Невже не відновляться мої радіобіологічні та телебіологічні здібності, невже я так і не стану свідком останніх годин перебування Хоми за океаном?
— Славно ваші зуби та вас поморочили, еге? — питає районний стоматолог.
— Та куди вже краще! — відповідаю з серцем.
— Маєте стільки вставних! Три золотих! — сказав захоплено.— Тепер, коли відбувається девальвація грошей у всьому світі, а золото щодня підвищується в ціні, ви з кожним днем дорожчаєте й дорожчаєте, скоро вам і ціни не складеш.
Він іще й кепкує, оцей чоловічок непевної зовнішності! Його, такого сіренького, хоч родзинками нагодуй, то він зостанеться сіренький,— глузує! Єдина прикметна риса в нього — це капловухість, так оцей капловухий виявився тією людиною, що догори щетиною!
— Хоч губи набиті, так хоч пупків у житті наївся,— відповідаю прикро.
— А два зуби у вас платинові,— каже стоматолог.— Значить, дорогенький, міжнародна інфляція вам тільки на користь. Дивіться, не виїжджайте за кордон, бо там пограбують, наче ви якесь сховище із золотими та платиновими зливками.
І кожне слово в нього убралось у хитреньку усмішечку, наче свиня у ворох. Ну, думаю, од свинячого полку не буде толку, свиню святи, а вона в грязюку лізе, свиня свинею і пропаде.
— Один зуб у вас залізний,— каже стоматолог.— Тут уже довго доведеться чекати, поки на земній кулі вичерпаються природні ресурси, щоб залізний ваш зуб став дефіцитною сировиною й підскочив у ціні.
Теревенить і теревенить, замість до діла братись, а я, бач, сподівався із жука меду їсти. Куди це він манить мене своїми балачками, наче горобця на полівку?.. О, розсівся цей капловухий за столом, підпер долонями підборіддя й сміється бляклими, як осінні небеса, очима. Лишенько, хай би вже калічив мене своїм зубопротезним мистецтвом, бо інакше я не побачу й не почую Хому за океаном!..
— Ваш випадок — другий у моїй практиці,— раптом сказав районний ескулап, не спускаючи з мене пильного погляду.— Зізнайтесь, які радіостанції і телестудії ви ловите?
В один дух я зірвався з зубопротезного крісла: чому це капловухий так сказав, неначе у воду глянув? Адже я сподівався його ошукати, наче отого чорта, з якого хотіли скуштувати м’яса, кинули в окріп, а він утік!.. Наче голоблею вдарив по голові, наче я мушу тепер із тюрми та на шибеницю йти. А стоматолог усміхається хитромудро й каже:
— Та чого ви схопилися з крісла, сідайте... Мій перший пацієнт розказував, що ловить радіостанції Бі-бі-сі, Москву, Київ. Цей чоловік і досі працює комірником у колгоспі в Чудвах. Усе життя скаржився на зубний біль, лікувався, тепер носить протез замість нижньої щелепи. Два роки тому здатність чути радіостанції несподівано втратив.
Жартує? Кепкує? Глузує? Якимось чином довідався про мої радіобіологічні й телебіологічні здібності? Але ж про свої зв’язки з Америкою я не обмовився нікому жодні— сіньким словом! А може, районний стоматолог і є отим ворожим резидентом, який не зуби лікував, а начиняв рот надсекретною апаратурою, використовуючи мою суверенну особу в шпигунських цілях? І, розгублено тримаючись рукою за зубопротезне крісло, я тепер глянув на цього медика зовсім іншими очима, і його невиразна зовнішність невиразної людини видалась по-злодійському хитрим маскуванням. Авжеж, маскуванням, яке мало сприяти його розвідувальній діяльності. Агент ЦРУ! Можливо, саме він збирав дані про старшого куди пошлють і передавав за океан, дані виявились неправдивими, тому-то так був посоромлений радник президента під час зустрічі з Хомою.
Можливо, зараз переді мною в районній поліклініці і сидів той, хто спричинився до чергового провалу шпигунської організації, той, із кого почалось! Думки крутились у голові, мов шершні. Я вкотре пошкодував, що вчасно не звернувся до компетентних органів, зокрема до начальника районної міліції товариша Венеційського, й щиро не зізнався в своїх несподіваних здібностях, і тоді моя вина була б не така велика. Адже я не тільки невинна жертва, а й мимовільний поплічник оцього плюгавого стоматолога— резидента. Ще не пізно бігти куди слід, бити на сполох, щоб розгромити вороже гніздо, щоб виявити всіх його агентів! Це ж треба так розкублитись: якщо не під крилом, то під боком у самого товариша Венеційського!
— Заспокойтесь,— мовив районний стоматолог.— Таке явище хоч і унікальне, проте до смерті не веде. Не знаю, чи піддається лікуванню, проте з часом минає, як минуло в комірника із села Чудви. Й два роки не спостерігалось ніяких рецидивів. Так само пройде і в вас, можливо, саме тоді, коли замість однієї з щелеп доведеться поставити протез.
— Сподіваюсь, протез ставитимете не ви,— сказав йому зле, як ворогові.
— Я сподіваюсь так само,— не зостався в боргу стоматолог. І, зобразивши на невиразному обличчі невиразну усмішку, поспитав:—А які радіостанції і на яких хвилях ловили ви?
— Всякі,— відказав непевно. Й додав погрозливо: — Про це я доповім там, де слід!
— Зрозуміло,— мовив стоматолог, тарабанячи пальцями по столу.— Тільки не слід нервувати.
— Може, ви поясните причину цього явища? — запитав я, сподіваючись вивідати якісь таємниці діяльності цього стоматолога-резидента.— Адже все почалось тоді, коли за лікування моїх зубів узялись ви.
Я не збирався розповідати ні про ті радіостанції, музику яких приймала моя голова, ні про майже систематичний зв’язок із Америкою, де старший куди пошлють мав стільки зустрічей і пригод, свідком яких мені пощастило стати. Крім того, я побоювався за своє життя. Тепер, коли я майже викрив його, районний стоматолог постарається ліквідувати мене. Очевидно, запропонує знову сісти в зубопротезне крісло... Можливо, вихопить із шухляди столу безшумний пістолет... А ота масивна авторучка, що лежить на підвіконні, часом не секретна вогнепальна зброя?..
— Бачите, я не спеціаліст ні з радіотехніки, ні з телебачення,— уникливо сказав він.
Еге, це не той, у кого розуму багато, та вдома не ночує, і не той, що носить баранячу шапку на баранячій голові! Так і знав, що почне виляти хвостом і викручуватись... А може, отой татарський загін, що навесні хотів полонити мене під Яблунівкою, навіть шовковий аркан накинув на шию, організовано не кимось, а саме оцим стоматологом-резидентом? Може, отой гітлерівський офіцер, із яким довелося зіграти під дулом пістолета партію в шахи, теж у тісному зв’язку з оцим капловухим лікарем?
— Ні з радіотехніки, ні з телебачення,— по паузі повторив.— Я тільки стоматолог. Проте я не міг не міркувати над феноменом чудвинського комірника, як тепер не можу не міркувати над вашим феноменом. Подібне явище — унікальне...
— Ще б пак! — вихопилось у мене.
— Подібний випадок досі трапився лише в Аргентіні з одним чередником, що пас худобу в савані. Аргентін— ський чередник також із дитинства страждав на зуби, також лікувався і також чув у своїй голові голоси радіостанцій, що працювали на різних хвилях. Про аргентінця писали, як про феноменальний курйоз... Аргентінський чередник, чудвинський комірник, а тепер ось ви... Зіставивши деякі дані, я дійшов висновку, що такі випадки — не курйози, а закономірність у наш час.
— І чим ви пояснюєте таку закономірність? — нетерпляче поспитав я як заінтересована сторона.
— Я дійшов ось якого висновку,— повторив районний стоматолог, зводячись із-за столу й повільним рухом правої руки беручи з підвіконня авторучку, яка мені здалася секретною вогнепальною зброєю. Я заціпенів у передчутті пострілу й близької своєї загибелі. Задумливо покрутивши авторучку між пальців, стоматолог поклав її назад на підвіконня. Сказав: — Лікуючи вас із дитинства, вашу голову начиняли всякими металами. Ваші нижня та верхня щелепи обертались на склад фториду натрію, сульфату цинку, гліцерофосфату кальцію та інших елементів... Також струс мозку в найрожевіші роки існування. А тепер ось — три золотих зуби, два платинових, один залізний... Крім того, кілька дупел, систематичні напади болю...
— Куди ви хилите? — знову зірвалось нетерпляче з мого язика.
— Хилю ось до чого... Очевидно, метали, якими начиняли вас досі й продовжують начиняти тепер, обернулись у вашій голові на унікальну детекторну систему. Ця ваша детекторна конструкція — живий радіо-телетранзистор, де є свої конденсатори, трансформатори, колектори, індикатори, кінескопи, контури і так далі. Розумієте, ви — комбайн! Але таким комбайном ви могли стати не просто завдяки захворюванню на зуби та лікуванню, а ще й через те, що звивини кори головного мозку у вас також неординарні.
Очевидно, слід брати до уваги особливості свідомості і підсвідомості, генетичний код, специфіку фізіології. Не слід скидати з рахунку й зодіак, під яким народились.
— Навіть зодіак? — вирвалось у мене.— Значить, сузір’я Вола також вплинуло?
— А ви ж думали!—повчально проказав районний стоматолог.— Тут важлива кожна дрібниця, а вплив зо— діака — не з маленьких дрібниць. Можливо, ви випромінюєте ультразвуки! Прекрасно знаєте, що вдаючись до високих частот, дельфіни в морях та океанах розмовляють між собою, обмінюються інформацією. Так само кити, кажани, комахи... Звичайно, у вашій голові утворилось й електромагнітне поле, без якого ви б не стали таким феноменом... Повторюю, я не спеціаліст із радіотехніки, кепсько знаюсь на принципах дії телебачення, я звичайний зубний лікар, тому мені важко зрозуміти й пояснити цей феномен. Ви живете в столиці, зверніться до столичних фахівців, а також до кібернетиків, до людей, що працюють в електроніці. Не сумніваюсь у тому, що вашу хворобу слід вивчати комплексно, й діагноз здатні поставити вчені, що є спеціалістами з найрізноманітніших галузей знань. Я ж, бачте, не володію такими різноманітними знаннями. Тому відмовляюсь від подальшого лікування ваших зубів, їдьте в Київ чи в Москву.
Так сказавши, районний стоматолог знову взяв автоматичну ручку з підвіконня, і знову в мені пробудився острах, хоч, може, й слабкіший, ніж перше. Так і не вистреливши в мої груди з цієї секретної зброї, стоматолог сховав її до шухляди в столі. Й сказав:
-— Еге ж, їдьте в Київ чи в Москву зі своїми хворими зубами, з підпільними коливальними контурами, діодами, анодами, тріодами, опорами. Лікуйтесь! Тепер ви, либонь, працюєте тільки на одному каналі? Згодом, коли замість нижньої чи верхньої щелепи вам поставлять протез, може, працюватимете й на двох чи трьох каналах.