Не можемо їх ані затримати, ані повісити, бо властиво вони нічим не провинилися, ані пустити. Треба конче зробити інакше. Банду мусимо розброїти, тоді післати двох по доньку із якимсь знаком Іль Круеля, а коли приведуть доньку, зробимо заміну.
Ця рада пана Івана подобалася усім, особливо донови Ільдефонзові, що жив із конечности в мирі з усіма сусідними племенами. Але цілком несподівано та рада не подобалася самому Іль Круельові. З такої розвязки закпив собі цілком виразно:
– Нас усіх не задержите, бо не можете. Коли задержите тільки мене, то сеньоріни не побачите ніколи. Робіть собі, що хочете, тільки знайте, що ми вміємо мститися...
Поки що відділ Іль Круеля роззброєно та заведено до порожньої загороди, коло якої поставлено сторожу.
Тепер усі станули безрадно.
До пана Івана прийшов пунтеро Петра і сказав:
– Сеньоре Хуане, позвольте, що щось вам пораджу. Знаю того старого кашібоса, вождя індіян із відділу Іль Круеля. Може би з ним скорше договоритися. Якби його сюди привести, то чейже старий пристане на якусь згоду. А що він права рука того драба, то певно знає усі його таємниці, Добре, що местіц замкнений окремо, та не може на нього впливати…
– Попробувати можемо, – сказав пан Іван: – Обіцяємо йому все можливе, але дуже сумніваюся, чи се нам що поможе.
Пан Іван мав слушність, Ніякі обіцянки не зворушували вождя.
– Даєте мені сто рушниць? Алеж я й сам можу собі купити. Шукаємо пригод і воюємо з білими, але ми не розбійники. Знаємо в горах більше золота, чим про се можете мріяти. А окрім сього, – курака згірдно потряс головою: – ніякий індіо не зраджує свого ватажка, з яким заключив умову...
Здавалося, що все пропало. Рішено всіх випустити, а Іль Круеля відправити до вязниці, де мав відповісти за попередні злочини.
В сю важку хвилину пригадав собі Петро "тапу" інка. Станув з ним перед Куракою. Вождь пильно оглянув таємниче письмо. Тоді похилив голову і сказав тихо: "Приказуй!"
За чверть години все було в порядку. Курака згодився на заміну. На Білій Квітці нічого йому не залежало. Тримав її Іль Круельо в Халька де Сіленціо [69] (Jalca de Silencio) під опікою старого падре [70] , що вчив її всякого знання. На таку вістку вступило в пана Івана нове життя, Курака підозрівав, що Іль Круельо виховує її собі на жінку, а за зрабоване майно хоче десь собі заложити асієнду та розпочати інше життя.
За пять днів мав Курака вернутися. Вибрався із ним пантеро. Перед відїздом викурили всі калюмет [71] із вождем.
Прямо вічністю здавалися пану Іванові тих пять днів. Рівно ж Петро де-що нетерпеливився, але зате дон Міґуель почувався чим раз краще, особливо, коли дон Ільдефонзо розказав йому про експльоатацію двісті тисяч ґумових дерев, Із таким предложенням чудово гармонізували чорні, мов терен, палкі очі сеньоріни. Відколи дон Міґуель довідався, що сеньоріна Маноеля навіть не донька пана Івана, а правдива донька має небавом явитися, зацікавлення і любов міцно зменшилися. І він рішив відступити від закладу.
Натомісць оба українці й оба еспанці вирішили заснувати спілку для експльоатації знайдених ґумових плянтацій.
Угода між спільниками наступила дуже скоро: оба юнаки мали чим скорше полагодити всі технічні справунки, звязані з добуванням кавчуку. На велику скалю Петро мав доставити білих доглядників, до яких і еспанець мав повне довіря, а дон Ільдефонзо мав звербувати десять тисяч мапірісів. Пан Іван мав, як тільки мине дощева пора, занятися будовою фарм для доглядників. Водопад мав достарчити громовини (електрики) до освітлення та механічної перерібки добутого кавчуку.
Не вспіли наради дійти до доброго кінця, як і післанці повернулися, бо їхали на мулах.
Радости пана Івана не було кінця. Всіх індіян випустили в ту хвилю, й вони подалися на південь, а два дні пізнійше пустив пан Іван свого ворога, з яким вирівнав давні рахунки.
Розбійник дуже дивувався, що не повис на якій гарній гиляці, але як правдивий каваллєро сказав до пана Івана:
– Дуже мені прикро, що нам не довелося поріднитися. Одначе все одно зачну інше життя. Маю доволі пригод – покищо. Сим разом ви мене побідили, і сердечно дякую за лєкцію...
Дзюня не пізнала батька, але українські слова пригадувала собі дуже скоро, а коли Петро на одній стоянці заспівав дзвінким голосом, то з її очей поплили рясні сльози. Пригадала собі відразу свою мололість і батька.
Заложення Поселенчого Банку відсвятковано торжественно. Станули при тім дві молоді пари. Але Петро помилився: банк за рік не виплатив 20% дивіденди. Виплатив 100%. Наймолодші засновники ґумових плантацій одержали прегарні подарунки: розкішні колиски для обох наслідників родів.
Полонична, 4 квітня 1923.
Пояснення
[1] Морський залив. (Тут і далі у виносках примітки автора).
[2] Човен під вітрилом.
[3] Великопанська манєра іспанців.
[4] Капелюх.
[5] До ваших стіп (стелюся) панночко!
[6] Титул есп. шляхти.
[7] Мачета – великий ніж.
[8] Одна з найвищих гір Півд. Америки,
[9] Невільник.
[10] Америк. тигр.
[11] Пончо – плащ, що складається із подовгастого кусня матерії та має посередині отвір на голову.
[12] Безводні степи в Південній Америці.
[13] Фарма.
[14] Кавчук.
[15] Приплив вод у дощевій порі (робітничий сезон).
[16] Пропасниця, що треває усього два-три дні.
[17] Пан.
[18] Перед усесвіт. війною 1 контос = 300 долярів US.
[19] Huallaga.
[20] Jurimaguas.
[21] Наш пан Іван.
[22] Слуг.
[23] Начальники.
[24] Керманич.
[25] Quillacaca.
[26] Shapaja.
[27] Маленькі комарі.
[28] Хата на високих палях, якої не досягає вилив ріки.
[29] Полудневий постій із обідом і спочинком.
[30] Горячка над ляґуновими (чорними) водами, небезпечна не тільки для європейців.
[31] Горівки.
[32] Піскова лава, що в мілководдя виступає із води.
[33] Кайман, lagarto – рід крокодиля.
[34] Рушниця.
[35] Чарочки горівки з цукрової трощі.
[36] Юка се рід смачного кереня.
[37] Дякуємо! Дякуємо!
[38] Візьми!
[39] Табору.
[40] Індійське племя, обзнакомлене добре з водою, ізза чого називають його "водними індіянами".
[41] Мама вод – анаконда, велитенський вуж.
[42] Папуга.
[43] Есп. шляхотський титул.
[44] Війт села.
[45] Двигар вантажу.
[46] Степи.
[47] Дикі індіяне, в відріжненню від стало осілих.
[48] Ліпянка.
[49] Духовник.
[50] Рослинна отруя із соку стрихнінових дерев; впущена в кров стрілою убиває дуже скоро, через жолудок нешкідлива, тож упольовану нею звірину можна їсти, з чого індіяни користають.
[51] Мішанець білого й індіянки.
[52] Тропа, стежка.
[53] Провідник.
[54] Дараба, сплав.
[55] Живиця.
[56] Тигри, яґуари.
[57] Asa foetida, живиця обридливого запаху.
[58] Плянтація.
[59] Добувач гуми.
[60] Східні Кордилєри.
[61] Рід пільного коника.
[62] Жорстокий.
[63] Христос із гір.
[64] Шкіра з голови враз із волоссям, яку індіяни стягають побитим ворогам та переховують як спомин.
[65] Соль – сонце.
[66] Мішанець осла і коня.
[67] Аркан.
[68] Дві важкі кулі на рамені; кинені обмотуються довкруги ніг дичини та перевертають її.
[69] Долина Мовчанки.
[70] Священник.
[71] Файка мира, свого рода присяга.