Та що вповідають і ті, що мовчанням мовчазним а передержують і гріховину люцьку, і гріх уселенський, яка ж то їх думка проз крики і шепотіння одлучених люцьких подоб, і чи яка б вона не була наймудренніша, то хіба не у тому вся мудрість, що все вже збулося, і ні на що так і не складено ні ціни, ні знаття; крики і шепотіння; шепотіння і крики; і люцтву одбути у жахові й смороді цей утинок і щастя, і втиші. Стомилося і життя, і люцтво. Але з маревної утоми усе вибредають втікальці і мандрівничі, і все-то їх шлях чось поуз наші аптеки й буфети, церкви і руйновиська; й то не жінки з паленіючих надвечірків з закличними взорами; не медсестри в халатах урозстіб; не втушковані чорнотою по чорному оселениці опівнічних вкраїнних лісів; й не омудрені світовою дідизною журналістки на сміх твій і похлип, — зведенне якесь, таким маєвом впоплив землі, і не страх стовбунить шляхами, і не скарб попихає грунтами стражденний з віків на прокляття, і не струп'я лакованих колись із ганчір'я жінкоподоб, що ставали живіші, як ті-де-які живі, і завищувались голомозо і величаво вві сні над тобою й казали, що то ще не гріх, ще б і далі собі майстрував; то самі шепотіння і шелести видивом найріднішої в'яви і постаті прошелешують йнакші шляхи, мовби йшов би ти ними, та ж ні, усе рівно і твердо на поступ, і заміряєшся викше ступнути, а прірва на рівному аж утягне, або й виямок який, а тобою двигне од ступні; і чи це вже й шляхи і стежини і нам неналежні, як світ якоюсь не тою мовою одзивається, так і дорогам не велено простелятися, як встелялись вони дитячим ногам. Та й сказав би, аби знав, що то думка на думку осторчується, думка плоті живої і тверді, — а не зазнати утечі й не звідатися у мудрих об їхній ході, як горбатенької шлях уникнув горбами понад капличку, і вже весною з-під снігу одшукано закорковану пляшку із ґасом в зогнилій хустині навперев'яз, а ще інші невпізнавані нишпорки догадали і тою стежиною в яр, аж до гравійових насипів навскіс рейок, от заблукала бабенція, і загугоніло по рейках, що там всталося од зв'яленого м'яшкура і грамини кісток; так одходять і
вішні, і доглядачі кладовиськ немічніють над неспитаними ямами, а возовцям все менш і менш роботи. Глядіться ж і ви, що вішність собі намріяли та не звідали вішніх шляхів; бо не вішністю помислів упишетеся в реєстри; бо смертна годинонька то не зотлілі лахмани й не бідова пляшчина із ґасом понад святим місцем водички, а така собі злегкість, що й провожаті в останню путь набухатимуть сміхом: от-де-ж не стратилася лю-цька доля, вона й за німців на Шляхті кухр-варила, ну а що цеї півхатини не відсудила, то що ж, то не вік злобування, а час такий ніяковий, ніякий, і де не поткнися, то все тобі аніяке і ялове, — замислилося люцтво у безруху та й так гадає добути або кінця якого, або й не знати чого. То що ж ті, у замисленості сидячій, як їм не добратися тями і на колишні неврозуміння, — от вже й Партизан, шапка набакир, гордує бесідами у садочку; аж так мов чутно, десь на Спаса тако, цеї мушви — не одбитися; і озирання у черзі з почутливості свого смороду, і вбійна якась аж мов зненависть до зарощеної невмиваної потилиці; і побореш цю лють і відразу, й возлюбиш найневмиванішу істоту, і сморід долучиться до якоїсь пробачної гадки; і так воно десь на Спаса, і яблука з медом у татовому садочку, — а вже й німці-ветерани унадилися до цих могил, та й до себе в німеччизну припрошують що-якого ветерана, бо могилки там вакуратніші для наших вбієнних, — от-то-де пробачність на .жертви і страти, і убійництво; сказано, жертви второй міровой; приїжджайте на це сторожування, та й матимете не те що на впоїд, бо синам вашим та гонукам то довелося кладовиськами порядкувати, — де не візьми, казано, в польщизні найбільш, видовбав с-кілька ямів та й мало не паном поход-
14(1) березня зранку мороз вдень розтав сонце і хмарно 15(2) березня сонце і хмарно 16(3) березня хмарно 17(4) березня похмуро вітер холодно
18(5) березня Катіна корова отелилась Дуні день народження мороз вітер холодно похмуро
19(6) березня мороз сніжок проліта вітер холодно 20(7) березня вночі вітер вдень вітер холодно сонце хмарно 21(8) березня сонячно вітер холодно 22(9) березня сонячно вітер холодно 23(10) березня сонце хмарно холодно вітер 24(11) березня сонячний тихий тепленький 25(12) березня зранку мороз вдень сонячно тепло 26(13) березня зранку мороз холодно вдень сніжок пролітав дощик ляпотів 27(14) березня похмуро до третьої години сонце 28(15) березня зранку мороз вдень сонячно тепло 29(16) березня починається Пофальна хмарно сонце прохолодно
жає. Та що це теперішнє, — як світ замкнувся на цих балачках непоквапливих; десь-то тако ніхто вже нікуди не поспішає; й тато зіжмружаться мов і ні-на-чому-нікому, от на думці якійсь, не забувши вином обсмачити кухлики, бери-н; ну-ну, та й як це ви походом чи рейдом за сталінівським наказом, і що ж — ніде анічого, героями гори проскородили й назад повернулися; ну-ж, Партизанові тіки дай, забуде й хлебнути, таку собі тепер вигоду набув, а Ковпак лічно посилку прислав, — вигладжує запацьорені кишені на безпогонному кітелі, а пройшли б ви (тато) з халєри, якби ті не пустили; а тепер братаєтеся й могилами хвалитесь, а з цими на слово добре не сядете, от-то дожили, враг номер один, — а ті й мадярів били, і німців, і поляків, а й вам досталося. Я то убувся в найвикшу свободу (тато); що тепер можу дивитися та й; а вам усім це ще ворушися та ворушися, гхе? і ще й не такого набачитеся та назнаєтеся; вам ще і при цій владі старе сукно стряхати та собачими очима зазирати у гочі могучих світу цього, — але ти мені не тиринди, що ти всіх тих бандерів поперевішував би і ці памнятники позривав би, бо твій Володька хлопчина ловкий (зі сміхом кажуть "ль-овкий"), хоч і не догнався війни за молодістю, але провірочку гарну пройшов, от що ж, тато партизан, сім'я не імущих одвіку, годиться у внутренні войська; але ж ти служи на благо, — бо як ви з хлопцями влізли у хату з дівками, та чарка, та цицька, а ті довкружили хатину та зрешетили стіни, а твій такий мудрий, що впав долі і тільки стрельнутий в сраку лишився, та ще й за хоробрість медаль одчепив, приховавши, яке то було патрулювання в опасній зоні, а тепер цибає неоднаковими ногами і проклинає той край, і той люд, — то ти ж мені не тумань гочей усяким яке не є геройством, бо ви героїли все зі страху, та не з ума, бо я перебачив таких-во героїв і тутечки, й там, де ти не бував, і як ви і під присягою визнавали усі злочини, які закидали усенькому народові, а ви вирячували гочі і брали на себе, і так ненавиділи і себе, і других, і усенький рід і нарід; а той, — го-ой не забути, як-но йому цвяхи навпроти очей наставили, кажи, бо повидовбуємо, кричав, що то він убив Бога і іменням його і божився; то ти й ще прийдеш цюди, бо більш де ти до кого прийдеш, і я тебе привітаю, і скажу тобі про найбільший гріх, бо я б на місці кого іншого перш тобі яйця одрізав, а вже потім дознавався, в чім твоя найбільша провина, — бо такого наплоду й приплоду ви нам навели, що ми тепер маємо більш причинуватих а-як-де в світі найдурнішому може-лиш бути; та й нам утішати убогих та іже, й аби казали, які ми а-щиросердні. А-
же-ж і втішимо, бо де дітись, як нам часу одведено більш, чим його може бути заради самого його протривання, то нам є і час і місце, а вам-то на вакування й-ще більш, бо героям одведено мить та вічну пам'ять, а вам не вибувати з ганьби і наруги, бо й за цею війною скік-ки тут перейшло; і калмики, й мадяри, і німці, і ґвалт і наругу чинили, а проте ні мадярами, ні калмиками не поставали, й жіноцтво не колихало на вгоду й позорище а-ні-жадному завойовництву, та їдно свої завойовники здобули правЬ на приплід і вакування, аби вже потомки і чужі цвинтари доглядали, і пишались породою, що-де-бо-й-кращ є; а порода то вже-е-к, аж мудрістю й хижістю лоби спухають, — то де це таких мудрих набралося на кожду-де-не-є наймичку чи жінку засудженого на табори і смерть; а наймичці тра роботи, а вона не так собі наймитує, вона у держави на службі, то що держава скаже, то мусить робити; а красуня жона засудженого порятує й себе на допитах, як такий чемний допитувач трапиться, і де ж ти подінешся, а народиш, і не позбудешся плоду, бо так та держава хотіла, бо свій завойовник і за найкращого мужа стане, і вже їхні діти добудуться і цих країв, аби взнати, звідки вони та як усе починалося, — та й що ж ти їм скажеш на їхню взвірілу радість, як тутечки і своїх калік, помудрілих на не їден вік вперід, як не кіля кладовиська, то де хоч уздрінеш і привітаєш, усе гадаючи, що свої кращ од заїжджих. Так-то й цим віком (аж не стає видко одного говоручого, іншого мовчучого) перейдено буде ґвалтом і шепотінням, та ніхто нікого не чутиме, бо привчено говорити мимо-віч, і прикуті до столів на кухоньках чоловіки й жінки ошкірятимуться кожде за свого волю й інакшість колишніми жертвами, і борони-
30(17) березня
теплого Олекси сонце
і надвечір хмарно
31(18) березня
зранку дощик
до 12 години вітер
похмуро
1(19) квітня зранку мороз вдень сонячно вітер
2(20) квітня зранку мороз вдень сонячно 3(21) квітня маленький мороз 4(22) квітня зранку дощик трошки покрапотів тихо похмуро
5(23) квітня цілий день похмуро Вербна починається 6(24) квітня ранком морозець був вдень сонячно тепло тихо 7(25) квітня Благовіщення празник зранку морозець вдень сонячно вітер холодно
8(26) квітня сонячно до третьої години навечір похмуро 9(27) квітня зранку похмуро вдень сонце холодний вітер 10(28) квітня зранку мороз вдень вітер сонячно прохолодно 11(29) квітня зранку дощик сніжок проліта вдень сонячно і хмарилось Вербна сьогодні
12(30) квітня мороз вдень сонце і хмарно білий тиждень починається 13(31) квітня зранку дощик був вдень хмарно і сонце показувалося
тимуть кожде свій приплід від заблуканих й все ж своїх завойовників; га-ле-ж ми вже такі поінакшілі, так хитруємо у навмінні пожити от-цим-от життям, аж те все дотеперішнє нам і не в-гадці, але хитрозизий позирк з-інакшілих душ продирає й пече і не здогадом, і не натяком, — ми тут всього набулися, а де ж то та воля і час задля нас і про нас, бо не ми пам'ятаємо, а то нами якась лиховина водить і корчить нам лице.