Один раз відмовишся від свободи, а тоді навіки забудеш, що то таке.
Вже й не дивлячись, гидливо відчувала поряд з собою цього людинопродавця. Боже праведний! Таке нікчемство, така ницість... її, молоду й зухвалу... І вона не вирвалася, не втекла, мимоволі зрівнялася з цим старим покидьком, з цим недовірком. Навіть знання власної нікчемності може зробити нас великими, підняти над безмовністю природи, яка ніколи нічого не знає. Роксолана мала змогу поглянути тепер на своє колишнє життя, з висоти вознесіння побачити неймовірність пониження і не заплющити очей; не заридати в розпуці, а з мовчазною погордою відвернутися, мовби й не було нічого, ніби не з нею самою, не з її народом. Бо ж вона тепер султанша. Всемогутня повелителька. Знає собі справжню ціну, ніколи не уподібниться ні звіру без душі, ні ангелу без плоті.
Вона мовчки погордливо відвернулася від Сінам-аги. Той повзав, скімлив, благав хоч слова, хоч погляду, хоч поруху.
Нічого й нізащо!
Гасан-ага штовхнув купця чоботом, викинув за двері, як стару ганчірку.
— Забирайся геть і моли аллаха, що несеш звідси свою паршиву голову!
МНОГОТРУДДЯ
Сівши на трон Османів поруч із Володарем Віку султаном Сулейманом, опинившись серед титанів, піднявшись до небес, могла нарешті озирнутися, поглянути на світ, покінчити назавжди з обмеженістю й засліпленням, на які приречена була в гаремі ці п'ять перших років перебування у Стамбулі.
Як вона раділа своїм дітям, своїм синам, кожен з яких віщував їй дедалі більшу волю! Барабани гриміли після появи на світ кожного її сина, барабани Мехмеда, Селіма, Баязида, барабани її торжества, сили й перемоги. Могла б заспокоїтися і навіки залишитися за стінами гарему, насолоджуючись музикою султанських барабанів, які заколисували османських жон ось уже скільки віків, бо ж голос барабанів завжди між добром і злом посередині, як місяць серед ночі. Яка облуда! Як могла вона бодай на мить підпустити до себе отруйну змію вспокоєння й примирення! А та мить тривала понад п'ять років! Колись її учили, що тільки в день страшного суду, коли мертві підведуться з могил, дано буде людині побачити все, що було і чого не було й не буде ніколи. Тепер не хотіла ждати того дня, бо вже була в могилі й підвелася з неї сама, без будь-чиєї помочі, без богів і дияволів. Хотіла бачити і знати все і рвалася на простори знання всіма силами своєї душі. Ще й не видобувшись на вершини, не здолавши й не усунувши ворогів, від яких аж кишіло довкола, вже зазнала непередаваного відчуття: ніби широко відчинилися невидимі двері й вільний світ огорнув її звідусіль, могутнє життя нахлинуло на неї у боріннях, криках, стогонах, спалахах, зітханнях, красі, величі, многотрудді. Події, знані й незнані, вгадувані, почуті лише згодом, ставали рядом, дивували, лякали, приголомшували, розтривожували.
Папа римський послав Мартінові Лютеру буллу про відлучення його від церкви, Лютер спалив буллу. Лукас Крапах зробив портрет Лютера (гравюра на міді), Дюрер намалював портрет Еразма Роттердамського. Магеллан відкрив Чілі й протоку, названу його ім'ям, через яку потрапив до океану, що його найменував Тихим. Якийсь німець із Нюрнберга працював над нарізкою ствола вогнепальної зброї, щоб з неї влучніше було стріляти в людей. В Аахені короновано імператора Карла П'ятого. Король Франціск заснував у Парижі королівську бібліотеку, яка згодом стане Національною. У Венеції здійснено перше повне видання священної книги євреїв — талмуда. Лютер переклав біблію німецькою мовою, Тиндаль — англійською. Англійський король Гснріх VIII написав "Золоту книгу" для спростування єретицьких ідей Лютера, хоч згодом сам виступив проти римського папи, який не дозволив йому розлучатися з черговою жоною. Кримська орда вже вкотре нападала на українські землі і ходила навіть на Москву. Мікеланджело почав роботу над каплицею Медічі. Білорус Франциск Скорина організував у чеській Празі друкарню, проклавши тим першу стежку, по якій почало розвиватися книгодрукування східних слов'ян. Народився Філіпп де Монс, майбутній великий композитор мадригалів. Магеллана вбили тубільці на Філіппінах. У Франції стали ткати шовк. Корабель Магеллана "Вікторія" під командою Себастяна дель Кано повернувся до Севільї, вперше в історії людства здійснивши кругосвітнє плавання. Почали друкувати книги у Кембріджі. Помер папа Андріан VI — останній папа неіталієць. У Швеції став королем Густав Ваза, покінчивши з датським пакуванням. Тіціан намалював одну із своїх кращих картин "Похорон Христа". В Німеччині вибухнула селянська війна, і хоч повстанці були запалені ідеями реформації, Лютер зрадив селян. У Швейцарії почав реформацію церкви Цвінглі. Розвивалися науки "тілесні", себто природничі, й "знання серединні", або абстрактні. Скалігер відкрив метал, що не піддавався плавленню. Рудольф запровадив знак квадратного кореня у математиці. Макіавелі написав "Історію Флоренції". Вперше надруковано а оригіналі медичні праці Галена. Створено пружинний годинниковий механізм, Франціск І потрапив у полон до імператора Карла. Тим часом Перуджино малював картину "Поклоніння волхвів", Корреджіо — "Нолі ме тангере", Тіціан — "Бахус та Аріадна". Нарешті, саме тоді з'явилися клавікорди, мовби для того, щоб мелодійно пригравати цьому многотрудному немелодійному століттю, яке, незважаючи на вибух людської талановитості й невпокірливості людського духу, повнилося стогонами вмираючих, криками катованих, гуркотом недавно винайдених гармат, моторошною тріскотнявою вогиищ інквізиції, зловісним вигупуванням османських барабанів, що били невтомно, безугавно, вістуючи про кров, смерть, потоптання усього живого.
І хто б там почув за тими барабанами кволий голос жінки, яка ще й сама не знала своєї справжньої сили?
ТРЯСОВИНА
"Душе моєї душі, мій володарю! Привіт тому, хто здіймає ранковий вітерець; молитва до того, хто дарує солодкість устам закоханих; хвала тому, хто сповнює жаром голос улюблених; поважання тому, хто палить, мов слова пристрасті;
безмежна вірність тому, хто осяяний пречистою світлістю, як лиця й глави вознесених; тому, хто є гіацинтом в образі тюльпана, напахчений ароматом вірності; слава тому, хто перед військом тримає знамено перемоги; тому, чий клич "аллах! аллах!" почуто на небі; його величності моєму падишахові передаємо диво Найвищого Володаря і бесіди Вічності.
Просвітленій совісті, яка прикрашав мою свідомість і є скарбом світла мого щастя і моїх засмучених очей; тому, хто знає мої найсокровенніші таємниці; спокоєві мого зболілого серця й умиротворінню моїх зранених грудей; тому, хто є султаном на престолі мого серця і в світлі мого щастя,— поклоняється його довічна рабиня, віддана, із стома тисячами опіків на душі. Якщо Ви, мій володарю, моє найвище райське дерево, бодай на крапелиночку зводите подумати або спитати про цю Вашу сиротину, знайте, що всі, крім неї, перебувають під шатром милості Всемилостивого. Бо того дня, коли зрадливе небо всеохватним болем учинило наді мною насильство і в мою душу, незважаючи на ці бідні сльози, встромила численні мочі розлуки, того судного дня, коли в мене віднято вічні пахощі райських квітів,— мій мир перетворився на розмир, моє здоров'я — на недугу, а моє життя — на загибель. Від моїх безперервних зітхань, ридань і болісних криків, що по вгавають ні вдень ні вночі, душі людські виповнилися вогнем. Може, змилується творець і, зглянувшись на мою тугу, знов поверне мені Вас, скарб мого життя, щоб порятувати мене від такого відчуження і забуття. Хай же те станеться, о володарю мій!
День мені в ніч обернувся, о місяцю туги...
Мій володарю, світло мого ока, немає ночі, яка б не спалювалася від моїх гарячих зітхань, немає надвечір'я, коли б не долітали до небес мої голосні ридання і моя туга за вашим сонячним лицем.
День мені в ніч обернувся, о місяцю туги..."
Невже не знала Роксолана, що пише султанові, який після Белграда й Родосу задумав потопити в крові землю угрів? Чи була бодай крихта щирості в цих дивних листах, чи тільки обман і мертвота задавнених умовностей? А може, й у цьому нещирому словоливстві хотіла перевершити всіх?
Сулейман знов був у поході. Цього разу проти Угорщини. Виступав із Стамбула в понеділок 23 квітня 1526 року в день Хизира, коли поля стають зеленими, коней виводять на пашу, а султанський двір переїжджає на літо в Карагач. Перед цим гонці розскакалися по всій імперії, передаючи султанський указ спахіям, які володіли царськими тімарами, вирушати в похід на невірних, маючи згідно зі звичаєм потрібний обладунок, помічних людей, харчів і одягу на півроку від дня Хизира до дня Касима; йти кожному своїм шляхом, щоб на початку липня зібратися усім коло Белграда. Готування було в Стамбулі, по всіх усюдах безмежної Османської імперії. Натирали воском і лоєм повіддя, сушили барабани, точили шаблі, кували наконечники списів, парили й склеювали дерево для луків, виливали гармати, стругали дерево для галер, відбирали баранів, складали в'ялене м'ясо в сакви, сушену садовину — в шкіряні міхи, шили знамена.
У день Хизира правовірні кидають роботу і йдуть гуляти. Вагітна жінка, яка працює у цей день, народить виродка. Тому Роксолана, котра знову була в надії, не вийшла того дня за стіни гарему проводжати султана. Прощання відбулося вночі, у султанській ложниці, на безмежних зелених простирадлах, па цих зелених луках, де народжувалася її любов і росла, як молода трава, і, може, мала колись і зів'янути, але ще не в'янула, розросталася пагінням, пазеленню, буйнощами!
У квітні йдуть дощі, які вважають священними. Дощовою водою поять хворих. Дівчата змивають голови, щоб пишно росли коси. Коли дощі йдуть сорок днів, у народі панує радість. Ріжуть баранів, роздають м'ясо бідним, моляться в мечетях. В день Хизира, під дощем, саджають коло будинків плющ, щоб усі хворощі з господарів вийшли, як плющ обів'ється довкола дому. Чи саджала плющ Роксолана?
Сулейман виходив із Стамбула в пишноті й блиску, яких не міг затьмарити навіть рясний дощ. Візири Мустафа і Аяс, у тканому золотом одязі, супроводжували султана. Великий візир Ібрагім, весь у самоцвітах і золоті, їхав осібно, мовби ще один султан. Двірський супровід, воєводи, улеми, тоді яничари й кінне військо, розгорнувши зелені знамена, вирушали під гуркіт барабанів, під завивання військових зурн, що невтомно награвали древній марш султана Санджара, з дикими викриками, що могли б заглушити й мертвого.