І через це наражаються на люту ненависть людей. Ніхто не має права звинуватити мене у тому, що я адвокат Януковича, бо я посивів у судах, воюючи з корупціонерами його системи, але навіть у політиці того клептомана було більше здорового глузду й гуманізму, ніж у нинішньої влади. То були маріонетки Кремля, а це бездумні холуї Вашингтона, мета якого довести нашу країну до рівня африканської Сомалі, щоб безперешкодно грабувати її багатства. Небезпека від Росії — етнічна асиміляція, а від Заходу — фізичного винищення. У янкі щодо цього не має жодних моральних забобонів, тим більше, що вони й віри іншої, зате є величезний досвід зачищення територій від аборигенів, приборкання Японії з допомогою атомної бомби, тобто це люди надзвичайно розкуті, із жуйками в ротах. Програма проста: реформувати освіту, щоб дебілізувати молодь, яка є джерелом поповнення громадянського суспільства, перебудувати медицину, щоб довести рівень населення до 10 мільйонів, знищити селянина. Потім зрівняти своїми потужними бульдозерами наші села і за безцінь забрати землю. Скажете, тупо? Примітивно? Зате правдиво. Це вже видно, як на долоні. Якби в американців були інші наміри, то вже засипали б Україну своїми "зеленими", аби збудувати тут, на кордоні з Росією, потужний і непереможний форпост Вільного світу, навіть незважаючи на нашу корупцію. Але, схоже, їм це не потрібно. Але ж там, у Білому домі, теж сидять якісь стратеги, і що вони собі думають, на що розраховують? Що 40-мільйонний народ із багатими повстанськими традиціями покірно чекатиме, коли його заріжуть, як барана? На недозрілість громадянського суспільства? На те, що вичерпався революційний ресурс мас? На найближчих виборах вони голосуватимуть навіть за дідька, аби припинити це знущання, якщо, звісно, не повстануть.
А це вже широкомасштабна громадянська війна, яка залишить від України ріжки та ніжки. Нам такий хокей, як говорилося колись, не потрібен. А потрібна стабільність, причому творча, конструктивна, а не загниваюча чи руйнівна. "Правий сектор" має виконувати роль щуки для жирного карася, який почав дрімати і жерти все підряд, навіть свою ікру. ПС і національно-визвольний рух, який він представляє, має стати натягнутим луком народу зі стрілою, приставленою до лоба влади, це, зрештою, силова структура громадянського суспільства. Але де воно? Що ж виходить? Цербер є, а господаря немає? Після Майдану радикалів, який відбувся 21 липня ("Правого сектора"), мав би зібратися Майдан здорового глузду, який висловив би своє "фе" новій владі і взяв під контроль свій інструмент гострої дії. І сказав би: "Сидіти!", поки не буде команди: "Фас!". Тобто "Правий сектор" не може бути сам по собі, а лише ланкою суспільства. Дехто каже, мовляв, господар у "Правого сектора" все ж є — це Коломойський або інші олігархи. Може, Коломойський так і думає, але це небезпечна ілюзія, бо ця іграшка рано чи пізно вибухне в його руках. Не можна забувати про логіку революції, а вона жорстока і невблаганна.
"Правий сектор" без справжнього господаря приречений на фізичне винищення. Оцих чудових хлопців із палаючими очима, безумовно, кращих із кращих, на жаль, може чекати доля Сашка Білого. Але що робити, коли громада спить, не хоче думати, гуртуватися, діяти? А тому Цербер, перш ніж кидатися на ворога, повинен знайти собі господаря — громадянське суспільство (ГС), розбудити його, якщо воно спить. Нагадаю, що оце ГС, за моїми спостереженнями, зорганізувалося на рівні середнього класу, проте на найвищому (інтелігенція) і найнижчому (трудові маси) панує вакуум. Ми не маємо Голови!
Оці хлопці, які пройшли через вогонь, мають стати комісарами оновленого Громадянського суспільства. Якщо наші професори і письменники не хочуть думати над Конституцією та іншими доленосними документами, їх треба під дулами автоматів зігнати в одне місце і змусити це робити.
П'ята хвиля
Україна за багатьма соціальними параметрами повертається у 1990-ті, що може призвести до суспільної депресії та масової трудової міграції. Безробіття серед населення у 2015 році дійшло найбільшого показника за всі роки незалежності — 23% попри прогноз 11% (рівень 1997 року). Оскільки на селі цифри були завжди у 1,5-2 рази вищими, то можна припустити, що незайнятого населення там близько 40%. Проте наявність роботи ще не є гарантією більш-менш заможного життя. Близько 80 відсотків працюючих не можуть звести кінці з кінцями.А ось іще одна порція неприємної статистики. Як з'ясувала компанія HeadHunter під час опитування, 91% українських фахівців із вищою освітою мають твердий намір емігрувати або ж розглядають перспективи працевлаштування за кордоном. Нагадаємо, що кожну хвилю міграції з України спричинювали великі геополітичні струси та соціальні катаклізми: війни, революції, економічні спади, безземелля. 1896-й, 1917-й, 1946-й, 1992-й... П'ята хвиля, схоже, вже котиться й набирає маси, висоти, швидкості. Влада зацікавлена в тому, щоб вона ринула на Захід, а не на Майдани. Тому й молиться на безвізовий режим із ЄС.
Трудова міграція, власне, є виходом і для уряду (сама собою розв'язується проблема безробіття, мігранти надсилають щороку кілька мільярдів євро родичам в Україні). Проте насправді це катастрофічне явище для держави і громадянського суспільства, тому що їдуть найактивніші, най— освіченіші, найенергійніші. Тобто парадокс у тому, що трудова міграція у ЄС... перекриває шлях туди Україні. Адже країна знекровлюється, втрачає трудові ресурси, національну сутність, здатність розвиватися, примножувати національний продукт, будувати демократію, рухатись у цивілізований світ. Не буде кому контролювати і обирати владу, протестувати, влаштовувати Майдани, захищати старше покоління від самодурства чиновників і багатіїв. Можновладці та олігархи й далі дограбовуватимуть країну.
Запровадження безвізового режиму і скасування мораторію на продаж сільгоспугідь може збігтися в часі — 2016-2017-ий. Це означає, що для не— вдоволених, безробітних, безземельних відкриваються двері: попутного вітру, скатертиною дорога, можуть сказати їм наші можновладці, махаючи вслід своїми біленькими, але брудними рученятами. На місце вибулих приїдуть без'язикі й безправні африканці, малайзійці, в'єтнамці, які готові працювати лише за харчі та тимчасовий дах над головою. Словом, глобальну програму звільнення українських чорноземів від нації хліборобів уже запущено.
Як позначиться на українському суспільстві запровадження безвізового режиму з ЄС? Представники влади торочать про це, як про якусь панацею, про світло в кінці тунелю, мовляв, молоді люди, мандруючи Європою, переконаються у перевагах вступу до ЄС і НАТО. Але треба зауважити, що досі не віза була головною перешкодою для мандрів, а гроші, точніше, їх відсутність.
Як зарадити відтоку активних працездатних? Відмовитися від безвізового режиму, припинити видачу закордонних паспортів? Чи є ще якісь дієві засоби зупинення катастрофічного зубожіння людей? Їх сила-силенна, але для їх реалізації потрібні воля і бажання влади. Проте лихо в тому, що уряд і Верховна Рада діють лише за програмою, складеною у Білому домі й Міжнародному валютному фонді. Оскільки ці інституції не вимагають подолання бідності та безробіття, то українські можновладці нічого й не збираються робити. Ви чули з уст когось із депутатів чи урядовців якісь ініціативи щодо розв'язання згадуваних проблем? Так отож...
Замість того, щоб стимулювати безробіття соціальними подачками, треба розглядати проблеми села і робочих місць у комплексі, переконаний президент АФЗУ та почесний голова Всеукраїнського союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів Іван Томич. Ключем до їх розв'язання є сімейні ферми та сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, які мають діяти за підтримки дорадницьких служб. Але щоб запустити цей механізм, потрібен матеріальний ресурс, у масштабах бюджету, втім, досить мізерний — приблизно мільярд гривень на рік. Ці гроші можна було б використати на дві програми — прямої цільової підтримки сімейних ферм та сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.
Рецепти, які пропонує Іван Томич, можна було б застосувати і в програмах підтримки молодіжного бізнесу та в інших сферах, і гроші для цього потрібні копійчані у порівнянні з тими сумами, які розкрадаються. Добиваючись безвізового режиму, маємо одночасно дбати про створення нових робочих місць. Бар'єр для п'ятої хвилі міграції треба вибудувати із соціально-економічних заходів держави. А молодим людям, які шукають шляхів виїзду за кордон, хотілося б сказати таке: треба гуртуватись і розв'язувати свої проблеми на місці, а не втікати від них світ за очі.
Пожежу гасом не тушать
- серпня 2015 року. Події розвиваються швидко. Під Верховною Радою зібралося кілька тисяч активістів, в основному під прапорами "Свободи". Протестували проти намірів коаліції ухвалити зміни до Конституції, які не лікують, а, навпаки, узаконюють донбаський чиряк. Сепаратисти, горлорізи і садисти мають одержати за тим законом повну амністію, регіон управлятиметься обраною на місці владою, на яку Київ впливати практично не зможе, але мусить її фінансувати. Такої реформи вимагають Москва і Захід (нарешті вони знайшли спільну мову). Тобто Європа і США вимушені були погодитися з тим, що Путін, поклавши нам до кишені бомбу з дистанційним керуванням, сказав: "А тепер ідіть у Європу". "Нова" українська влада опинилася ще у більшій безвиході, ніж колишня, — тоді хоч Європа розкривала обійми, а зараз і вона, і Москва, і громадянське суспільство обклали її з різних боків мінами. Крок вліво, вправо, назад, уперед — вибух. Але в такому разі за порадою і допомогою звертаються до народу. Проте влада продовжує діяти в управлінській матриці, створеній іще Кучмою. Кулуарність і неповага до людей — її наріжні камені. Адже до Президента напередодні звернулася велика група українських інтелігентів з проханням не ухвалювати зміни до Основного закону. Чому не відбулося діалогу? Я не знаю, куди рушила Україна, почавши процес ухвалення сепаратистської конституції.