Скарб

Раїса Гончарова

Сторінка 7 з 7

Я втекла… (Плаче).

СВЄТЛОВ. Ну, допустім… Дальше. Как прошла сквозь оцеплєніе? (Повертає голову до Суслова). Говоріл, мишь нє пробєжит? (До дівчини). Ну?!

ОКСАНА (розмазуючи сльози по брудному обличчі). Втекла, а солдати мене впіймали за селом і силоміць тримали у своїй землянці тиждень…

СВЄТЛОВ. Зачєм?

ОКСАНА. Казали мовчати, і обіцяли вбити, як я кому скажу…

МАРІЯ. То тебе тиждень ґвалтували, дитино?

Оксана знову плаче і знеможено опускається на підлогу.

МАРІЯ. Та що ж це таке твориться, Господи!? (До Суслова). Як ви можете!? Невже в вас немає нічого святого?!

Суслов, опустивши долу очі, сідає за стіл і випиває залпом склянку горілки.

СВЄТЛОВ. Насіловалі, говорішь… (Тьмяними очима дивиться на дівчину). Нєхорошо…но нє смєртєльно… (Перехиляє і собі склянку горілки). У мєня сєгодня дєнь рождєнія… І раз нікто нє додумался сдєлать мнє подарок, ти і будєшь ім... (Голосно сміється). Моім подарком. (Ще дужче сміється).

СУСЛОВ. Так не можна… так нєльзя, товаріщ командір! Она же єщьо рєбьонок!

Свєтлов намагається встати, але заточується і падає на підлогу.

СУСЛОВ. Так не можна…

СВЄТЛОВ. Что?! Ето ти своєму командіру сказал?! Мнє нєльзя?! Твоім красноармєйцам можно, а мнє нєльзя!? Мнє!? Ордєноносцу!?

Свєтлов б'є Суслова чоботом декілька разів по голові та по тулубу.

СВЄТЛОВ. Мнє нєльзя? (Єхидно). А кто мнє помєшаєт?

Марія кидається на Свєтлова, але той з силою відштовхує її, Марія падає на підлогу і втрачає свідомість.

Свєтлов, дико регочучи, хапає занімілу від переляку Оксану і тягне її до підсобки. Чути зойки дівчини.

ОКСАНА. Не чіпайте мене, благаю вас…

СВЄТЛОВ. Іді сюда, я сказал!

ОКСАНА. Не треба, благаю вас...

Свєтлов хапає Оксану і притягує до себе.

Оксана чинить опір, коли не стає сил, кусає за руку Свєтлова.

СВЄТЛОВ. Ах ти, сука, єщьо і кусаться!?

Чути глухі удари по тілу, глухі зойки Оксани. З підсобки виходить Свєтлов, застібуючи галіфе. Його руки і галіфе забруднені кров'ю.

Марія без свідомості лежить на підлозі. Свєтлов підходить до Марії і кілька разів штовхає її чоботом.

СВЄТЛОВ. Ей, разлєглась тут… Іді, помогі етой шлюхє… У нєйо кажется, проблеми… (Дивиться на своє галіфе). Запачкала мєня всєго. Сволочь.

Свєтлов йде до столу, наливає склянку горілки, п'є і через декілька секунд засинає за столом.

Марія приходить до тями, важко встає з підлоги і, тримаючись за голову, йде до підсобки. Оксана лежить на підлозі.

Марія підходить до Оксани, схиляється до її грудей, прислуховується, потім щупає пульс. Впевнившись, що Оксана мертва, починає причитати.

МАРІЯ. Ой, горе нам, горе... Ой, Оксаночко, ой дитиночко... Ти вже бездиханна... Ти ж така гарненька... ти ж така молоденька... Тобі б лише жити... діточок родити... Та не буде цього... Ой, горе нам, горе...

Стогнучи, Марія виходить з підсобки, обхопивши голову руками, ходить, наче божевільна, кругами по кімнаті.

МАРІЯ. Господи... ти ж бачиш, що роблять ці лиходії з нами... Що ж нам робити... Покараєш їх? Чи й далі будуть на наших кістках панувати?!

Марія знову повертається у підсобку. З дверей підсобки Марія витягує попід руки скривавлене тіло Оксани в пошматованому одязі, кладе її на підлогу.

МАРІЯ. Ти вбив її… Чуєш?! (Повертає голову до Свєтлова). Чуєш? Негідник! Паскуда! Оксана померла!

Свєтлов щось мичить у відповідь, Марія підбігає до нього, несамовито трусить його за плечі. Свєтлов майже не реагує.

Марія бере зі столу графин з водою і рушник, йде до Оксани і, намочивши рушника, витирає від бруду їй обличчя, шию, руки. Встає, похитуючись всім тілом.

МАРІЯ. Пробач, що так вийшло, дитино… Оксаночко...

Марія підходить до столу, бере зі столу стакан з водою, ллє на ганчірку і починає знову вмивати Оксану, пальцями розчісує їй волосся і поправляє на ній пошматовану одежину. Марія, зробивши це, задумується.

Потім підходить до Суслова, перевертає його на спину, бере його попід руки і тягне до виходу.

МАРІЯ. Ти хоч і негідник, але тобі ще зарано помирати. Не хочу бути твоїм катом…

Марія витягує Суслова з кімнати і повертається до Сільради. Далі заходить до підсобки і виносить звідти бідон з гасом. Підходить до дверей і розтягує складну решітку на вхідних дверях. Закриває решітку на навісний замок. Закриває на ключ двері у підсобку. Ключі викидає у вікно.

МАРІЯ. Ось тепер все.

Марія бере бідон і починає поливати все довкола. Закінчивши поливати стіни та підлогу, рештки гасу виливає на Свєтлова. Потім дістає з його кобури наган і виймає з нього патрони.

МАРІЯ. Щоб легкої смерті не закортіло. Негідник.

Марія кидає наган на підлогу, дістає з кишені свитини коробку сірників.

Свєтлов подає ознаки життя.

СВЄТЛОВ. Чорт побєрі, что ето за запах?

МАРІЯ. То запах твоєї смерті, нелюде…

СВЄТЛОВ. Что?! Какой смєрти, дура! (Принюхується). Почєму я вєсь в кєросіне? (Насилу до нього доходить зміст того, що відбувається). Что ти задумала, ідіотка? Почєму закрита рєшотка? І где Суслов?

МАРІЯ. Я подарувала Суслову життя, бо він ще не такий зіпсований, як ти. (Торкається рукою свого живота). Пробач мені, моя ненароджена дитино…

Марія запалює сірник. В бібліотеці починає вирувати полум'я.

СВЄТЛОВ (несамовито кричить). Я нє хочу умірать! (Плаче). Нє хочу!

Сцена 10

Київ. 2012 р.

Велика кімната, в якій будівельники розпочали ремонт. Біля стіни лежать декілька мішків з будівельною сумішшю, посередині кімнати розставлені ємності для її замішування, на підлозі пара кельм і терка, якісь ганчірки, маленький ослінчик.

Посередині кімнати сидять два будівельники: Сергій та Микола. Голови у Сергія та Миколи рясно вкрились сивиною. Микола закриває зошит. Обидва приголомшено мовчать.

Чути голос Лариси: "Сергійку, я до тебе на хвилинку, у мене вікно, біжу на пари.

Хочу тебе трішки підгодувати"...

До кімнати забігає Лариса.

ЛАРИСА. Я принесла тобі канап... ки...

Лариса риється в сумці, дістає канапки, піднімає голову, побачивши, що хлопці посивіли, німіє.

СЕРГІЙ (піднімає голову і дивиться на Миколу). Миколо... Ти став сивий…

МИКОЛА (також піднімає голову і дивиться на колегу). Ти також…

Кінець другої дії.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора: