Да, моя хвамілія натиральна — Галахвастов, а то необразованна мужва коверкаєть.
П р о н я. Разумєється.
Я в д о к і я П и л и п і в н а (до старого). Бач, я казала, що не той! А який розумний!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Вибачайте, добродію, ми люди прості, що чули... Так ви, значить, не його, не цилюрника синок?
Г о л о х в о с т и й (змішавшись). То єсть по натуре, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованності, дак ми уже не та хворма...
П р о н я. Авжеж, образованний человек: хіба-развє можна його рівняти до простоти?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Куди вже там?!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Так, так...
(Яку хвилину тихо.)
X и м к а (од дверей). Чи зараз давати вино і шклянки?
П р о н я (аж схопилась). Іди собі!
(П р о к і п С в и р и д о в и ч докірливо махає головою, а стара рукою.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Гм, гм... дак ви уже цилюрні не держите?
П р о н я. Я уже раз вам гаварила: палікмахтерська, а ви все-таки цилюрня, цилюрня!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (докірливо йому кива). І як-таки!..
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Їй-богу, забув... стара вже пам'ять...
Г о л о х в о с т и й. Нічаво... ето трапляється, по простотє, значить. Я, відіте лі, занімаюсь кахвюрами і комерцієй разною. У мене етого дорогого делікатного товару—паровицями; пудри, лямбра, дикалони, брильянтини!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. І брильянти?! Господи!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Я думаю, такий товар і грошви бере — страх!
П р о н я. Разумєється, не вашого: що вірьовки та гвоздки або серка!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Е, ви, дочко, так не кажіть, і на цьому товарові добрий зарібок.
П р о н я. Пхе!
Г о л о х в о с т и й. Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар їдьоть — страх! То єсть щоденно — сила! Ну, дак, слава богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик мине винен. Мине уже не раз говорили мої приятелі: охвицера, митрополичі баси, маркєли... што, чаво, мол, не закупиш ти магазинов на Хрещатику? Дак я їм: на чорта той мине клопот? У меня єсть благородний матеріал, то пущай і Д р у г і торгують!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (до Прокопа Свиридовича). От багатий!
П р о к і п С в и р и д о в и ч (до неї). Правда.
П р о н я. Ви очінно добрі.
Г о л о х в о с т и й. Мерсі! Натирально, в кожном обхож-денії главная хворма — вченость. Потому єжели человєк учений, так йому уже свєт переменяється; тогди, тогди, приміром, що Химцє будєт бєлоє, то йому рябоє, што Химце будєт цяця, то йому... пардон!.. Ви меня, Проню Прокоповно, понімаєте?
П р о н я. Разумєється, што розумний чоловєк зовсєм інчаго; вот і мині тепер все інче здається, бо я недарма у пенціонє вчилась!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. О, то правда, що вчилась: не жаліли кошту — всяких мод зна! Які у неї плаття, шалі, сукні... яких квіток позаводить...
П р о н я. Мамонько!
Г о л о х в о с т и й. О, П р о н я Прокоповна маєт скус! Єжелі когда человєк подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні да глянет оттудова на людей, то вони йому здаються-кажуться такі маненькі, как пацюки, пардон, криси! Позволіте папіроску?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Куріть, здорові! (До старого). Ну й розумний же!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Аж страшно!
Г о л о х в о с т и й (до Сірка). Не вгодно лі?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Спасибі, я не вживаю; от нюхати, то друге дєло, аж ніс тремтить... Ну та й табака ж у нашого дячка, скажу вам, і чорт його зна, що він кладе туди? Ну, цілий день ходиш та нюхаєш пучки...
П р о н я (до батька). Та годі вже про вашу табаку! (До Голохвостого). Позвольте і мені папіроску!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Вони курять?
(Я в д о к і я П и л и п і в н а аж руками сплеснула.)
Г о л о х в о с т и й (подає). Пардон! Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!
П р о н я (гукає). Химко! Химко! Падай вагню!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Вагню!
(X и м к а виходить з повною покришкою жару.)
П р о н я. Ти б іще цілий віхоть принесла! Сірників дайте, мамо!
X и м к а. Так і казали б, а то "вагню"...
(Я в д о к і я П и л и п і в н а почина шукати.)
Г о л о х в о с т и й. Не безпокойтесь, пардон, я с етой самой покришки закурю. (З хвиглясами йде в середні двері за Химкою вслід).
ВИХІД XIV
(Ті ж без Голохвостого.)
П р о н я. Що ви мене соромите? Що ви тут наказали — три мішки гречаної вовни?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та я ж мовчала...
П р о н я. Та ще ви так-сяк, а що батько, то й цилюрню, і хвоста, і дяка, і табаку втелющив!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Не знаю вже, як з ученими...
П р о н я. Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені предложеніє робить.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Цікаво б послухати, як то вчені...
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Може б, хоч двері одчинити?
П р о н я. Та ідіть, ідіть, кажу... от наказаніє!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ходімо, це, бач, у них по-модньому!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. По-модньому ж!
(Виходять до кімнати, але всю тамту сцену визирають з-за дверей, підслухаючи, і X и м к а підслухує з пекарні.)
ВИХІД XV
(П р о н я й Г о л о х в о с т и й.)
Г о л о х в о с т и й (з папіросою). Звольте! Закуріть!
(П р о н я закурює, Г о л о х в о с т и й курить і озирається.)
П р о н я. Ваша папіроска шкварчить.
Г о л о х в о с т и й. Ето в груде моєй-с!
П р о н я. Чого?
Г о л о х в о с т и й. Од любви!
П р о н я. Ах, што ви!
Г о л о х в о с т и й. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!
П р о н я (набік). Починається, починається! (До Голохвостого). Ах, ето ви кавалерські надсмєшки... Может, по кому другому; у вас столько баришень...
Г о л о х в о с т и й. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа,— і больше в нікоторому мєстє.
П р о н я. А ви знаєте уже, яка моя душа?
Г о л о х в о с т и й. Ах, Проню Прокоповно, не рвіть меня, как пуклю! Потому відітє, какой я погібший єсть человік.
П р о н я. Чого ж погібший?
Г о л о х в о с т и й. Потому здєсь у меня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!
П р о н я. Когда б заглянуть можна було вам у серце.
Г о л о х в о с т и й. То ви би там увиділі, што золотими слов'янськими буквами написано: П р о н я Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!
П р о н я. Ах, когда б же тому було правда? (Набік). Чого він навколішки не стає?
Г о л о х в о с т и й. Да пущай меня алад'ябль скорчить, когда, значить, брешу (Набік). Ну, сміліще! (Стає навколішки). В грудє моєй — Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!
П р о н я, Ой, мамо моя! Я так стривожена... так сталось несподьовано... я... я... вас, ви знаєте... чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода... не знаюсь у цім ділі...
Г о л о х в о с т и й. Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да єслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!
П р о н я. Так дуже любите? (Схиляється до його).
Г о л о х в о с т и й. То єсть говорю вам — кип'яток!
П р о н я. Ой страшно!
Г о л о х в о с т и й. Не безпокойтесь... обхождєніє понімаю...
П р о н я. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку і цілує його). Я согласна... буть вашою половиною. От только спросить благословенія... Папонько, мамонько!
(Г о л о х в о с т и й хоче встати, але П р о н я задержує його.)
Ні, стійте!
ВИХІД XVI
(П р о н я, Г о л о х в о с т и й, старі Сірки й X и м к а.
Старі Сірки, раді і здивовані, важно виходять. X и м к а теж висовується з кухні з пляшками і шклянками.)
П р о н я. Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє.
Г о л о х в о с т и й. Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіе Пилиповно! Я переговорил з вашою розумною дочкою Пронею Прокоповною про одну секретную вєщ. Я скоропостижно хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Як моя дочка, П р о н я Прокоповна, так хотять, то нам, старим, нічого перечити.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Еге ж, кажу, нічого перечити. Я ж кажу, нічого перечити.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Тільки, тільки...
Г о л о х в о с т и й. Што? Может, я не ндравлюсь?
П р о к і п С в и р и д о в и ч і Я в д о к і я П и л и п і в н а. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми луччого жениха не хочемо для Проні, як ви, Свириде Петровичу.
Г о л о х в о с т и й. Єжелі што так, дак кланяюсь вам низько за ваше слово. Мерсі! (Цілується тричі з старим і старою) Про Д р у г ія вєщі позвольте мині сватов прислать переговорить.
(X и м к а пробує іти з вином, але її не пускають.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не ворог: що в мене в скрині, то все Пронине.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Все, все: аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі,— по три карбованці за аршин сама платила; п'ять пар черевиків на таких високих закаблуках!
П р о н я. Годі вам, мамо!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що правда, то не гріх.
Г о л о х в о с т и й (тихо). Одначе поки тільки одні закаблуки... (Голосно). Придбали ви своєй дочцє, вєрно, што і получче закаблуків од черевиків.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чого в моєї дочки тільки нема? Одного золота покупили...
Г о л о х в о с т и й. А-а!
П р о н я. Годі-бо, мамонько, є ж охота розказувати.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Про мене, хоч і до заручин, за мною діло не стало. Тільки, мабуть, у нашої Проні і золотого персня нема. Вони ще молоденькі, об тім не думали...
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Де там нема? Ще позаторік купила!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Коли є персні, то й поміняйтесь, діти: нехай ми, старі, на старості літ потішимось вами.
Г о л о х в о с т и й.