Асю! Не вигадувать! А то візьму й вернусь. То ви хвилюєтесь!
Ася. Якби я була закохана, я б таки хвилювалась!
Оксана (широко розплющивши очі, до неї). Асю!!
Ася. Таки закохані! (Уперто, гаряче, навіть з гнівом). Закохані, закохані! Тільки ви ховаєте. Ви соромитесь, що закохані в робітника.
Оксана. Ну, що ти їй скажеш?!
А с я. А що, може, ні? Тільки це сором. Можете на мене сердитись, скільки хочете. От я вам усе сказала. (Боязко дивиться на Оксану).
Оксана (сміючись). Ви, Асю, маленька хороша чудачка! І більше нічого.
Ася. Ну, нічого. Ходім!
Оксана. Чекайте... (Вдержує її). Невже ви, справді, думаєте, що я соромилась би, якби покохала робітника? Я роблю таке враження?
Ася. Ні.
Оксана. Ну, так чого ж ви кажете? А с я. А чого ж ви відноситесь так до Карпа? Оксана (з піднятим сміхом). А як же я відношусь? Звичайно.
Ася. Ні, не звичайно. (Гаряче). Ах, Оксаночко, покохайте його! Ви не знаєте, він страшно хороший! І він далеко інтелігентніший за цих ідіотів. Ах, як би це було страшенно гарно! Ви б разом оселились, почали б організовувати школи... Я б покинула своїх буржуїв і пішла б в учительки. Ми б жили всі вкупі. Ах! Так гарно було б. Я ж знаю, ви ж смієтесь тільки з наших "діячів"... Оксаночко!
Оксана (сміється). А що б сказала на це Секлетія Лазарівна?
А с я (з захватом). Ой, уявляю! (Перекривляє). "Погибла ненька-Україна! Порнографія подужчала... Кінець світу"...
Обидві сміються.
А с я. Оксаночко! Ну, скажіть мені, я... даю вам страшенно, страшенно чесне слово! — я нікому-нікому не скажу: ви хоч трішки закохані в Карпа? Ну, скажіть.
Оксана (лукаво). Ні.
Ас'я. Ні трішки? Може, хоч капелюшечку? Ні? Оксана. Ні.
А ся (сумно). Як жалко. Вам Хацкель подобається?
Оксана. Може, й Хацкель. Ну, ходім уже, справді. А то ви подумаєте, що я й справді боюсь вашого Карпа. (Видно — бавиться).
А с я. Не знаю... Хацкель мені не подобається.
Оксана. Не подобається? Хм! А може, Тихенький більше мені подобається. Не знаю...
А ся (пильно дивиться на неї). Ви смієтесь з мене, правда? (Радісно). Вам Карпо подобається, правда?
О к с а н а. Та подобається як людина. Він розумний хлопець. А от я йому то вже, здається, ніяк не подобаюсь.
А с я. Ви?! Ви можете не подобатись?!
Оксана. Ой боже! Неможлива така річ?
А ся (важно, серйозно). Він у вас закоханий.
Оксана. Він вам казав?
А с я. Я це знаю сама. (Серйозно, нахмурившись). Оксана. Мало ж ви знаєте. Він терпіть мене не може, Асю. Він мене зневажає. А с я? Він? За що?
Оксана. За те, що я живу у вас, що я "продалась" панам... Ну, й годі про це. Ви страшно хороша, Асюню. Давайте я вас поцілую, і більше не будемо балакать про це. Добре? (Цілує її). Ну, ходім. (Хоче йти).
А с я (задумано). Значить, він і мене зневажає? Я ж — панна.
Оксана. Ні... Вас ні. Та я це так собі сказала. Дурниці все. Тільки, Асю, ви йому нічого не кажіть. Чуєте?
А с я. Я не скажу. А скажіть, Оксаночко, якби він вас любив і ви його, ви б вийшли за нього?
Оксана. Вийшла б. (Сміється).
А с я. І не вінчались би?
О к с а н а. А що сказала б Секлетія Лазарівна?
Ася. "Розпу-уста... Порнографія"... Ех. Ну, нічого! Нехай! Я їм покажу, як без примусу можна любить все життя одного. Ах, якби тільки скоріше покохати когось!
Оксана (сміється). Спеціально, щоб показать їм?
Ася. Спеціально! Навмисне навіть оселилась би з ним на тій самій улиці, де Секлетія Лазарівна! І гуляла б з "полюбовником" під її вікнами! От тобі! Фу, лицеміри прокляті! Ой Оксаночко, як мені хочеться втекти од них! От, якби ви покохали Карпа!.. Ви б мені позичили грошей скінчить гімназію?
Оксана (вдивляючись уліво). Асю!.. Дивіться: Євмен Симонович Тихенький.
Ася (живо повертаючись). їй-богу, він! Це він в народ іде! (Обидві прискають сміхом). їй-богу, в народ. Дивіться, як задер голову й роздивляється.
Оксана. А в руках книжечка. Записує "нравы и обычаи".
Ася. Завтра напише книгу: "Як живуть люди на Червоній Балці". Іде сюди.
Оксана. Ходім. Я не хочу стрічатись з ним.
Ася. Підождіть. Подивимось ще. Він же сліпий, на два кроки нікого не пізнає. Не побачить. Дивіться: слухає, як співають. Ах, це ж він організовує співочі товариства! Ой, я страшно хотіла б послухать, як він балакатиме з "народом". Та аж сюди забрався. Хоробрий.
Оксана. Ходім... Іде сюди.
Ася. Та, їй-богу, не впізнає, хоч під самим носом пройдемо коло нього.
Оксана. Ні-ні. Він мені страшенно й так надокучив всі ці дні.
Ася. Він ревнує вас до Хацкеля. А Хацкель — до нього. Ідіоти!
Оксана. Тільки як Таїсі нема вдома, я не зайду. Ви, Асю, ідіть уперед і викличте Таїсю.
А с я. Я постукаю в клямку, вона вибіжить. Я так іноді роблю.
Підходять до воріт. Ася клацає клямкою од хвіртки.
Оксана. Може вийти Карпо.
Ася. Ну, так що? Скажем, щоб покликав Таїсю, та й усе. Важність яка!.. Оксаночко. А Захар Назарович нічого не мав би проти того, щоб ви поженились з Карпом?
Оксана. Асю! Ви — страшенна сваха!
Ася (клацаючи). Ні, ви не викручуйтесь. Нехай я сваха, а ви скажіть.
Оксана. Захар Назарович не може нічого мати проти того, щоб я мала собі мужа — письменника. Це — його мрія.
Ася. Хіба ви не можете писать віршів, кохаючи не письменника?
Оксана (посміхаючись). Хацкель його ідеал. Ася (злякано). Та не може буть?
Оксана. Це — ідеал ідейності, свободних поглядів, розуму і так далі.
Ася. Господи! Який же... чудак Захар Назарович!..
Виходить Таїся.
Ася. Драстуйте. Ми до вас у гості. Таїся (засоромившись). Драстуйте. Я думаю, хто то клацає... Заходьте в хату... От не ждала! Оксана. Ми не надовго... А с я. А Карпо вдома?
Т а ї с я. Ні, нема. Десь ще зранку пішов, повинен скоро бути.
Оксана (озирнувшись, бачить Тихенького, який дуже помалу, з книжечкою в руці, виходить зліва). Тихенький! Ховаймося!
А с я. І прямо сюди йде!..
Т а ї с я. Хто то?
Ася. Та Тихенький же! Славнозвісний український учений, що написав "Як живуть люди у Зеландії". Тепер ходить і напише "Як живуть люди на Червоній Балці". Не бійтесь, він не побачить,— сліпий же.
Оксана (затягуючи їх у двір). Я боюсь, ідіть сюди.
Т а ї с я. Можна через тин дивитись.
Ася. Можна? Ах, чудесно!
Ховаються, й через якийсь мент над тином виставляються їхні голови, що
слідкують за Тихеньким. Тихенький, жмурячись, озирається на всі боки й прислухається назад, де весь час чути спів, що все більш і більш наближається.
Ася (тихо). Цікаво, про що він там записав. Мабуть, про те, що на Червоній Балці люди ходять догори головою і п'ятами назад. А вода мокра, і на улицях тини й ворота.
О к с а н а. А на тинах дівчата.
Ася. Е, якби він побачив це, він би тут з дивування й душу богу оддав би. Або сказав би, що це страшно ненормально... Слухає, як співають.
Т а ї с я. Це наші хлопці.
А с я. І Півник там єсть?
Таїся (засоромившись). А я знаю? А с я. От якби вони сюди прийшли. Ми б тут підслухали. Оксана. Мабуть, і Карпо з ними? Т а ї с я. Не знаю. Може, й з ними. Оксана. Хіба він любить співать? Т а ї с я. Ого! Колись так первий був. Тепер трохи менше... Ася. Дивіться, дивіться, Тихенький зупинився. Щось пише.
Зліва виходить гурт хлопців-робітників і дівчат, співаючи. У деяких балалайки. Сенька з гармонією. Ідуть до Карпових воріт. Півник попереду. Півник — присадкуватий парубок, з енергійним, веселим лицем. Сенька — білявий, з тонкими губами й непорушним лицем.
Оксана. Ідуть сюди. Ховаймось. (Ховаються).
Хлопці, підходячи, озираються з цікавістю на Тихенького. Той походжає з нерішучим виглядом.
Півник (підходить до воріт і клацає клямкою. Гукає). Карпе! Гей, Карпе!
Сенька. Хлопці! Це китайський імператор інкогніто по своєму царству.
Голос: Це — Україна, а не китайське царство!
Півник. Щось він дуже похожий на тих, що при поліції труться.
Голос: Що йому треба тут?
Півник клацає. Таїся, одчиняючи трохи хвіртку, напіввисовуеться.
Півник. Ах, наше вам! Пріятноє сновідєніє. Не ожидал. Т а ї с я. Вам Карпа? Нема вдома.
Півник (простягаючи руку). Та драстуйте ж. Нема Карпа? Жаль. Ну, так ми заберем вас за нього. Т а ї с я. Е, я не можу. Пустіть.
Сенька. Півник! Не пускай. Раз щастя попалось у руки, держи, не пускай! Товаришко! За вооружонноє сопро-тівлєніє пойдьотє на три года под расстрел!
Гра на гармонії.
Т а ї с я. їй-богу ж, не можу. Отже, їй-богу! П і в н и к. Е, щось тут... Може, якийсь китайський принц у гості прийшов? Бо тут лазять якісь фраєри. Т а ї с я. Еге, принц. Пустіть.
Півник (хоче одчинить хвіртку). Ану, я подивлюсь. Т а ї с я. Не можна, їй-богу ж, не можна. .
Півник (хоче силою одчинити). Е, тут щось таке... Гей, хлопці, та там хтось держить. Ану, на поміч!
Підбігають ще хлопці, напирають з сміхом плечима, хвіртка одчиняється.
Півник (ускочивши в двір, виглядає). Гей, братці, та тут ціла кавалькада! (Чути його голос). Моє поштенніце!
Голос Асі. А ви чого насильно йдете, коли вам говорять, що не можна?
Голос Півника. Звиніть, такое сновідєніє. Може б, ви до нас пожалували? (Виходить). Не бойтеся, ми люди смирні.
Ася (виходячи, гордо). Ми не боїмось. Подумаєш...
За Асею виходить Оксана, озирається на Таїсю й прискає сміхом. Оксана спокійно посміхається й спирається об одвірок.
Таїся (до Півника). Фу, як славно!
Півник. Будьте снісходітельні. Ми ж не думали, що там дамская кавалькада заховалася.
Сенька (галантно, з серйозним лицем скидає картуза). Очень приятно познакомитьця. Капельмейстер двора його імператорського височества — граф Нехай-Так.
Серед компанії сміх. Ася. Ану, заграйте щось.
Півник. А вони ще й по-нашому балакають. Ася (гордо). Ми — українки.
Півник. Ото щастя привалило, братці! Та, може, й співаєте по-українському?
А с я. І співаємо. А ось ця... дівчина (показує на Оксану), якби заспівала вам, так ви б... (не знає, що сказати) не були б такими грубіянами.
Оксана (з тою ж усмішкою). Слухайте її. Що то за панок там ходить? (Киває на Тихенького).
Всі озираються.
Сенька. Єто один челаєк, которий шукаєть учорашнього дня.
Голоси: Або чогось іншого.
Тихенький іде вліво і зникає за рогом.
Голоси: Покликать його сюда та розпитать. Оксана. Ні-ні, хай йому. Не треба. Краще щось заспівайте. Ви так славно співали. П і в н и к. А ви чули? Оксана. Чули.
Сенька. Ми співать не вміємо, тільки танцювати. Ася. Ну, так затанцюйте. Ах, затанцюйте! Козачка!
Сміх в юрбі.
Ася. Чого ви смієтесь? Якби я вміла, я б цілий день танцювала козачка.