Мандатор вже віддавна чатував на Михася, щоб йому переказати уваги і бажання баронової. Але Михась що днини в полі при роботі.
— Дзінь добрий, панє ржонцо! Прошу ласкаво не минати моїх низьких порогів... прошу до мене!
Було це якраз перед дверми мандаторівки, то й годі було відказатися.
Яричовський попросив Михася до покою, посадив на канапі і почастував як і першого разу довгою файкою, запаливши її власноручно.
— Як же там поводиться, панє Міхалє? Чував я, чував... взялисьте всіх в тверді карби... так їм треба, так їм треба! Все було розвезене як циганський батіг... А як баронова вдоволена! яка вдячна вам за то! Каже на вас все: "То мій щирий та вірний приятель... ніколи йому того не забуду..." Без вас були
би все розікрали, а баронова, бідна була би продала все та й з села втекла... А шкода би такої пані! Добра пані... неправдаж?
— Я не маю причини на неї нарікати, а до чого взявся, того й доконаю... на то моє шляхотське слово... Так довго хочу бути в дворі, поки-все не буде йти в ладі, як на шнурочку.
— А чому ж би ви мали потому покидати? Тепер найтяжче, а відтак, коли все устаткується, перемелеться, утреться, то не буде вам так важко.
— Пане сендзьо! Як би я був знав, що з тим тільки клопоту, я нізащо в світі був би того не приймався.
— Але, Богу дякувати, даєте собі раду знаменито...
— А скільки то упокорення і насмішок мусить чоловік витерпіти від тих дармоїдів двірських!.. Нині то вже мені так допекло, що аж мусів випарити одного...
— Котрого?
— А того панича Вінцентого. Прошу вас, пускає мене перед всіми на сміх!
— То добре, бо то зарозумілий хлопець. Але пане Міхаль, будьте ласкаві лишитись у мене на обіді... дуже прошу!
— Не можу, бо сегодня я до мами обіцявся.
— Ні, панє Міхалє! я вас таки не пущу, бігме не пущу! мусите!., арештую вас тай годі! — додав мандатор усміхаючись.— Чим хата багата... Не цурайтеся мене, бо я таки шляхтич, далебі! ось зараз легітимацію покажу: На Яричові Яричовський, гербу Корито... бігме! Зробили би мені великий дес-пект, а межи шляхтою так негодиться...
— Але ж мама і брат будуть на мене даремно ждати...
— О! то найменше!.. Я зараз пішлю гайдука до пані матки добродзійки, аби не чекали...
4" 67
Михась пристав. Яричовський справді післав до Стефанихи гайдука.
Балакали ще хвилину, заки пані сендзіна не попросила до столу.
Яричовський взяв від Михася файку, поклав у фай-чарні, відтак попровадив капотового гостя до їдальні. Тут зібралася уся родина мандатора: пані сендзіна, жінка сорока літ, її найстарша дочка Клявдзя, відтак молодша Вандзя, син Станіслав, що був у батька актуаріюсом, і ще малий Казьо.
Яричовський представив Михася родині:
— Презентую пана Міхала Тарасовича, нашого ржонцу... Моя магніфіка, мої дочки, а то мої сини.
Михась вклонився поважно. Страх як йому було ніяково в такім товаристві! Усе те не таке, як він бачив. Між шляхтянками Михась знав поводитися, бути веселим, а тут між тими широкими кринолінами * забув язика в роті. Тепер Михась жалував, заміняв обіцяну у мами кашу молочну і сиряні вареники з сметаною за ті панські обіди... Але втікати було би смішно. Він сказав собі: "Буду поводитися так, аби не думали, що шляхтич ховався в лісі"... Але хитрий Яричовський був заздалегідь приготований на приняття Михася, а Яричовська прилагодила самі такі прості страви, що мусіли йому бути в смак.
Господар дому насамперед виніс флящину міцної оковити і потягнув Михася в кут.
— Це не для жінок,— каже.— За наше здоровля!
— Пийте здорові!
Випили і закусили печеними бубликами з повидлами.
— Прошу сідати, дуже прошу! Отут для пана ржонци місце!
того часу носили пані широчезні спідниці на обручі звані "кринолінами".
З правої руки Михася сіла дочка Клявдзя, з лівої сам Яричовський.
Господиня черпала великою кохлею борщ буряковий підбиваний сметаною. Михась перехрестився, взяв ложку і став їсти борщ. Борщ був такий, що хоч на королівський стіл давай!
По борщі смажена ковбаса з капустою, далі вареники з сметаною, такі, що аж губи злипалися. До того ще чорноброва Клявдзя так гарненько припрошувала і на силу накладала йому своїми гарними рученятами на тарілку. Вона тямила шляхетський звичай, що без принуки нема празника.
Гайдук приніс з пивниці збанок меду і господар щораз доливав гостеві в склянку. З початку Михась був несмілий, за все дякував, їв як нанятий і заєдно дивився перед себе. Але горілка й мід розвеселили його. Став балакучим і скільки разів поглянув на свою сусідку... то усміхнувся до неї "Ех! брава дівчина!" подумав собі "шкода, що не шляхтянка, як я..." Його брала велика охота щипнути її, або бодай погладити попід бороду...
— Та я вертаюся до того — заговорив Яричовський,— що ми розпочали. Знаєте, чим би ви їм заткали губу? Вам би, панє Міхалє, убиратися трохи з панська. Не йно їм, але й самій бароновій видається чудним, що ви в полотні ходите...
— А як же коло роботи ходити інакше? в сукні? Таж я би спікся на шкварок..
І — Я вас розумію... ви по господарськи певно...
Є ріжні темні матерії...
І — Та як ушиє капоту з такої матерії?., тай як
вона буде виглядати, а ще як раз пійде на дощ?
— Думаєте; такий куцак, як двораки носять? Отож би я виглядав як псар! ха-ха-ха! Спасибіг за раду!..
— Та нехайби й капота, але спідна часть одягу щоби не полотняна, бо то й баронову разить...
І 69
І
— Гадаєте ногавиці? А що баронову мої ногавиці обходять?..
Дами соромились. Панна Клявдзя хотіла втекти, але мамуня суворим поглядом прикувала її до стільця. Михась не помітив цього. В тій хвилі нагадав собі, що треба зробити порядок з своїм носом. Виймив червону велику хустку з кишені і став на усю хату пхикати... "То вже поступ!" подумав Яричовський і моргнув значучо на жінку...
— Я так буду одягатися, як мій батько, дід і прадід! — говорив дальше Михась.— Наші королі не цуралися капоти і я з себе чудака робити не буду. Бароновій служу вірно, а до моїх ногавиць нікому нічого... Най на мене не дивиться, коли я їй не ладний... Як піду до неї на покої, то розуміється одягнуся в сукно, але при роботі, то так буде, як мені ліпше...
— Маєте рацію,— каже Яричовський, коли побачив, що шляхтича жадним резоном не переконає.
— Я властиво не знаю, чого від мене хотять! горячивсь Михась.— Не хочу їсти їх панської сала-махи — зле! ходжу в полотні — зле! Щож я пораджу, коли ті панські присмаки лізуть мені назад у рот, а в сукні мені зле. Скажіть мені панє сендзьо, по чім шяхтича пізнати, як би капоти не мав на собі?
— Свята правда, і я то кажу, панє добродзєю.
— Прошу вас, чи я би сказав слово, як би мені давали таку страву, як ось нині у вас? Дай мені Боже такого до смерти...
— Та похвала,— обізвалась сендзівна — належиться моїй Клявдзі... то вона варила.
— Браво панно! З вас була би славна шляхтянка... бігме!
Клявдзя запаленіла і поглянула любязно на гарного шляхтича, котрий розвеселившись, став моргати і підкручувати вусика...
Яричовський хотів ще наляти Михасеві, але жінка моргнула, аби дав спокій. Боялася, що як ви-пє ще, то готов, яких грубостій наговорити. Але Михась знав міру, говорив чемно, до ладу, бо ніхто вже його одягу не чіпав.
Встали від обіду. Яричовський повів Михася до "бавяльного покою" і почастував свіжо наложеною люлькою. Михасеві страх хотілося спати по меді. Зібрався відпочити. Поцілувався з Яричовським, сендзіну цмокнув у руку, панні теж, уклонився складно і вийшов.
Пішов прямо в Закуття до мами.
По відході Михася, Яричовські постояли хвилину на ґанку.
— Ну і щож?
— Гарний хлопець, щира душа і для нашої Кляв-дзі як раз пара... Щож ти доню?
— Мені дуже подобався, але дуже не делікатний...
— Захотіла ти! — каже батько.— Пожди, уложиться і буде гладенький як політирований стіл, треба лиш над ним трохи попрацювати...
VI.
Михась прямував до дому коротшою дорогою через опуст понище церкви. Йшов просто! пяний не був, лиш під охотою. Як кожний шляхтич — мав добру голову. Був веселий, шапку поставив в "бакир", вимахував паличкою і став підсвистувати...
"Добрий був обід, смачний... Коли то правда, що його варила та панна Клявдзя... чи як її там звуть...то варта її поцілувати... І мід був добрий... Але чого він мене на обід затягнув? Що має на думці той хитрий лис? Невже би? ха-ха-ха! На криноліну мене хоче звабити? Не втне тої штуки! я не дурний... а щоби я з таким опудалом робив?
горобці з ячменю страшив? тьфу! Але дівчина ладна, ані слова! Як би так шляхтянка, зараз сватів шлю... Ей Михасю! не занапащуй своєї шляхетської молодецької долі!... Чого мене біда понесла коло ман-даторівки? Тепер стануть ловити мене... Егеж! більше тудою не піду, хіба як буду в полотняних ногавицях.., ха-ха-ха! Яка їм рація до мене, як я ходжу? На гвалт хотять з мене зробити двірського "лєгавця"... Даремна ваша праця!"
Той монольог, котрого ніхто не чув, перебив Михасеві Філіпко. Він після обіду, закинувши капоту на себе, вийшов на город і станув під вербою пикаючи люльку на короткому цибушку.
Дзінь-добрий панє Міхалє! А з відкіля так пізно вертаєш і над чим то веселим так задумався!
— А дзінь-добрий, вуйку! Вибачайте, я вас навіть не помітив... Нині був я в не аби яких перепалках... З бароновою розмовляв, одного псярчика випарив і у мандатора на обіді був.
— Ов! то забогато на оден раз.
— А щож робити, коли так все разом зійшлося...
— Ти, панє брацє, щось за часто бєш...
— Як треба, то не часто. Мушу виробити собі послух, бо нічого не зроблю. Вже за багато собі розбирають... Стали мене висмівати, показувати як я ходжу, як ніс утираю... А зась вам до мого носа!
— Добре зробив, коли не даєш шляхотського стану поганити...
— Ну видите... А вони радять мені передяга-тися по панськи, цуратися капоти... пек їм!
— Добрий з тебе шляхтич, мій сину, дай тобі Боже здоровля... А щож баронова?
— Страх "кунтентна"! Доносили на мене, що хлопів не позволяю за щобудь бити, що на панщину не силую нікого більше, як повинен, але баронова видить, що господарство йде, як на шнурочку...
— А чогож мандатор від тебе хоче? Він не ско-. рий до почастунків...
— Мені щось так здається, що хоче мене заманити на криноліну своєї панни... Але я зараз зміркував, про що йде, і більше мене й медом не за-вабить...
— Віват панє брацє! Ти відай розуму у нікого позичати не будеш...