Модрина польська — ендемічний вид. Зустрічається лише в Карпатах у гірському масиві Горгани в урочищах "Манява" (Івано-Франківська обл.) та "Кедрин" (Закарпатська обл.). Росте на гірських луках під верхньою межею лісу, кам'янистих розсипах. Зникає ця рослина внаслідок інтенсивної господарської діяльності людини.
Відома в культурі. Добре переносить тінь. Тому її можна розводити в парках і лісопарках. З метою охорони потребує створення заказників скрізь, де зустрічається. Занесена до "Червоної книги СРСР". Сосна кедрова європейська, кедр. Рідкісний реліктовий вид.
... У Гімалаях я був свідком такої картини. Туристи, яким показували могутнє дерево з розкидистою пірамідальною кроною, вирішили, що це кедр, і кинулися до нього у пошуках смачних горішків. І, звичайно, були страшенно розчаровані, коли дізналися, що на справжніх кедрах їстівних горішків шукати марно.
Справді, плутанина довкола поняття "кедр" триває вже з давніх-давен. Річ у тім, що "справжній кедр" — дерево південних лісів, зокрема це знаменитий ліванський кедр. Він і зараз росте у горах Лівану, став символом цієї країни — прикрашає її герб. Крім кедра ліванського, є ще три види — кедр атласький, кедр кіпрський, кедр гімалайський. З часів античності "кедром" стали називати будь-яке хвойне дерево, що мало коричнево-червону деревину та приємний запах. У нас не лише в розмовній мові, айв лісричій і навіть у ботанічній літературі "кедром" називають сосну сибірську. Таку назву їй дали ще в XV столітті росіяни, які освоювали Сибір. Вони були, звичайно, здивовані, що дерево з пухнастою кроною не схоже на ті сосни, які росли на батьківщині. "А може, це той кедр, про який пишуть у священних книгах?" — гадали вони. Ось так назва "кедр" поширилася на сосну сибірську і на всі інші види сосни, що дають великі, до 13 см завдовжки, шишки з соковитими горішками.
До них належить і сосна кедрова європейська. Кедр — вічнозелене дерево до 35 м заввишки з ширококонусовидною, низькоопущеною кроною. Хвоя у нього тонка. Довгі, до 12 см, голчасті листки сидять по п'ять на вкорочених пагонах. Шишки товсті, яйцеподібні, коротші, ніж у сосни сибірської. Вони спрямовані вгору або відхилені набік. Насіння дрібне, містить понад 60 процентів олії, їстівне.
Європейський кедр має міцну кореневу систему, росте повільно. Живе до 700 років. У лісі він починає плодоносити в 60-річному віці, а на просторі з 25 років. Дерево це морозостійке, тіньовитривале. Дуже цінні кедрові горішки. їхнє масло використовують у харчовій промисловості, для технічних потреб. З деревини — ароматної, легкої, стійкої проти гниття,— виготовляють меблі музичні інструменти, олівці тощо. Колись використовувалася й смола — "карпатський терпентин". Зустрічається європейський кедр тільки в Карпатах спорадично: відомо близько 10 місцезростань виду на гірських хребтах Горгани, Свидовець, Чорногори. У нашій республіці проходить крайня східна межа ареалу. Росте європейський кедр в гірському лісовому поясі Карпат і на верхній межі лісу, переважно на крутих кам'янистих схилах. Інтенсивна господарська діяльність людини призводить до зникнення виду. Перешкоджають природному відтворенню виду гризуни, які живляться горішками. Чимало їх поїдають і птахи, а для кедрівки це основний корм взимку.
Європейський кедр — красива декоративна рослина. Його вирощують у ботанічних садах, парках. Охороняється в Карпатському заповіднику. Необхідна повна охорона виду — створення заказників в усіх місцях його зростання. Занесений до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК ЖОВТЦЕВОЦВІТІ
РОДИНА ЖОВТЦЕВІ
Навесні на щедро вмитих повінню весняних зелених луках розпускає свої золотаві пелюстки жовтець. Його яскраві квіти, помітні здалеку, приваблюють багатьох комах, а найперше — бджіл. Цілий день бринить над лугами їхнє гудіння — бджоли-трудівниці збирають нектар...
Жовтців росте у нас чимало, та найчастіше зустрічається жовтець їдкий, жовтець повзучий, жовтець отруйний, жовтець золотистий та ін. Багато з них отруйні, бо містять летку речовину протоанемонін. При висушуванні отруйність рослини зникає, тому не біда, якщо якийсь із жовтців потрапить у сіно. Та жовтці — далеко не єдиний рід цієї величезної родини переважно трав'янистих рослин. Згадаймо хоча б калюжницю, анемону, пшінку, сон-траву тощо. Всього ж родина жовтцевих нараховує 40 родів, а в них — понад 1500 видів. Поширені жовтцеві переважно у помірній смузі Північної півкулі. В СРСР ростуть 522 види (34 роди), на Україні — 125 видів (24 роди).
У природі багато жовтцевих (біля 20 видів) — бур'яни, що засмічують поля. От хоча б жовтець повзучий. Він утворює довгі, до 60 см
пагони, які у вузлах вкорінюються, і дає за рік 66 нових рослин! Водночас чимало жовтцевих — цінні лікарські рослини (борець, горицвіт), окремі з них мають бактерицидні та інсектицидні властивості (сон), містять барвники (коріння горицвіту, приміром, жовту фарбу, пелюстки сокирок польових — синю); є жовтці, багаті на каротин і вітамін С (молоді листки пшінки весняної), їх використовують у їжу. А такі, як орлики, сокирки, сон, купальниця та інші,— прекрасні декоративні рослини.
Окремі рослини з родини жовтцевих потребують індивідуальної охорони. До "Червоної книги УРСР" занесено, зокрема, аконіт Жа-кена, орлики трансільванські, сон білий і сон великий.
Аконіт Жакена.
Рідкісна рослина. У міфологічній поемі римського поета Ові-дія "Метаморфози" читаємо: "Грізні мачухи варять блідо-жовті квіти аконіту". Справді, ця рослина здавна набула недоброї слави через свою отруйність. З аконіту виготовляли отруту для стріл, нею зводили у могилу ворогів, боролися з нападами вовків та інших звірів. Один з видів аконіту — борець вовчий — колись широко використовувався і у нашій країні для отруєння сіроманців. Отруйність аконітів зумовлена наявністю в них алкалоїдів, головний з яких — аконітин. Вони містяться в усіх частинах рослини: у стеблі і листках їх до 0,9 процента, а в суцвітті — до 1,25 процента. Кількість алкалоїдів залежить і від фази вегетації. Найбагатші на них весняні пагони до цвітіння. Смертельна доза аконітину для тварин — 0,2 мг на кілограм живої ваги, а 3—4 мг його вбивають дорослу людину. Людина гине навіть тоді, коли з'їсть м'ясо тварини, отруєної аконітом. Не зайвим буде нагадати, що вживати у їжу можна лише ті рослини, які добре знаєш! Колись аконіт широко використовувався у народній медицині. Зараз через сильну отруйність медики обмежують його застосування. Використовується лише настій з трави аконіту джунгарського, що входить до складу препарату "Акофіт", який лікує радикуліти.
Аконіт Жакена — багаторічна трав'яниста рослина. Стебло прямостояче, 25—50 см заввишки. Бульбокорінь веретеноподібно подовжений. З нього влітку розвиваються 1—2 молоді дочірні бульбокорені, які, перезимувавши, Дають навесні початок новій рослині. Листки у аконіта Жакена пальчастороздільні. Суцвіття — верхівкова китиця з великих неправильних блідо-жовтих квіток. Запилюються тільки джмелями. Цвіте в липні — серпні.
Ця рослина — ендемік Східних Карпат. її можна зустріти тільки в кількох пунктах: на горі Великий Камінь (хребет Чорний Діл у верхів'ї Білого Черемошу); горі Чивчин (у верхів'ї Чорного Черемошу) та на хребті Чорногора. Росте на вапнякових скелях на верхній межі лісу та в субальпійському поясі.
Винищується як декоративна рослина. Охороняється в Карпатському заповіднику. Щоб зберегти цей цінний для науки вид, треба заборонити його збирання, провадити роз'яснювальну роботу серед туристів та населення, створити заказники у місцях зростання. Занесений до "Червоної книги СРСР".
Орлики трансільванські.
Дуже рідкісна декоративна рослина. Ендемічний вид Східних Карпат.
Орлики трансільванські — трав'янистий багаторічник з коротким товстим кореневищем. Стебло у нього пряме, до ЗО см заввишки. Прикореневі листки сидять на довгих черешках. Одиночна квітка повисає на довгій квітконіжці. Яскраво-сині пелюстки при основі утворюють пустотілі гачкоподібні шпорки. Це робить квітку схожою на дзьоб чи кігті хижих птахів. Звідси, напевно, пішла й назва роду. Цвіте рослина в червні — липні. Зустрічається лише в Карпатах на горі Великий Камінь, у верхів'ї річок Суча-ви і Сарати, під перевалом Джогул. В УРСР проходить крайня східна межа ареалу. Ростуть орлики трансільванські на вапнякових скелях, луках, у лісовому поясі до верхньої межі лісу.
Зникає через викошування трав та випасання худоби в місцях зростання виду. Щоб врятувати цю цінну декоративну рослину від повного знищення, треба найперше створити заказник на горі Великий Камінь, контролювати стан популяцій. Занесена до "Червоної книги СРСР".
Сон білий.
Рідкісна декоративна рослина. Сон білий — ранньовесняний багаторічник. Розквітає у квітні. Велика квітка на прямостоячому опушеному стеблі дуже красива: яйцеподібно-еліптичні, опушені пелюстки зовні білі, а зісподу — блакитнуваті. Повіє легенький вітерець — і квітка захитається, але особливо — немовби хтось її смикає. Запилюється рослина комахами. Після запилення квітка перетворюється у своєрідні пухнасті кульки, де визрівають плоди-горішки з довгими перистими носиками. Лише наприкінці цвітіння з'являються довгочерешкові дво-трироздільні листки, зібрані в прикореневу розетку.
Сон білий зустрічається у субальпійському та альпійському поясах Карпат (Чорногора, Свидовець, Мармароські Альпи, Чивчинські гори). Росте він на сонячних скелястих місцях, кам'янистих схилах, свіжих грунтах, здебільшого на вапняковому субстраті. Страждає від масового зривання для букетів. Вводиться в культуру у багатьох ботанічних садах для прикраси кам'янистих гірок. Охороняється сон білий у Карпатському заповіднику. Як цінний для науки вид, потребує повної охорони. Насамперед необхідно заборонити зривання рослин, посилити роз'яснювальну роботу серед туристів і місцевого населення. Сон великий. Рідкісна зникаюча декоративна рослина.
У цього сну крупніші і квіти, і стебло, й листя. Він густіше опушений. Дзвоникоподібна квітка тонко реагує на зміну погоди: на дощ чи негоду стуляє пелюстки і схиляється до землі — "засинає". Звідси й назва цієї рослини українською мовою — "сон", або ще "сон-трава".
Зустрічається рослина дуже рідко у Львівській (Золочівський р-н, околиці села Стінка, схили гір Лисої, Святої, Білої, Жулицької), Одеській (Котовськ) та Черкаській (Смі-лянський р-н, околиці села Яблунівка) областях.