Ох, слава богу,— заговорив він радісним, переривчастим від хвилювання голосом,— а я вже думав, що попався комусь іншому в руки... Ой, не хотілося на старості літ без покаяння помирати!
Радісний тон дідів вразив Кармелюка й Явтуха з Уляною.
— Та ти хто такий, звідки? Чому знаєш мене? Чого завітав сюди? — здивовано мовив Кармелюк, уважно придивляючись до обличчя худенького дідуся, який стояв церед ним на колінах.
Дідусь добродушно усміхнувся,
— Коли на все, батьку, відповідати, то треба говорити, може, й до півдня, а баритися не можна, ніколи. Глянь на мене, придивися: може, згадаєш діда, котрий приходив до тебе з іншими маршалківськими селянами просити допомоги ще років два, а то й три тому.
— Років три тому.., З маршалківськими селянами... Може, може... Тільки не згадаю щось...*— роздумливо промовив Кар-
' мелюк, потираючи собі рукою чоло.
— Ну, пригадаєш іншим разом, синку, а тепер не до того... Збирай своїх та тікай скоріше з цього лісу.
— Що? Як? — скрикнули разом Кармелюк, Явтух і Уляна.
— Пани зібралися оточити тебе, застукати тут, облаву влаштувати... Янчевський перед веде...
— Янчевський? Де ж він узявся?
— Учора перед вечором прискакав на панське дворище, чорний, як сажа, обірваний, мов жебрак.
— Прокляття! — оскаженіло Ькрикнув Кармелюк.— Вирвався гаспид на мою голову!
— Не трать, батьку, даром слів,— тривожно перебив його старий.— Спіши скоріше з лісу. Янчевський зібрав з усіх хуторів, сіл і панів, і селян; через півгодини оточать увесь ліс, і тоді вже миша з нього не вискочить.
— Та як же він довідався, що я тут? Хто міг сказати, що я тут?
— Не знаю, а тільки йдуть вони всі сюди, з ними самих селян душ шістсот, коли не більше, а панства, а челяді... Тікай скоріше, батьку,— піймають, зв’яжуть знову...
— Правда, правда, Йване,— заквапилась Уляна, відчувши згубну небезпеку...
— Отамане, батьку...— почав був Явтух.
Але Кармелюк схопив діда за руку й заговорив грізним, лиховісним тоном:
— А скажи ти мені, чоловіче добрий, звідки ж ти довідався, що я сього разу знайшов собі притулок у цій пущі?
Старий спокійно витримав погляд, яким Кармелюк уп’явся в нього, й відповів:
— Не довідався, а додумався. Коли я дізнався, що несподівано пани зганяють на облаву всіх селян з вилами та сокирами, мені одразу відчулося щось лихе: на якого, мовляв, звіра в таку пору та таку облаву, таку силу збирають? Як почув, що до панів прискакав Янчевський і що ти побував у нього вночі, то одразу й догадався, на якого то звіра полюють... І вирішив я сповістити тебе, батьку наш рідний! Тільки не можна було довідатися, куди йдуть? Ніхто нічого
не знав. От я зміщався з нагоничами та й пішов на панський двір і там тільки, коли вже рушили з місця, дізнався, куди йдуть. Схопив коня та охляп і прискакав.
— А чи правду ти кажеш, старче? — поволі промовив Кармелюк, не одриваючи очей від обличчя старого...
— Богом пресвятим присягаюся!.. Хочу тебе врятувати... Якщо зараз іще підеш за мною, можна врятуватися через перемичку в Гайдамацький ліс.
— А скажи мені, чоловіче добрий, як це Янчевський довідався про те, що я засів у цьому місці? — недовірливо допитувався Кармелюк.
— Іване, Іване, не розпитуй, дід каже правду! — вхопила Уляна Кармелюка за руку.— Янчевський міг почути все, коли сидів, заховавшись у своєму покої, в димарі...
— Пранда, ній міг почути все й підіслати сюди до нас кого-небудь, щоб виманити па узлісся!.. Ну, діду, пробач: лякана ворона й куща боїться: обіцяєш ти нас вивести, то не нарікай, коли я тобі, на всякий випадок, аркан на шию накину, і якщо ти надумаєш крикнути або...
— Роби, як хочеш,— перебив Кармелюка старий,— тільки не гайся, бо разом з вами загину і я.
Кармелюк накинув на шию старому аркан, — звелів Яв-тухові держати його міцно і при найменшому підозрілому рухові старого, при першому покрику в одну мить зашморгнути петлю. Руки дідові були зв’язані за спиною; за ним ішла Уляна, так що коли б старий і надумав тікати, то це йому ніяк не пощастило б. Кармелюк пішов попереду.
В лісі вже досить повидніло й можна було без труднощів розпізнавати дорогу.
Всі йшли мовчки, чуйно дотримуючись обережності: суха гілка не тріснула ні в кого під ногою. Після півгодини такого напруженого ходу Кармелюк зупинився.
— Стійте тут,— звернувся він до своїх супутників,—далі йти небезпечно,— я вилізу на дерево й обдивлюся. Наглядайте за дідом якнайпильніше, й коли що...
— Будь спокійний, батьку,— відповіли разом Уляна і Явтух.
Хутко виліз Кармелюк на верхівку дерева й глянув у той бік, де Кругляк розділявся вузькою смугою просіки з несходимим Гайдамацьким лісом. Глянув і скрикнув глухо: вздовж усього узлісся з цього боку чорніла звивиста смуга.
"Пізно! Обійшли!" — ці два слова вдарили його по серцю, як два важкі удари молота. Та Кармелюк не розгубився. Свідомість смертельної небезпеки й безвихідності свого ста-новшца немов подвоїла його сили і вмить розбудила всю не-чувану енергію героя.
"Чи обійшли весь ліс, чи тільки зайняли це місце, найзручніше для втечі, і підіслали нам старого, щоб виманити нас сюди на узлісся? — почав він швидко міркувати.-— А якщо й тікати,— вийти неможливо; кругом з усіх боків ліс оточений степом... Верст на п’ять ні хутора, ні села... А в панів ,:оні... безперечно, вони розставили кругом сторожу... Але так чи так, треба тікати!" — Кармелюк швидко зліз із дерева.
— Іуда! — накинувся він на старого.— Так ось як ти хотів урятувати нас? Вивести на узлісся просто в зуби панам?
— Святий боже! — скрикнув з непідробним жахом старий.— Вони вже обійшли ліс? Ну, то тепер ми всі пропали! — додав він беззвучним, сповненим розпачу голосом.
— Пропали/та, може, не всі,—прошипів Кармелюк, вириваючи з,рук Явтуха вірьовку. Але раптом до з’юрмленого гуртка людей виразно долинув слабий звук ріжка. Всі мовчки переглянулися... Вірьовка випала з Кармелюкових рук...
Панове,— промовив він затремтілим голосом,— нагоничі зійшлися. Облава почалася.
XLV
Якусь хвилину всі стояли нерухомо, пригнічені жахливим відкриттям, і тільки владний окрик Кармелюка "Назад!" — вивів їх із заціпеніння.
Обложені кинулись услід за Кармелюком до покинутого сховища. За чверть години вони вже були там. Дід прибіг разом з ними. Тепер уже було видно всім, що він прийшов сюди не для того, щоб видати їх панам, а для того, щоб остерегти від страшної небезпеки.
— Ну, діду, прости,— промовив Кармелюк, важко переводячи подих,— не повірив я тобі зразу, навчило горе й своїх людей боятися, а от тепер і ти пропадеш з нами.
— Що там про мене! Я й так натерпівся на світі! Думай, батьку, як самому врятуватися. Янчевський не помилує...
— У! Стонадцять чортів! — скрикнув Кармелюк, блиснувши налитими кров’ю очима: — Краще самому дияволу кинуся в зуби, а йому нізащо!! Слухайте,— звернувся він до всіх,— чи хочете ви зразу віддатися ворогам у руки, чи згодні випробувати ще раз лукаву долю?
— Кому охота самому лізти під батіг! — усміхнувся дід.
— Наказуй, усе зробимо,— одривчасто відповіли Явтух і Уляпа.
"— Так слухайте ж,— промовив Кармелюк коротко й глухо,— всякого, хто попадеться в лісі, пани схоплять: вони нагнали людей, оглянуть кожне дерево... Звідціля вже не вийдеш... Щоб урятуватися, треба вибратись на узлісся.
— Так, батьку,— погодився Михайло.— Але як вибратися? Кругом нагоничі.
— Самим приєднатися до них!
— Вони ж стоять усі на узліссі; як побачать, що ми йдемо з глибини, одразу кинуться... та й упізнають.
— Переодягтися!
— В що? — перебила Уляна.— 3 нами весь панський одяг...
— Та й те, батьку,— додав старий,— коли рушили ми з панського двору в дорогу, я помітив, що на всіх не тільки хлопах, а й па командах поверх іншого одягу надіті були чорні свити й зелені пояси.
Зла усмішка скривила Кармелюкові губи.
— Добре придумав, диявол,— поспішив він,— але чекайте, чекайте! Це нам може піти й на руку. Атож! Бачите,— провадив він далі вже спокійніше,— нам треба тільки добути їхній одяг, прорвати цеп, що оточив ліс, і тоді ми на волі... Ну, я беру це на себе, і якщо ви все виконаєте, як я вам скажу,— ми окапловушимо Янчевського, чуєте,— окаплову-шимо найгіршого диявола, а вкупі з ним і всіх панів.
— Кажи, батьку, скоріше,— нетерпляче попросили слухачі.
— Я одягнуся старим селянином,— дід дасть мені шапку й свитку,— візьму в’язку дров на плечі й піду на узлісся...
— Святий боже! Просто катам у руки! — скрикнула Уляна.
— Ми й так у їхніх руках,— холодно спинив її Кармелюк.— Я піду до степу... Янчевський стереже, мабуть, на найнебезпечніпіому місці — на просіці... Дасть бог, не впізнають...
— Як не впізнають? — гаряче заперечила Уляна.— Ти стільки разів їх дурив, що вони в кожному справжньому дідові, та й не тільки дідові, а й бабі тепер підозріватимуть Кармелюка...
— Воно так,—чухав потилицю отаман.—Я останнього разу був у них дідом, ну а все ж таки треба зважитись, інакше — скрут.
— Якщо ризикувати треба й панів дурити, то підеш до
них не ти, а я! — сміливо скрикнула Уляна. :
— Ти? Що тобі на думку спало?
Кармелюк видививсь на неї.
— Тебе зараз же схоплять, як мою спільницю. Янчевський же бачив, що його дворецького вбила жінка, котра зі мною поруч ішла.
— Так, бачив; там була жінка, а тут піде хлопець! Вислухай мене, отамане, часу мало... від цього залежить усе. Пани знають, що ти можеш перекинутися й дідом, і ксьондзом, і магнатом; але щоб ти міг перекинутися в малого хлопця — цьому не повірить ніхто. Коли я одрубаю свої коси й надіну штани та свитку, побачиш,— здаватимусь малим хлопчиком, і ніхто по запідозрить, щоб таке сопля могло бути у ватазі Кармелюка.
— Молодиця каже правду,— зауважив старий,— так буде певніше.
— їй-богу! — докинув і Явтух.
— Ні! — заперечив Кармелюк.— Не буде того; там кожної хвилини небезпека... Смерть... Вона не зуміє викрутитись... проговориться... Я не пущу тебе.
— Іване! — суворо перебила його Уляна.— Пам’ятаєш нашу умову: з тобою і в вогонь і в воду! Не стримуй же мене: я не з полохливих... Невже ти думаєш, що коли вопи піймають тебе, то помилують мене? Однаково,— всіх, а особливо мене, ждуть катування й смерть, роби ж так, як певніше й краще. А за мене не бійся. Я справлюся! Заманю... От побачиш!
— Та подумай ще, пане отамане, й те, що в цьому й для неї самої єдина можливість урятуватися від пекла,— то не борони ж! — порадив дід.
Після недовгої суперечки Кармелюк мусив погодитися.
Коли Уляна відійшла в гущину й потім вернулася в дідовому одязі, всі мимоволі ахнули; так вона помолоділа, зменшилася ростом.