Могла б налетіти на неї ще тут, на майданчикові, розтіпати зачіску, списати весь вид — скількох отак віднаджувала! Але щось утримало її, а те "щось" було, мабуть, "бананами".
Дівчина спершу йшла з якимось хлопцем, він її, мабуть, і привів на танці, бо Світлана його не знала. Потім вони попрощалися. (Сховавшись, Світлана нетерпляче чекала, поки вони попрощаються. Боялась, що хлопець піде з нею далі, бо пробував у чомусь умовити дівчину, на що вона засміялася голосно й сказала: "Ні, не сьогодні!" І сказала ще: "Па!" І він нарешті відстав). Хлопець завернув у завулок, а дівчина пішла прямо вулицею, вицокуючи закаблуками по кам'янистій бруківці, і Світлана, яка була у кросівках, безшумно побігла слідом.
Вулиця була порожня, всі давно спали, навіть ліхтарі світили впівока, сонно поблимуючи в темряву. І тут, під однім з ліхтарів, Світлана побачила цеглину: її немов хтось навмисне взяв та й поклав на дорозі.
Це була навіть не ціла цеглина — півцеглини з гострими надбитими боками, з плямами цементу на рудому тлі. Світлана на бігу нахилилась, підхопила її і ледь не впустила: цеглина була мов чавунна. Затиснувши цеглину, Світлана щодуху побігла за дівчиною.
Дівчина почула, що хтось біжить позаду, аж тоді, коли Світлана вже майже її наздогнала. Зупинилась, обернулася, підняла, закриваючи голову, руку. Але затулитись так і не встигла: Світлана налетіла, з усього маху опустила цеглину. Немов боячись розбудити поснулих, дівчина тихо ойкнула, як підкошена впала додолу.
Важко дихаючи, Світлана стояла над дівчиною. Здавалося, що та от-от заворушиться, зведеться на ноги. Але дівчина лежала непорушно, лише "банани" продовжували переливатися живим вогнем на широко розкинутих ногах. Вони наче просилися до Світланиних рук. І Світлана, одкинувши цеглину, нахилилась над дівчиною.
М'яка вогниста тканина покірно давалася Світлані, оголяючи ноги непорушної дівчини: вони були в неї на диво худі. Ось "банани" зовсім зісмикнулись, ноги глухо стукнули об бруківку. Одна нога була в туфлі, а друга боса: туфля заплуталася в "бананах". Світлана її одраз ж і витрусила і, притиснувши "банани" до грудей, бігцем кинулась геть.
Бігла, й здавалося весь час, що дівчина, опритомнівши, женеться слідом. Вскочила у під'їзд, вилетіла на свій поверх, дістала ключ, вбігла до квартири, зачинила поспіхом двері. Прислухаючись, постояла: по той бік було тихо.
Заспокоївшись, Світлана пішла на кухню: мусила як слід роздивитися здобич. Ввімкнула світло, довго ними милувалась, а потім скинула джинси й одягла "банани".
Тканина м'яко облила ноги, тканина мов лащилась, переливалася вогненно — Світлана уявила себе в них уже на танцях, на отому майданчикові, вона навіть зробила кілька па посеред кухні й засміялася, втішена. Гладила долонями "банани" — не могла ними натішитись. Так і пішла з кухні в "бананах".
Тітка спала. Світлана, не вмикаючи світла, роздягнулась, потримавши ще трохи "банани" в руках, повісила їх акуратно на спинку стільця.
Лягла в постіль. І лише зараз згадала про дівчину, яка, може, й досі лежить непорушна.
"Нехай не ходить, куди її не просять!" — подумала мстиво.
Зібгавшись у клубочок, як це любила робити, одразу ж заснула.
IX
На ранок Світлана проснулася з відчуттям чогось незвичайного, що чекало на неї. Одразу ж згадала: "банани"!
Розплющила очі, звелася. "Банани" висіли на спинці стільця, де вона їх ще вчора повісила. "Банани" палахкотіли у ранковому світлі, яке щедро лилося з вікна. Світлана хотіла зіскочити з канапи, підбігти, вхопити до рук, але тут у коридорі, по той бік дверей, голосно дзенькнув дзвінок. Й одразу ж із кухні зачовгала тітка:
— Біжу! Біжу!
Світлані стало смішно від того "біжу". "Хто це так рано?" — здивувалася вона.
Там, у коридорі, забубонів чоловічий голос, щось відповіла тітка. Ось вона прочовгала до дверей, що вели до кімнати, одчинила, і Світлана побачила налякане тітчине обличчя.
— Там до тебе міліція, — прошепотіла тітка.
Світлана писнула, з головою пірнула під ковдру.