— "Бо на чорта й душі не стачило, — од печі Богинька, — як вона в них дияволу запродалася ще перед початком роду людського". Заворушився Гандрійко, аж мокрий, гукає на всю хату: "А тато хвалився, що курки не зарубають". — "Цить, — до нього сестричка, — тато приїдуть, то знатимеш". — "Біжи-но, Ганю, — до старшої, — може, курка знесла, то тітці гостинця дамо". Тягне й тих двох, щоб не так страшно; то двері хай будуть вчинені. Не думає вона в Західну йти по картоплю, на кого цю дітлашню покине. Лушпайки посадимо, та й, може, щось вродить. Повлазили двоє менших до хати й поставали на порозі, нема яєчка.
"Мартунько, вчиніть-но", — середночі погупало в шибку, але то тільки Богинь-чиним голосом закликало надвір, чогось вона не впізнавала жіночої постаті за вікном. Оддалеки, зіпершись на край лави, довго видивлялася у мрячний світ. Побачила мішка над зведеними Богиньчиними руками й тоді розібрала, що дощ ляпотить. "Йдіть поможете, Марто, — шепотіло з-під мішка. — Я бігала Василя Фурмана погукати, але Марина каже, десь до жидів найнявся дрова возити". Зняла з драбини зсуканого з старого рядна мотузка, і під одним мішком нагин-ці побігли городами до крайньої хати. "Я вже спорядила, — до неї з сіней, — сядьте трохи, Марто". Сповзла по одвірку на поріг, та стали розплутувати мотузка. "Такий важкий, що не подужаю. А так просив, щоб не кидала незакопаного. Але що ж, я цеї ями сама не викопаю". Біля високих могилок попадали на коліна, щоб відпочити. "Будемо
24(11) березня Зіни день народження туман і сонце трохи показується 26(13) березня проти четверга снилося що я руки мила і... ждала теж мити руки удвох і дивилася у магазині дві жіночі сорочки 27(14) березня ясно 29(16) березня другий тиждень посту 30(17) березня туман зранку а після обіду сонце і тепло 1(19) квітня туман і похмуро
2(20) квітня похмуро одержала муки 3 кг. 4(22) квітня Милащенкової Любки син помер 5(23) квітня зранку дощ сонце ввечері дощ дзеркало купила 5-84 третій тиждень посту
6(24) квітня мжичка вдень похмуро хліб брала і Тася 7(25) квітня Благовіщення день похмурий і прохолодний купила муки у ... Ф. 8(26) квітня було похмуро а в п'ять вияснилось сонце 10(28) квітня визволення Одеси 12(30) квітня ясний теплий города заволочили 15(20) квітня одержала з ... получку Тернополя визволення 19(6) квітня ясний і теплий Олени Захарівни дочці рік
водою тягнути, бо з кладки попадаємо". Тріщало тим краєм кладо-виська, і вони заціпеніли над ношею. Коли вибігало з яру під гору, побачили: хтось хреста пер. Царство небесне обидві проказали і хай земля буде пухом, кинули по дві грудки глевкої землі. Була чутка, що вранці яму цю закидають, ото допитуватимуться, а де ще один, бо без повного списка у волость не їдь. Та й мусять збрехати цим машталірам, що бачили вчора і позавчора, а сьогодні, як з ночі звернуло, чули, що збирався десь на колгосп, і більш вони ніколи не бачили. Вони спиту не робитимуть, вони теперички в яму не лізуть, тепер так на слово вірять, аж ну. Хай заходять до хати й дивляться по всіх закутках — нема за душею й зернини; а не діждуть на брехні зловити. Є віра, що й там десь світові треба, і якщо світ потребує їхньої смерті, то вони світові не вороги. І їх занапащені світом душі запишуться у щасливе царство усього світу й там перебудуть вовіки, без докору світові, без умислу злого до його діянь, вони й там, у захмарному царстві цього щасливого світу, притуляться до найкрайнішого стовпа — попросяться в старшин того світу зробитися пам'ятником чи каменем, щоб відбитися пам'яттю не в цьому живому всьому, а в хмаровиськах цих, вітрюганах, у водах, ріллі. Посидять ще трохи, бо їм тепер що, бо де їхня дома, світу оно як багацько, а де не ступиш, то все завузько. Впустиш облуду й брехню в свою душу — то якби ж знав, що її в світі поменшає; а одступися й затулися, то вони шукають іншого притулку, і товчуться довкола, і ніде не щезають. То всю облуду й брехню забрав би з собою і став би перед Всевишнім, хай її одну питає й карає, але цих людей невинних не зачіпає. То що ж цій душі діяти, не втекти ні в глибини, ні у горнє, ні одступитися, ні розтулитися, ні тверде, ні м'ке, ні холодне, ні тепле. Досі хоч знаття було, що правда, що неправда, що сміх, що сльоза, що світ і що твоя душа; дівкою була гарна, то вийшло так, що мусила на чужих людей робити, але довго ніде не втримувалася, бо то хазяїн почне допікати, а в кого й син чи дочка люті, то зразу їй і рощот, і йде нових хазяїв шукати. Але коли й за Кіндратом була, то ще виганяли, не могли так її краси зносити, аж поки в шляхтичів не урвалося. Діло було на самий Великдень. Вони ото, скільки їх не було в горницях, товклися всю ніч, трохи не до світла, ті прибирали, ті ванни гріли, то панів купали і так виморилися, що й Боже. Вона після купання панів понесла білля на двір, порозвішувала його. А потім того поки позамітала, то вже стало світати. А хто ж нам, питає її друга горнишна, що дівкою була, завтра паски посвяте. Хто ж, піп,
одказує. Та ні, таки хто. Називає себе, шут-куючи, що посвятить. А їхня пані та не любила старого отця Левонтія Щетинського, хоч він і бував у них, та ще й часто бував, а послала до Петрівки по другого, щоб той приїхав паски святити. Ну, а вони ж того нічого не знають, вона їм нікому про те не сказала. Якби ж вона сказала, щоб глядіти, до нас приїде батюшка, то вони б і дождали. А то вони як управилися, як і всі дівчата, та й полягали собі спати. Вона лягла в дівичій, якраз супроти кімнати пані. Як лягла вона, то так зразу й заснула, ну, звісно, як наморений чоловік. Як ось ранком приїхав батюшка. А двері у них були такі старі, що як зачиниш, було, та й треба було їх одчиняти, підкладаючи під них лома. Так батюшка стукав, стукав, а вони сплять і байдуже, як побиті. Як тут почула сама пані. Як вискоче з свеї кімнати та до неї першої. Вхопила її сонну обома руками за коси та й тягне з-за потилиці. Аж голова у неї тріщить. А вона нічого не знає, як, що і за що. Витягла її в сіни та б'є і все б'є. А вона спросоння тільки утирається, а не розбере, що з нею й робиться, що втреться, а воно їй і заліпить очі, що втреться, та й кине щось на долівку, а воно й шльопне. Коли повернулася лицем до пані, а та як крикне, ич, стерва яка, та й покинула її бити. А вона як дурна ходить по сінях і не найде дверей, так її вивели з сіней дівчата. А пан як побачив, що вона облита кров'ю, та й почав пані наговоряти, як їй не гріх, таке свято, а та таке зробила. Сьогодні й цар не-вольників не карає, а випускає на прогулянку, і Бог за таке не простить. З тих пір у неї коло очей виступають якісь-то круги. Відтоді на очі почала слабувати, їй і тепер плакать не можна, сліпне надовго. Світ вроди її не пробачив, але вона світові не дорікала і
24(11) квітня перший раз грім дощ 26(13) квітня Вербна хмарно і вітер холодно
1(18) травня холодно вдень а після сьомої вечора дощ почався 3(20) травня Пасха 14(1) травня вдень тепло а ввечері холодно
17(4) травня минуло
два тижні од Пасхи
18(5) травня Д.
переїжджає на той
край гаряче
19(6) травня дощ був
дрібний
20(7) травня холодно 24(11) травня дощ о годині сьомій вечора почався в суботу і сьогодні зранку йшов Вера Шкарупа народила
25(12) травня дощ був
26(13) травня дощ
29(16) травня
Миколи день
народження
31(19) травня
4 проходить
2(20) червня дощ
з градом померла
Татаренко Фрося
Самійловна
3(21) червня у середу
вночі дощ проти
четверга
7(25) червня п'ятий тиждень минув дощик бризкав
8(26) червня дощ годині о шостій-сьомій вечора почався льотчиця Терешкова народила 9(27) червня дощ ввечері йшов
працею важкою спокутувала чужі гріхи. Але й праці важкої було замало старшинам; і каліцтво їм не ознака, — беруть її Кіндрата десь на війну, а він просить, щоб не йшла за ним. Вивела за ворота, він у вуличку пішов, як тамо до церкви звертати, оглянувся, а вона стоїть, дивиться. Вже й за селом, як тако в яр спускатися, а вона оддалеки назирці за ним. Той кричить, щоб верталася; а що ж з коровою робити, це вже таке, що не могла не спитати. Нехай, махнув якось так рукою, не дав їй вказу на прощання. Чи це так сподівався вернутися. Бог його знає. Але йшла, поки зовсім його не стало видко. Написано їй на віку самій цей шлях пройти, щось цей світ їй не доказав, не домовив, а вже дає як-то нову надію, і вабить, й не вибере з неї сил до кінця, може, думає, що вона не людина у ньому, що дух якийсь, — то нащо ж ці спокути, дай волю духові жити вскрізь і ніде, бути красою у світі цілому, а не в закутку людському. А врода її віри все новішої додає, тільки ж віра не хати тулиться, не города, не що придбати, не про запас; красу збуває, і здоров'я спливає за водою, а віра вже десь і не в ній, а понад нею й перед нею. Розкололася хата навпіл, вона за людьми в поле, а Кіндрат з позичок не вилазить. Сміються жінки, мовляв, Кіндрат знов пішов заявлятися, щоб доводили до двора. А то сподівався пересидіти на свому заробленому, позакопував борони і пашню, що й сам не годен був згадати, а вона йому з цього спільного крихти вділяла, та й ниточка перервалася. Прийдуть вдосвіта загадувати на двох, а вона собі вже як схоче, то йде, то не йде. Хай гонять хоч у штрафну бригаду — ще тобі одненька спокута. Цей світ їй щось белькоче, а душа німа. Тримаєшся, Марто, впроти світу, а він її за безцінок забирає, бо він гадає, що він світ, а вона його душа; то старшинам він вік долічує, а її хоче мати і тут, і там, і де хоч. Бо діти не нагодовані, бо мерці не заховані, та й вільно їй пройти завтра під прапорами сорому і сорому не мати ні перед світом, ні перед людьми. Ви собі того не дозволите, світ постукався раз до вас, а ви його не впустили. Хоче цею крем'янистою дорогою пройти до кінця, множачи гріхи. Ви взяли людський гріх на себе та й вже тим святі, а вона мусить гріхи світові набирати та множити, а там нема відома, де святість, а де переступництво. За вами старшини полюють, а вона вільна сама йти до них. Позичками та внабор хтять перед цим світом попуст собі здобути ще на час, а що вже той світ, що все твоє, коли поділ настане і що кому припаде, — поділилися світом, а світу не знати: прийде ж перший і прийде останній, і суду не буде над ким вчиняти; двері будуть порозчинювані, і порожні мішки не
поділять, миші на зиму не вернуться в хату, страх собі стане оддалік та й очі пуком поставить: а де ж це ви всі, чи це я так невчасно навідався.