Українці говорили одне, а думали зовсім інше і не пускали до себе в душу парторгів. Комунізм терпіли, але він ніколи не був народною ідеологією. Інакше він не впав би без жодного пострілу 1991 року.
Чи треба було зносити пам'ятники Леніну, іншим катам українського народу, перейменовувати вулиці і площі? Так, але поступово, за рішенням місцевих громад, а не революційних шибайголів. Не можна висувати цей захід як першочергове завдання держави. Цілком очевидно, що піна революції — "шарікови" і "швондери", яких підштовхнули у парламент олігархи, шукають ворогів народу. Вони не можуть творити, їм треба предмет нищення. Будь ласка, знищуйте олігархію. Та схоже на те, що хтось дуже вправно перевів стрілки їхнього гніву з олігархів та кримінальних кланів на привиди комунізму, які давно вже розтанули. І що характерно, так звана декомунізація провадиться... комуністичними адміністративними методами — план до двору і драконівські санкції. Так само, по-більшовицьки, нова влада проводить адміністративну реформу, примусово зганяючи малі громади в одну велику.
А коли ж почнемо проводити деолігархізацію? Де закон, який вимагатиме ліквідувати всі ознаки цього явища, серед яких найголовніша — жахлива бідність населення? Коли почнемо боротися по-справжньому з корупцією і контрабандою? Коли візьмемося за українізацію — ненав'язливу, але тотальну, з наступом на всіх фронтах: телебаченні, видавничій, культурній сферах? Ви ж подивіться, що робиться у медіа-просторі: 80 відсотків продукту російськомовні. Це наших реформаторів не турбує?
Не можна знищувати тоталітаризм тоталітарними методами, бо насильство і заборона завжди викликають спротив. Не можна стирати з пам'яті народу оту сумну сторінку довжиною у 74 роки. Вона була. Не можна наслідувати комуністів, які перетворили історію на свою служницю, маніпулюючи фактами, датами, оцінками. Справжнім (а не стерильним) українцем є та людина, яка зберігає у своїй генетичній пам'яті все, що було з нацією, — світле і темне, в тому числі війни, репресії, голодомори і роки відродження, коли народ почав себе відтворювати фізично після винищення та відбудовувати села, міста і мріяти про незалежність. Найкращий спосіб боротьби з комунізмом: довести переваги демократії на практиці — більшими зарплатами, захищеною старістю, новими робочими місцями, але не заборонами.
А тому депутатів і високих чиновників треба було б на кілька місяців вивезти до Польщі чи Чехії, хай би повчилися, як треба реалізувати реформи, як планувати розвиток сільських територій. А що робити?
Розпинають Україну
Не припиняємо дивуватися пророчій далекоглядності великого Кобзаря. Чи не кожен рядок його поезій накладається на нашу дійсність. І особливо на ключову реформу революційної влади — територіально-адміністративну. Вірш "І мертвим, і живим, і ненародженим..." адресований передусім нам — тоді ще не народженим.Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
І справді, за що боролася, на те й напоролася: замість розвою демократії — повернення до методів більшовизму, замість порятунку села — його знищення. І таки роз-пи-на-ють Україну в повному розумінні цього слова з допомогою вбивчих тарифів на газ, мізерних пенсій і зарплат, чиновницьких циркулів і ножиць, котрими намагаються перекроїти сільські території за західним зразком, не питаючи в місцевих людей, щоб "...повести за віком, за німцями, недоріку...". Себто в ногу з часом. У Європу.
А хіба більшовицькі колективізація й індустріалізація — не спроба за кілька років догнати і перегнати Америку і Європу будь-якою ціною? Невже забули наші керманичі про уроки історії, які доводять, що всілякі великі ривки призводили до великої руїни і демографічних катастроф? Уже внаслідок кравчуківських та кучмівських реформ Україна втратила близько 10 мільйонів населення.
У цьому заповіті Тараса не дає спокою словосполучення "свої діти". Попри те що в СРСР одразу після революційного перевороту владу захопили Бернштейни, Хатаєвичі, Кагановичі та інші полум'яні інтернаціоналісти, в реалізації їхніх планів щодо знищення української нації допомагали... свої. Історія свідчить про 112 тисяч учасників "червоних бригад", які вимітали із селянських хат усе до крихти, тисячі відданих комуністичній ідеї партійних та радянських активістів, котрі рапортували про успіхи в хлібозаготівлях та приборканні куркульства. Таки треба було назвати поіменно всіх злочинців того періоду на рівнях села, району, області і судити навіть посмертно. Але ж ми надто делікатні: мовляв, їхнім родичам буде дуже соромно. І ось сьогодні історія повторюється. Так само, як у 1930-х, працівники обласних, районних адміністрацій нині аж захлинаються, розхвалюючи реформу самоврядування, запропоновану урядом. Бо в них, бачте, така робота, їм наказали згори. Та схаменіться ж, згадайте, що ви українські діти українських батьків і що Бог не пробачить вам знищення села, а за сьогоднішні діяння через кілька років можете потрапити під люстрацію.
І нарешті про те, що саме надихнуло на цю емоційну репліку. 10 липня 2015 —го Голова Верховної Ради Володимир Гройсман зустрівся з членами правління Асоціації міст України. В офіційному повідомленні зазначається, що правління звернулося до спікера парламенту та депутатів із проханням невідкладно розглянути та підтримати законопроект про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади). Позиція цієї поважної організації шокує. Протягом останніх двадцяти років вона була оплотом місцевого самоврядування і раптом підписується під реформою, яка його знищує. Бо не може бути самоврядування з-під батога, бо одна громада в межах колишнього району — це нісенітниця, бо, зрештою, об'єднати сільські і міські громади, як пропонується планами переформатування територій, — це все одно, що запрягти в одного воза лева і зайця. Тобто сенс цієї так званої децентралізації у тому, що міста ... з'їдають села. А що в такому разі їстимуть міста через десять років? Може, розраховують на те, що харчами їх забезпечить Європа? А дзуськи, споживатимете ГМО-про— дукти втридорога. Не привезе вам бабуся під під'їзд слоїк молока і курку. Філософія нинішньої децентралізації точно така ж, як і колективізації: індустріальні міста мають розвиватися за рахунок сіл. Унаслідок чого протягом 70 років народи СРСР тримали свої зуби на полицях.
Після тієї зустрічі камера великим планом показала спікера парламенту Володимира Гройсмана. В очах — натхнення, завзяття і рішучість (так у 1930-х виголошували промови полум'яні революціонери, які ламали Україну через коліно). Він розділив людей у країні на кілька категорій. На його думку, є ті, хто не розуміє реформу, хто не хоче її розуміти і хто розуміє, але не хоче виконувати. Щоправда, при цьому не взяв до уваги найчисленнішу категорію людей, котрі бачать за конституційними новаціями нових керманичів держави прихований намір узурпувати владу та ліквідувати село, але тепер уже під гаслами децентралізації. Але Гройсмана зовсім не бентежить опір реформам, вони, на його переконання, будуть усе одно реалізовані.
Ніколи ми не досягнемо ефекту децентралізації, доки не подолаємо тоталітарного мислення в головах нашої правлячої еліти і холуйських звичок у нижчого і середнього чиновництва.
Якби влада із таким же завзяттям боролася із хабарництвом, то воно було б уже знищене. Але корупція опирається, вона відстрілюється валізами з грошима, а селу відбиватися нічим. Воно мовчить, виснажене "реформами" останніх років, безробіттям і злиднями. Перебирав я оце днями архіви десятирічної давнини. Натрапив на номер Ставищанської районної газети. На першій сторінці — фото із зображенням великого натовпу людей, які протестують проти проекту Романа Безсмертного щодо перекроювання території України. Тоді такі мітинги прокотилися всіма регіонами країни — і млин реформи зупинився. Чому ж сьогодні мовчать громади? Чому досі не зібрався Всеукраїнський з'їзд активістів місцевого самоврядування сільських територій? Чи забули, кому належить влада в країні за Конституцією, що відбулася Революція гідності?
Цербер шукає господаря,
або підсумок першого етапу революції
- липня 2015 року. Через півтора року Майдан зібрався знову. Хоча мав це зробити значно раніше як постійно діючий орган народної влади, аби запитати у влади про те, як вона виконує план трансформації суспільства. Щоправда, було не до того, відволікали військові та інші клопоти. Така значна пауза розбестила висуванців Майдану, вони стали зловживати його довірою, діяти нахабно, і врешті-решт їх повністю поглинула кланово-олігархічна система. Успіхів у боротьбі з корупцією, бюрократією, контрабандою, олігархами — нуль, зате зашморг на шиї народу затягнули так туго, що той ледве дихає. Тобто фактично зрадили Революцію гідності, зрадили Україну. І це був справжній Майдан, а не фейковий, як намагалася представити його влада. Бо відзначався тією ж масовістю, високою емоційною напруженістю, і жорстокою правдою, здатною заволодіти мільйонами зі швидкістю вогню, який охоплює солому. "У них дуже низький рейтинг, мало сил, аби щось зробити", — таку оцінку дали цьому явищу деякі політологи. Зауважу, що у того Майдану теж спочатку був досить низький рівень підтримки, а потім він заволодів усім суспільством. Заговорили сьогодні також про те, що революції — це глухі кути історії, а чому ж тоді, в листопаді 2013-го, про це не говорили? Чим та революція правильніша за цю? Тобто включилися в дію подвійні стандарти. Тоді скидали тирана? Але які критерії цього визначення? Побив студентів, допустив на Майдані смерть сотні невинних людей? Був маріонеткою Кремля? Але навіть Янукович у своєму наступі на права українців не просунувся так далеко, як нинішня правляча верхівка. Шалені газові тарифи, девальвація гривні, так звана територіальна реформа з-під батога, оподатковані пенсії, скажені ціни на продукти і ліки. Зруйнований Донбас, тисячі загиблих військових і мирних жителів. Та найприкріше те, що діють іменем Революції, євроінтеграції, майбутнього наших дітей.