Тут тільки ревю винесли на вулицю і роблять прилюдні вистави. І як символ над цим галасом реклям постає розіп'ята на тканинах скульптурна гола жінка, чудові форми якої вкриває лише легка срібна чешуя, що тихо блискає під перехресним боєм світла з прожекторів. Розіп'ята на неможливої краси тканинах жінка, — руки її відкинулись не то в муках, не то в утомі, піднесені хрестом. Голова одкинута — це не страшний і не поганий символ для сучасного Берліну (ба навіть Европи), що має, як і всюди, жінок бідних і багатих, але до яких по-різному все одно прикладається зараз той самий символ.
Пульсуючий рух
Ви йдете далі. Стиснутий у берегах панелів рух, двома смугами спазматично пульсуючи, тече вулицями, розливається й вирує на майданах, керований на перехрестях сигналізацією червоно-жовто-зелених ліхтарів, що висять угорі. З математичною послідовністю в цілому місті чергується ця зміна вогнів кожних кілька хвилин, що переривають і чергують потоки одних вулиць з потоками других — перехресних. Це створює величний ритм ходу сотень тисяч авто, трамваїв, між якими, безперечно, лише божевільні (напевно, біднота) шнягають вельосипеди. І коли бачиш, як з одного боку мчить на всю силу величезний двоповерховий автобус, а поруч його трамвай, спереду армія авт, іззаду теж, і в цій напруженій і невблаганній тісноті бачиш хлопця, що мотає ногами на вельосипеді (біда веде руль його вельосипеда), то проймаєшся жахом за життя людське. Адже один невірний рух, незначний невірний поворот чи заскок колеса в трамвайну колію — і кінець. Лише, повторюю, божевільний акробат, здається, може викручуватись у такому рухові. А уявіть собі, вельосипедів на вулицях Берліну все ж таки багато, багато — тисячі.
Ще одна чисто німецька риска. Їде возом на блискучо-асфальтованій "Алеї перемоги" німець-робітник. Він везе довгу рейку, що звішується одним кінцем і майже черкає той асфальт. Щоб не завдавати шкоди, не дряпати асфальту, а може, щоб і не грюкати візком, коли їхатиме по брукові, він добре обмотав кінець рейки мішком і зав'язав шворкою. Кінь поважно тягне віз. Асфальтом, поруч, з клейким шипінням прошуровують автомобілі.
Всі стилі під одним дахом
Ви хочете побачити, як розважається середній берлінський німець. Їдете в універсальне кафе "Фатерлянд", величезний кількаповерховий будинок, де багато окремих кафе-заль. Будинок збудований вже після інфляції. Конструктивна настанова в архітектурі: втілити призначення будови — виконана цілком. Ви маєте вхід і вестибюль, розроблений цілком конструктивно, де навіть електричні ліхтарі являють собою комбінації перехрещених скляних матових і прозорих площин на зразок безпредметної скульптури. Далі ви маєте в стилі винниченківського омнеїзму надрайнську залю, турецьку залю, віденську залю, американський бар, мадярську таверну. Лише французи та росіяни не входять до всеприймальних обіймів німецького "Фатерлянду" (батьківщини). В кожній залі обстанова в національному стилі із слугами й служницями цієї нації в оперовому їх розумінні і з відповідними стравами та напоями.
Коли еспанці — то, звичайно, еспанське вино й дзвенять гітари, турки — значить, чорна кава й т. ін., німецька заля — мюнхенське пиво, сосіски і вбрання, як із старої німецької колоди карт чи з опери "Вільгельм Тель". Звичайно, тут німці дають тонку історично-побутову картину розпису залі, відповідний стрій костюмів, мелодію музики, але щодо турків, наприклад, то автор сподівається, що там чимало є славнозвісної "развєсістой клюкви".
Пpo це кафе я зовсім би й не писав, коли б на ньому не відбився отой стиль еклектичного збирання й співжиття поруч різних національних та інтернаціональних стилів, отой самий омнеїзм, який передбачив і втілив у мертенсовім палаці Винниченко.
Негр-джазбандист
Далі вже не можна утриматися, щоб не показати вам американського бару, де п'ють соду-віски, коктейлі й фліпи, де негр з акомпаньятором грають шімі і чарлстон, а гості присяжні (є й такі) та приблудні колишуться в ритмічній ході всесвітнього танку, що переміг усі інші, — фокстроту. На підвищенні сидить міцний, мов із закам'янілої ґуми, негр. У нього чудесний колір обличчя, похожий на поверхню доброго дьогтю з ледве помітним оливково-шоколядовим нальотом. Обличчя пропорційне, чудесний короткий ніс, приплюснутий трохи, з ніздрями, що так влучно в ритм музиці можут ь роздиматись.
Перед ним складний набір інструментів, що зв'язані в одно ціле з барабаном.
За роялем нижче сидить трамп з червоною краваткою на шиї. Очі його повні алькоголю, що перебрали міру й зупинилися на напруженому півбожевільному настроєві. Може, він рекордсмен грати добу на роялі без перерви? Він акомпаньює вечір і цілу ніч, і зовсім не механічно. Зате негр розпливається в ритмі. Ось пішов темп фокстроту. Коливається двотактовим човганням людська маса. Інструмент негра відзивається на мотивні заклики рояля своїм шумом і бубонінням. Раптом ці звуки перериває вступний брязкіт літаври, що, завмираючи, подає голос од натискування ноги.
Обличчя негра спливається з ритмом, ніздрі ходять у такт, очі примружено соловіють і розтікаються у солодкій втомі, що знаменує екстаз музичної дії. Голова витягає голене підборіддя вперед. Негр витягає на шиї у повітря підборіддя і знов утягає його, роблячи це, як качка в любовному екстазі. Ритми колишуться, барабан здригається. Одкинувши голову, джазбандист хапає дві палички, якими піднімає стрекіт, наче гострить одну об одну швидким чорногузовим клекотом. Потім, стрепенувшись, підкидає їх угору, перебиваючи так їхню дерев'яну говірку, щоб у прорив шелепаво дзвякали мідяні тарілки, дзвенькав трикутник і наддавала в ритм свою мелодію струнна армія рояля.
Все це робить негр, наче не слухаючи мелодії й ритму танцю, що совгає й колише цілу залю людських тіл в екстатичному захваті. Але кожен удар, кожен звук джазу зливається в один музичний, майже математично-точний потік звуків. Якась рижа леді сидить із трьома англійцями, і блакитна сталь її очей цвіте, вбираючи цю чорну постать геніяльного музики джазбанду.
Негр легко хитається взад і вперед на своєму високому сидінні, торкаючи то той, то той ударний інструмент у строгому такті. Раптом він хапається за дерев'яшки, наче вирішивши зім'яти ввесь цей музичний похід. Він вривається какофонічною й аритмічною стукавнею в мелодію, де такти різко й дисонантно не сходяться, як два різні годинники. Але ви чуєте, як до повільніших темпів рояля, мов неминучість, наближаються незмінні в своїй швидкості дерев'яні вдари, і там, де мелодія робить крутий поворот, вони вливаються в один такт, даючи чудове розв'язання напружености, виливається вся душа цих двох музичних стихій і, як дві ріки різними струменями, злившись в одне русло, течуть поруч широким потоком і повільно змішують кольори своїх вод.
Негр задоволено одкидає голову, далі оглядає переможними очима всю залю, не забуваючи, однак, постукувати і погримувати у свій барабан і калатала, зустрічає очима чудесну рижу леді з очима блакитної сталі, що йому усміхається червоними устами. Він усміхається їй, щось тюрлюрлюкає голосом у такт фокстротові і, підкинувши догори палиці, обриває все.
Заля задоволено і добре посміхається до музик, їх частують коктейлем. Пари сідають відпочити, і поміж публікою снують ковбої, може, й німецького походження, однак стильово одягнені і що вміють добре говорити по-англійському.
Всесвітня авіовиставка
Я цілком свідомо обминаю всю різноманітність іншого Берліну, Берліну боротьби клясової й тяжкої праці, побуту різних шарів населення, бо про це писала й пише сила-силенна репортерів усїх радянських газет і журналів. Берлін, нарешті, може бути темою цілого життя письменника, і його й не вичерпаєш. А тому дозвольте додати лише один фрагмент індустріяльиого Берліну, що вбирає в себе ввесь світовий технічний досвід в галузі авіяції — це всесвітня виставка авіяції, скорочено — "ІЛА".
Розвиток німецької авіяції
По-перше, коли хто-небудь подумав би пожартувати з німецької авіяції, то покрийте його такими цифрами: реґулярна повітряна пошта в Німеччині розпочалася 1919 року. За вісім літ, цебто до 1927 року, вона розвинулась отак. У 1927 році перебіг її регулярних поштових ліній дорівнював 30.480 кілометрів, і за цей один тільки рік покрито було десять мільйонів кілометрів, цебто шлях, яким можна 250 разів обмотати земну кулю. За цей же рік перевезено півмільйона кілограмів пошти, півтора мільйона кілограмів вантажу і 102.681 пасажир. На літо 1928 року в Німеччині було вже сто повітряних ліній із загальним протягом 36.600 кілометрів. Крім того, ввесь час іде боротьба в техніці, економіці і в політиці за прокладання трансатлантичних і трансконтинентальних повітряних ліній до Північної та Південної Америки і на Далекий Схід. Так само йде боротьба за встановлення регулярного повітросполучення за точними до хвилини прибуттям і вирушенням самольотів удень і вночі, незалежно від доби року: зимою чи літом, щоб однаково. На всесвітній авіовиставці німці пророкували, що перебіг їхніх повітряних ліній найближчим часом буде 60.000 кілометрів, і їм слід повірити.
У вік залізобетону — галі з дерева
Особливо слід вірити, коли ви заходите до велетенських галь авіовиставки. Хай вас не дивує, що ці величезні споруди для виставок німці чомусь побудували з дерева, а не з заліза й скла, як це модно було б викрикнути. Бачите, німці недаремно, як кажуть, малпу вигадали. Вони нічого спроста не роблять. У тих галях бувають всякі радіо-електро-мото-авіо і т. д. і т. ін. виставки. На цих виставках завше сила чутливих електро-магнетних приладів і взагалі всякої могутньої і особливо слабкої електрики, що дуже чутлива на залізо. Щоб маси заліза й криці їй не шкодили своїми електро-магнетними хвилюваннями й струмами, хитруни-німці побудували ці виставочні галі з дерева й скла.
Від теплого мішка — до металічного птаха
У першій галі ви можете простежити ввесь історичний шлях авіяції, увесь смертний і блискучий шлях, як людина змагалась стати птахом, піднятись у горні шари повітря… Почалось це за нашої доби з теплого мішка братів Монгольф'є.