Савелію Григоровичу, я ж не сказав про комсорга.
Інна Йосипівна. Якого ви самі обирали.
Алла (набирається духу). Так. Обирали. Знаєте як?
Слава. От-от.
А л л а. Ми ж хотіли комсоргом його обрати. (Показує на Сергія.)
Слава. Ага. Теж відмінник. Стінгазету робив.
А л л а. А Інна Йосипівна сказала: "Діти, я думаю, найбільш заслуговує бути комсоргом Ігор Засєка". І всі проголосували.
Слава. Аякже!
А л л а. І сьогодні було б точнісінько так само, як би не Валера.
Інна Йосипівна. Авжеж, Валера відзначився.
Алла. Відзначився. Тому що лише зараз за дверима ми замислились: хто ж у нас комсорг?
С л а в а. От чому все — кращий учень та кращий учень. А яка людина, що вона робить — то байдуже. Головне — добре вчитися. Раз добре вчишся — усе гаразд. Ніхто тебе більше ні про що не питає, претензій до тебе ніяких нема.
Наталія Анатоліївна. А він має слушність.
Інна Йосипівна. Та вже куди там!
С л а в а. У мене батьки теж такі. Приведу когось із приятелів додому, а вони зразу: "А як він учиться?" Що таке? Невже це найголовніше? Чому не запитають, який він друг або, наприклад, чи любить він квіточки? Що він гарного зробив? Але ж ні — як вчиться, і все. А я нещодавно материн атестат знайшов. Дві трієчки — будь ласка. І нічого. Головний інженер. На Дошці пошани.
Інна Йосипівна. Треба було комсоргом обрати Чуприну.
Ніна Семенівна сміється, Зоя Іванівна всміхається: важко навіть уявити таке.
С л а в а. А що! Він може, і вчиться погано, бо вічно в його домі друзі товчуться. Зате його ж і люблять у класі.
Інна Йосипівна. Ну гаразд, цю свою "похвалу глупоті" висловиш в іншому місці. Можеш трактат написати.
Слава. Навіщо в іншому? Тут теж добре.
Савелій Григорович. Так, з'ясували, що вчитися ні до чого...
С л а в а. До чого. Тільки треба й людиною бути.
Інна Йосипівна. А Засєка, виходить...
Алла. Виходить. Ми от, поки ви тут обговорювали, і самі дещо прикинули, і з'ясувалося...
Слава. Досить цікаві подробиці.
Інна Йосипівна. Ну-ну.
С л а в а. Це все пусте, що він стільки років був, так би мовити, біля керма. Не його, так он Сергія чи Юру обрали б, чи ще кого. Тут проблеми немає.
Інна Йосипівна. Ав чому ж проблема?
Слава хоче відповісти, та його перериває Алла.
А л л а. У тому, що обирали не ту людину. Комсорг — це все-таки... комсорг. Ви не звертали увагу на те, як він тримається, як він із хлопцями розмовляє? А коли хто на уроці затинається — з якою він посмішечкою дивиться. Спостерігає. Як він ручку так недбало піднімає, знаєте: "Якщо вам так уже необхідно, я можу пояснити, а мені байдуже". І пояснює, доповнює... А ці п'ятірки з читання...
С л а в а. Це ж здуріти можна!
Савелій Григорович. Які п'ятірки?
Алла. Інна Йосипівна дуже часто на літературі влаштовує художнє читання. І без Ігоря воно обійтись не може.
Ніна Семенівна. Хто "воно"?
А л л а. Та читання ж це. І от щоразу він вражає нас своїм надвиразним читанням, а наприкінець уроку одержує п'ятірку.
Інна Йосипівна. Ну то й що?
Слава. Смішно це просто. Ви не помітили заворушень у масах під час отаких... вистав?
Савелій Григорович. Славо!
С л а в а. То це ж ми з його п'ятірок сміємося. Ну, запитайте його зайвий раз. Він же і так усе знає. Навіщо ж?..
Інна Йосипівна. Знаєш, любий мій! Коли ти будеш учителем, робитимеш, як вважаєш найдоцільнішим. А мені ти, прошу, не вказуй.
С л а в а. А я і не вказую. Я... відхиляю завісу.
Протягом цієї розмови Засєка починає нервувати.
Алла. Стривай. (До Інни Йосипівни.) Пам'ятаєте, ви одинадцять двійок поставили з мови за домашнє завдання?
Інна Йосипівна. Пам'ятаю.
А л л а. За день до того ви його на дошці вже на перерві записали, а черговий витер. Хто бачив, хто не бачив... І, відповідно, хто не бачив — той не виконав.
С л а в а. А двійок мало бути чотирнадцять. От у нього. (Показує на Засєку.) У Шурки Балабана і у Короткової. Але ви, не доходячи до парти, де сидів Засєка, побачили, що завдання в нього немає, і повернули назад, а чотири останні парти третього ряду не перевірили.
Інна Йосипівна. Щось, певно, завадило мені.
Алла. Нічого не завадило. Тоді ми думали — повезло тим трьом. А їх от він прикрив.
Інна Йосипівна. Це все твої пусті здогади. Диви, яка прониклива.
А л л а. Це я проникливою півгодини тому стала.
Савелій Григорович. Справді, Алло. Мені здається, ви тут несправедливі.
З а с є к а. Та не слухайте її. Це вона все через Литвина. Вона ж за ним бігає!
Наталія Анатоліївна. Ти диви!
Зоя Іванівна. Ну, знаєте!
Савелій Григорович. Навіщо ж так?
Литвин. Мало я тобі врізав.
З а с є к а. А ти зараз спробуй! (Ступає до нього.)
Литвин ступає назустріч.
Інна Йосипівна. Перестаньте! Савелію Григоровичу!
Савелій Григорович. Припиніть негайно, а то... Припиніть! (Розводить їх.)
Інна Йосипівна. В учительській!
Алла стоїть, уткнувшись ротом у кулак,
і поступово погляди присутніх зупиняються на ній. Мовчання.
Слава. Алко!
Алла (поступово). Так. (Пауза.) То й що? Зате я певна, що він хоч про це патякати не буде. (На Засєку.) Як цей... цей!..
С л а в а. Я розкажу.
Ніна. Сємснівна. Знов якийсь випадок!
Слава. Так, випадок із Коротковою.
Литвин. Кінчай.
Зоя Іванівна. Сьогодні її вже не раз згадували.
Слава. Так. (Мнеться.) Взагалі, ніякого секрету тут немає, я думаю...
Литвин. Слухай, кінчай!
С л а в а. Ні, ти вже зажди.
Інна Йосипівна. Вечір спогадів.
Слава. Можна розказати. Адже ми люди дорослі.
Інна Йосипівна (іронічно). Авжеж!
С л а в а. Та й усі про це знають. Подобається Коротковій Засєка. А вона подобається іншому хлопцеві з нашого класу. І Засєка про це теж знає.
Інна Йосипівна. Суцільна любов. Мов у кіно.
Наталія Анатоліївна. Заждіть, Інно Йосипівно! Знаєте...
Інна Йосипівна. Знаю.
С л а в а. То я докажу. Я так розумію: якщо тобі дівчина не подобається, то сиди собі і мовчи в ганчірочку.
Інна Йосипівна. А вирази!
С л а в а. А якщо подобається — тим паче. То що ж робить наш Ігорок? Він навмисно при цьому хлопцеві з нашого класу починає розповідати досить цікаві подробиці про свої стосунки із тою...
Засєка. Брехня!
Ніна Семенівна. Жах!
Інна Йосипівна. Ігор? Ніколи не повірю.
С л а в а. Не прямо, а так, натяками. Спершу.
З а с є к а. Це брехня!
Інна Йосипівна. Серьожо, і ти це підтвердиш?
Сергій (ледь киває. Тихо.) Так.
Пауза.
Савелій Григорович. Та-ак...
Зоя Іванівна. Неймовірно.
Інна Йосипівна (пригнічено). У нашому класі...
С л а в а. І от тоді цей хлопець, коли побачив, що Короткова ще й чергує за Заеєку коло вогнища, не витримав...
Савелій Григорович. Досить, Славо. Можеш не продовжувати. Ясно.
Наталія Анатоліївна. Куди вже ясніше.
Зоя Іванівна. Неймовірно.
Слава. Але це ще не все.
Інна Йосипівна. Може, досить?
Слава. Ще одне. Півхвилини.
Н а т а л і я Анатоліївна. Нехай уже говорить.
Савелій Григорович. Кажи, Славо.
Слава. Коли Севку Олексюка виключали, Засєка ж знав, що той не винен.
Савелій Григорович. Як це — не винен?
Зоя Іванівна. Не винен?
Інна Йосипівна. Знайшли ангела! Олексюка!
Н а т а л і я А н а т о л і ї в н а. Це той, що гроші відбирав?
С л а в а. Та не відбирав він гроші. У тому-то й річ. І Засєка про це знав.
З а с є к а. Ні.
Сергій (неголосно). Знав.
Наструнчується і враз опадає Ігор Засєка.
Ти мені ще сам казав, що Інночка хоче його ні за що зі школи погнати.
Ніна Семенівна. Яка Інночка?
Інна Й о с и п і в н а. Я? Ні за що?
Слава {Сергієві). Що ж ти нам тоді про це не сказав?
Сергій стенає плечима.
Савелій Григорович. Щось я не зовсім розумію...
Інна Йосипівна. Таж його бачили в компанії.
С л а в а. В компанії, яка стояла за тридцять метрів. А він нічого й не знав.
Савелій Григорович. Це точно, Славо?
С л а в а. Та слово честі!
Савелій Григорович. Як же це, Інно Йосипівно?
Інна Йосипівна. Я... не знаю... Мене дезінформували.
Савелій Григорович. Але чому ж ви не розібрались?
Інна Йосипівна. Я намагалась. От були збори... І ми вирішили...
С л а в а. А, що там ви вирішували! От чому він мовчав? (Киває на Засєку.)
Засєка. Я? Знову я? Що я! Що ви всі — Засєка та Засєка! Знайшли верблюда! А самі ви!.. Зараз воно добре — всі проти мене, такі всі чистенькі, біленькі, порядненькі всі, незаплямовані! А вас що, на зборах не було? Де ви тоді були? Чи я вам рота затикав? Я один, а вас... {До Слави.) А ти! Чого це ти зараз так розходився? Ти ж поруч сидів, через парту! Чому ж ти мовчав? Чи голос у тебе пропав? Чи оглух тимчасово? Отоді ви не виступали. Нема чого з мене негідника робити. Усі ви такі! Тоді на Олексюка все валили, а сьогодні на мене? Пішли ви!.. {Вибігає з учительської.)
Інна Йосипівна {по паузі). Все це так несподівано... Як грім з ясного неба.
Зоя Іванівна. Просто дивовижно.
Ніна Семенівна. Ніколи б не подумала.
Савелій Григорович. Такий клас. Що ж ви, га?
Стоять мовчки Алла, Слава, Сергій, Валера.
Ідіть, мабуть. Ми тут іще... {Оглядається на своїх колег)
А л л а. А як же з Валерою?
Савелій Григорович. З Валерою? Ну, заждіть трохи.
Учні виходять.
От вам і проблема.
Інна Йосипівна {говорить машинально, очевидно, не те, що думає). Бійка в школі, на очах у всього класу...
Зоя Іванівна. Але ж тепер ми знаємо, що не все так однозначно.
Інна Йосипівна. Дев'ятий клас. Такий важкий вік. Стільки проблем.
Ніна Семенівна. Не знаю, що й казати. І той неправий і цей, виходить, теж неправий. Але битися!
Савелій Григорович. А от Засєку ми, здається, недогляділи.
Зоя Іванівна. І не тільки Засєку.
Савелій Григорович. І не тільки. Я от, знаєте, про що думав? Якби вони більше відчували нашу підтримку, розуміння...
Наталія Анатоліївна. Ми наперед певні у своїй вищості.
Савелій Григорович. І звикли як? А, що вони знають? Що вони розуміють?!
Прочиняються двері, в них просовується Гулеватий.
Гулеватий. Я вибачаюсь. Мені от що спало на думку.
Інна Йосипівна {іронічно). Цікаво!
Гулеватий. Хлопчинка мій баламутом росте. Мамці не допомагає. Вже додому п'яним приходив. Учиться, правда, добре. Двійок у чверті немає. Одна, правда, була.
Інна Йосипівна. Скажіть-но! Майже відмінник!
Гулеватий. Ая дивлюсь — у вас хлопці такі хороші. І педагогічний колектив... То от, вирішив я свого хлопчинку до вас у школу перевести.
Савелій Григорович. Е-е-е...
Інна Йосипівна. Ото щастя!
Гулеватий. Правда? То я його зараз і приведу.
Савелій Григорович. Стривайте! Це ж не вирішується так зразу.