловік возить фортепіано на возі?..
Київ — Львів — Віареджо 1975 — 1978 рр.
ПІСЛЯМОВА
Соломію Крушельницьку поховали на львівському цвинтарі, величному і старому Личакові,— поруч із могилою Івана Франка й зовсім недалеко від могили Михайла Павлика.
Життя Соломії Крушельницької скінчилося, але почала рости її слава на рідній землі. Написані десятки спогадів про славетну співачку, вийшли у двох томах матеріали біографії та листи.
Ім'ям Соломії Крушельницької названі вулиці і музичні школи у Львові й Тернополі.
Соломія Крушельницька безмежно любила свій народ, свій край. На вершині її світової слави цей кревний зв'язок ставав ще сильнішим. Мистецькі успіхи відкрили перед нею двері усього світу, але вона добре закарбувала, що світ належить лише тому, хто має Батьківщину! Вона залишила нам переконливі докази своєї відданості. Найперший серед них — повернення до своєї землі, свого народу, разом з яким вона вітала Радянську владу на західноукраїнських землях.
Ніколи не заростуть травою забуття її стежки, і не тільки в ріднім краю. її пам'ятає Італія. Кожного року, в дні пуччінівських свят, їй присвячують статті, до будинку у Віареджо, де вона жила, приносять квіти. В будинку-музеї Пуччіні над піаніно композитора — велика фотографія Соломії Крушельницької. їх тут ще дві в інших кімнатах. Пам'ятник Шеллі на березі Тірренського моря — теж згадка про Крушельницьку. Це з її ініціативи Чезаре Річ-чіоні, тодішній мер Віареджо, поставив пам'ятник на місті трагічної загибелі поета.
Тільки той, хто пройде Соломіїними стежками, намагаючися відтворити її славний шлях, по-справжньому зрозуміє чари і небезпеку тієї дії, яку ми призвичаїлися називати служінням мистецтву. Ми вітаємо цю дію, ми смакуємо її плоди і рідко згадуємо, що грунт, на якому вони виросли і дозріли — серце митця!
В роботі над книгою я завжди відчувала щиру доброзичливість і глибоку зацікавленість людей і колективів, до яких мені доводилося звертатися за допомогою або порадою і яким я найбільш прагну скласти найщирішу подяку. В першу чергу колективам Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, бібліотеки Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, співробітникам Львівського державного музею українського мистецтва, Львівського літературно-меморіального музею І. Франка, Тернопільського краєзнавчого музею та його філіалу — музею С. А. Крушельницької в селі Біла. Колишньому директорові Львівського літературно-меморіального музею І. Франка, кандидату філологічних наук С. В. Стефанику, заступникові голови Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури І. А. Кудіну, колишньому доценту Львівської консерваторії О. К. Бандровській, упорядникам книжок спогадів про Соломію Крушельницьку — І. С. Деркачеві та М. І. Головащенкові, ректорові Київського інституту театрального мистецтва ім. І. К. Кар-пенка-Карого, кандидату мистецтвознавства Р. Я. Пилип-чуку, завідуючому відділом УЛЕ Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, доктору філологічних наук Ф. П. Погребеннику, завідуючій кафедрою етики й естетики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, доктору філософських наук Л. Т. Левчук. Родичам Соломії Крушельницької, зокрема М. М. та М. В. Скорикам. Авторам пам'ятника Соломії Крушельницькій у Львові Т. Бриж та Л. Скорик, багатьом іншим.
ВАЛЕРІЯ ВРУБЛЕВСЬКА
ОСНОВНІ ДАТИ життя І ДІЯЛЬНОСТІ С. А. КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ
1872, 23 вересня — В селі Білявинцях (нині Бучацького району Тернопільської області) в сім'ї Амвросія Крушельницького народилася Соломія Амвросіївна Крушельницька.
1883 — Перший прилюдний виступ у хорі "Руської бесіди" в Тернополі.
1891 — Початок навчання у Львівській консерваторії.
1893 — Закінчила консерваторію зі срібною медаллю і дипломом з відзна-
кою.
1893, травень — Дебют у Львівському театрі Скарбка в опері Доні-цетті "Фаворитка", а потім у "Сільській честі" Масканьї.
1893, вересень — Мілан. Початок навчання у професора Фаусти Креспі та в драматичній студії професора Копті.
1894 — Крушельницька підписує контракт зі Львівським театром. Співає
в операх "Фауст", "Аїда", "Трубадур", "Бал-маскарад", "Африканка", "Галька", "Страшний двір".
1895, січень — Знов у Львові. "Манон Леско" Пуччіні. Хвороба і смерть брата. Тримісячні студії у Відні у професора Генсбахера. Ангажемент у Кракові. Співає в операх "Дочка кардинала", "Трубадур", "Бал-маскарад", "Лоенгрін". Виступи в Кремоні.
1896 — Гастролі в Кремоні, Зарі, Кракові, Трієсті, Одесі. В Одесі співає
разом із тенором Ван-Дейком.
1897 — П'ять місяців гастролей у Південній Америці. Виступи у Бергамо
на соті роковини з дня народження Доніцетті. Нагороджена пам'ятною медаллю. Парма, прем'єра "Богеми" Пуччіні.
1898 — Запрошення до Варшавського Великого театру. Початок гостин-
них поїздок до Петербурга. Співає разом із Баттістіні і Карузо. З нагоди 25-річної літературної діяльності І. Франка передає йому через В. Гнатюка ріг достатку. Бенефіс Крушельницької у Варшаві, чотириста сімдесят четверта вистава "Гальки". Письменник А. Чайковський організовує концерт Соломії Крушельницької у Бережанах. Виступи в Коломиї.
1899 — Композитор М. В. Лисенко присвячує три романси Соломії Кру-
шельницькій.
1902 — Запрошення на гостинні виступи до Парижа. Співає з Яном Решке.
1900 — П'ятисота вистава "Гальки" у Великому театрі, Варшава.
1904 — Брешія. Воскресіння "Мадам Баттерфляй".
1906 — Дебют і гастролі в Буенос-Айресі. "Валлі" Каталані, "Джо-конда".
1906 — Дебют у "Ла Скала", Мілан. Опера Ріхарда Штрауса "Саломея". Прем'єра. Диригент Артуро Тосканіні. Крушельницька співає з Джузеппе Боргатті. В цьому ж сезоні прем'єра "Глорії" Чілеа.
1908 — Гастролі в Єгипті разом із Пуччіні.
1909 — Прем'єра в "Електрі" Ріхарда Штрауса. Театр "Ла Скала",
Мілан.
1910 — Одруження з італійським адвокатом, мером міста Віареджо
Чезаре Річчіоні.
1915 — Прем'єра "Федри" композитора Піццеті, "Ла Скала". 1920 — Останній виступ в операх "Лорелея", "Лоенгрін". 1923 — Перше концертне турне.
1925 — Пам'ятний концерт на запрошення королеви Італії.
1927 — 1928 — Концертне турне: Нью-Йорк —"Мекка Аудіторіум", Детройт, Чікаго, Філадельфія, Пітсбург, Клівленд, Монреаль, Вінніпег.
1929 — Прощальний концерт в Академії Санта Цецілія у Римі. 1937 — Помер Чезаре Річчіоні.
1939 — Соломія Крушельницька повертається до Львова.
1946 — Львівська державна консерваторія імені М. В. Лисенка запрошує
Соломію Крушельницьку на посаду професора.
1947 — Останній концерт для земляків.
1949 — Написала науково-методичну працю "Принципи виконання соль-
них вокальних творів М. В. Лисенка".
1950 — Удостоєна звання заслуженого діяча мистецтв УРСР
1952, 16 листопада — Померла Соломія Амвросіївна Крушельницька.