Ми вилазили на дах будинку і влучали їй у тім'ячко сливовими кісточками, радо спостерігаючи за спалахами та згасаннями пароксизмів люті. Зненацькими вискакуваннями з-за рогу ми досягали того, що тітка, в якій для нас зосередилось всесвітнє зло, розхлюпувала відро й мусила вертатись по воду знов. Ми робили на неї пастки й копали в піску на пляжі вовчі ями, куди за непомильним конструкторським розрахунком та бездоганному технічному виконанню двох юних делаварів потрапляла наша вражина. Це була достеменна домова війна, що в ній схльоснулась одвічна ненависть двох статей, війна із засідками, вистежуванням супротивника в найнесподіваніших місцях, просторі, часі із закиданням босоніжки на найвище дерево саду, з бійками під несамовитий обопільний вереск, котрі уривалися бабою-рефері і в котрих не перемагала дружба. Бої велися нещадними засобами і в тому, що я зараз пишу до тебе, а ти в змозі читати ці правдиві рядки, треба завдячувати своєчасній реакції тоді молодого діда. Мстива Алка, підступно заскочивши мене у річці, занурила восьмирічне дитя у води Русанівської затоки і тримала там понад межу, приступну для визначніших пірнальників світу. Її людиноненависницькому плану став на заваді дідусь, якого, крім усього, скеровував інстинкт по збереженню роду. Він відтурнув "дурепу дівку" (ці його гнівливі слова постали реалістичним монументом у моїй пам'яті про тітку того періоду) і дав змогу онукові зробити ковток повітря, що зберіг мені життя. М-да, й уже космічна відстань від отої безжурної пори. Спостерігаю зараз за горінням твого домашнього вогнища — як усе склалось на добре. Радію за обох. Нехай тітка опише, як малого купаєте ? Цікаво. Мене щойно вкусив комар. Я грізно в нього спитав: — Ти на кого х-хобот підняв? і далі — нещадне розчавленая за дії, несумісні з законами рад.державного та сусп. устрою. Миколо, все хочу дізнатись: чого ти не хочеш працювати за фахом? Це особисте небажання, чи через труднощі, котрі не перестрибнути без фібергласової жердини ? Слухав оце виступ хору Верьовки. Знову в них незаперечним і невід'ємним акомпанементом зробився баян, а жіноча група надсадними голосами ревла одноманітні соціально-побутові пісні. Зараз модно "ретро", мабуть, незабаром заспівають "Шахтарочку". Гортав знічев'я книжку Попова "Лікарські рослини в народній медицині" й натрапив на цікавинку: "якщо медом змащувати ясна дитині грудного та раннього віку, прискорюється процес прорізування зубів" (ст.290). Застосовується лише чистий, без домішок мед. Хлопці всі тут вигукують градуляції з приводу народження лемка спадкоємця. Я зараз, відлежуючись, потроху набираюсь сил. Мамин пакунок (одержав 7 липня всенький неушкодже-ний) дуже став у пригоді. Апетит з'явився разом з інтересом до життя, бо радісно читаю еротичні сторінки "Корабля блазнів" у "Всесвіті". Я потроху смагну й беруся до дихальної гімнастики йогів. Почуваю себе ніби добре-краще, але ще раптово підскакує температура. Ескулапи кажуть, що ліки мушу приймати Ще зо 5 тижнів для розсмоктування спайок та проти інших внутрішніх небажаних явищ. Запалення з плевритом, виявляється, речі небезпечні. Ага, хочу з'ясувати один момент, який то виникає, то зникає в листах і Алоччиних, і маминих, а я все чомусь забуваю на ньому зупинитись. Свою відому приятельку в одному з листів я жартома назвав "люба-згуба", й відтоді ця іронічна в моєму контексті та розумінні прикладка зарясніла й у зворотніх дописах, але вже із похмурим відтінком. Аби заспокоїти маму в тому, що я не збираюсь одружуватись, я висловлювався про неї в легковажному тоні. Та під час розмови з Вас. Ів. і мамою в Києві я зробив відкриття, що її "згубність" цілковито прикладають до мене, так ніби вона винна в моєму теперішньому перебуванні в "местах столь отдаленных". Аж ніяк. Зоя зробила, можливо, трохи більше, ніж хтось із них, які були на її місці за часів мого парубоцтва, але жодного визначального впливу не існувало. Її доля більше статична, а не динамічна. Тому намагання батьків, захищаючи сина, шукати винного деінде є відступом від реальних подій 6 — 7-річної давності. Отож, задля зерна істини пишу: Зоя для мене добра приятелька, якій я багато за віщо вдячний (хоч би й за те, що вона викликала в мене прегарні почуття). Тому я волію, щоб і в моїй родині до неї ставились, коли вже без великої симпатії, то, принаймні, без прикрих негативістських ескапад.
Валерій. 24/УІІ-78
Председателю
Всесоюзного Общества Красного Креста Смужаницы Н.М.,
прож.в г.Киеве, ул.Щербакова, 72/2, кв.130 В лагере строгого режима 389/ 35 Пермской обл., Чусовского р-на, ст.Всесвятская 5 лет и 1 месяц находится мой сын — Марченко Валерий. Он журналист. 1947 г.рождения. В 1973 г. был арестован и осужден по ст.62 ч. 1 УК Украинской ССР к 6 годам лагерей строгого режима и 2 годам ссылки. Сын тяжело болен хронической, прогрессирующей болезнью почек — нефритом и связанных с ним заболеваний внутренних органов. Условия лагеря строгого режима, этапы, транспортирование значительно усугубили болезнь почек, повысилось АД. В апреле с.г. во время тяжелого месячного этапа из Киева в лагерь, куда возили его осенью 1977 года (тоже месячный этап), он заболел воспалением легких, был долгое время лишен внимания со стороны врачей и лишь 17 мая помещен в больницу, где выкачали из плевры 1,5 литра жидкости. В каком состоянии находится человек с хроническим заболеванием почек, перенесший плеврит и воспаление легких,ясно не только медработнику. Точные результаты анализов скрывают, что дает основание администрации не освобождать его от работы. На мои заявления приходили ответы — "состояние здоровья удовлетворительное (?), находится на профилактическом лечении" (и это в период острого воспаления легких!). Во время свидания (19.//ІІ) я убедилась в тяжелом физическом состоянии сына. В данное время он находится в больнице, где лечат его преднизолоном, который, как известно, отрицательно действует на почки и печень. Только сейчас согласились принять 5-НОК и леспинефрил, а до этого лекарства дважды возвращали. За 5 лет сын по нескольку раз длительное время находился в стационарной лечебнице. Обращаюсь к организации Красного Креста — самой гуманной человечной организации — взять во внимание тяжелое физическое состояние моего сына, связанное с хронической продолжительной болезнью почек, высокой гипертонией, исключительную ослабленность организма, взять под защиту и ходатайствовать перед органами Советской власти о досрочном (осталось 11 месяцев лагеря и 2 года ссылки) и скорейшем освобождении Марченко Валерия из-под ареста. С надеждой к Вам мать заключенного
Смужаница Нина Михайловна
1'Л/П. 78 г.
Добридень!
Я цілую й обіймаю всіх моцно, бо'м скучив вельми, дуже. Прочитав твоїх два листи, позгадував переказані київські новини та плітки, побалакав з Миколою про його тамтешнє життя-буття. Таки воно було малувато — декілька (24!) годин. Твоїх бо сліз натомість було чимало. А завершилось усе оте безжально лаконічним "чао бамбіно", яким я вітаю тут старих дядьків і від якого вони завжди приходять у захват. Але це вже нічого, адже неухильно минають дні, минають ночі до заслання. Головне: аби ти, рідненька, не хвилювалася понад усіляку міру. Як я зрозумів одного світила-професора, кожна хвороба розпочинається з нервів. Отож, ти мені, будь ласка, пиши побільше різних дурниць, відволікаючись та відволікаючи. Цікаво, що кожен тут гадає: моїм переносити все чи не найтяжче. Проте найбільш ефективним способом долання туги в нас визнано сміх, і я використовую його максимально. Нарешті 5 серпня мене виписали з лікарні. Виник був невеликий конфлікт через ліки — хотіли не віддати, але гуманізм восторжествував і я їх уживатиму унутр, як належиться. Коли сиджу на роботі, то, здається, стільки маю написати, а доходжу до бараку і всі думки пропадають разом із бажанням писати. Цензура — могутній засіб розвитку розумової неповноцінності. Перешив по-новомодньому мені один каторжник штани і куртку. Зараз я вештаюсь по зоні першим парубком, демонструючи приталений піджак і підібгану не в кулак, а вдалим швацьким витинанням матню, усім бажаючим з/к. Поштовхом до цього вибуху вітальності послужив фільм "Табір іде в небо". Там грала розкішна акторка, молдаванка Світлана Тома. Кстати о Светланах. Чи є там чоловіки? А якщо є, то їхній порядковий номер? Цікаво знати, якої небезпеки я уникнув завдяки своєму арештові. Здається, роблюсь саркастичним з іронічного. Згадав про смерть Лідоччиного батька й вирішив присвятити цій сумній темі декілька рядків. Щось 78-й та минулий рік стали жалобними. Померла бабуся у нас, у Славка й Гарика — матері, в Лідки — батько. Вічний і абстрактно ніби звичний колобіг при зіткненні віч-на-віч виявляється нестерпніш і болючим. В житті завжди будуть
хвилини, коли здасться — все втрачає сенс. Я колись писав, як протистоять часам долі сильні та слабкі натури. Але більшість з роду людського, що задля самозаспокоєння називають себе золотою серединою, сприймають все як неминучу необхідність, пристосовуються до них згідно свого темпераменту та сили, відповідно ж реагуючи. На мою думку, найкращі ліки від невідворотності зла вигадано самими ж людьми. За точною, дослівною цитатою Маркса: "релігія — опіум народу". Тобто, самовидна думка —ми без мрії й казки не можемо жити. Цікаво подивитись з цього погляду на всі релігійні обряди, клопоти, пов'язані з визначнішими подіями нашого життя, якщо вони обставлені з християнською пишнотою та урочистістю. Така обов'язкова обрядовість робить людину боржником сумління, пам'яті, усієї решти компонентів надбудови, що вирізняє homo sapiens від роботоподібного боввана, чиє щастя в праці. Тому я радив би моїй любій подрузі вшанувати пам'ять батька і хрестом на могилі, і молитвами, і поминками згідно християнського звичаю. Не забутих предків, а підживлювану вервечку зв'язку з минувшиною — ось що слід мати перед очима і що повинно входити в наше сьогодення. Хай прийме мої найщиріші співчуття і знає, що разом з нею в хвилю скорботи сумую я також. Шкода, не довелось мені якось погомоніти з небіжчиком щиренько. Після твоїх розповідей він постав переді мною у новому світлі.