Заким Левенталь кликав унтер-офіцера, щоб "роззброїти" Головка, останній замкнув двері і там вистрілив. Коли розломали двері, Головко лежав на підлозі, облитий кров’ю. Коли прийшли лікарі, дак Головко був вже мертвий. Він вистрілив собі в рот 606.
606 По приказу Орлова робили слідство про Головка і довідалися, що Микола Олексійович Головко родився р. 1825 в Волчанському повіті в Харківщині. Скінчивши р. 1845 університет у Харкові, він р. 1846 здав іспит на магістра астрономії і 15 липня р. 1847 боронив дисертацію "О падающих звездах". Перебуваючи в Петербурзі, жив тихо, скромно: часто навідувався до академіка-земляка Остроградського і збирав матеріали задля докторської дисертації. Був він чоловік серйозний, з високою /310/ освітою, орудовав кількома іноземними мовами і багато читав іноземних книжок наукових. До того чоловік промовистий, приязний, гостинний, своєю розмовою він притягав до себе людей, але чоловік нервовий і задуманий. В паперах його знайдено замітки мовою італьянською, з них знати, що він багато думав про смерть. (Киев[ская] ст[арина]. — 1898. — Кн. III. — С. 421 — 425). Нема жодної звістки про те, чи довідався Шевченко про сю драму і яке вражі пня вона зробила на його. Певна річ, що коли він і довідався, дак хіба вже в Новопетровському і не раніш р. 1853 — 54. Ще певніше те, що коли він довідався, дак тужив: чому не знівечив листа Сергія Левицького.
XIII
Одержавши наведений вгорі наказ військового міністра з висловленою там царською волею, Обручов 23 червня дав наказ начальникові 2 батальйона підполковникові Чигирю справити формальне слідство над Шевченком, а на другий день послав наказ до Орського батальйонного командира, щоб тримав Шевченка в арешті і скоро слідчий скаже прислати Шевченка до Оренбурга, дак вирядити його етапом, під строгою вартою, посилаючи вартовими одного унтер і не менш трьох звичайних жовнірів 607.
От яким страшним Обручов уважав нашого поета! Але, спасибіг Чигирю, він не покликав Шевченка до Оренбурга і тим не дав йому міряти пішки степом трохи не 600 верстов (до Оренбурга і назад) і мордоватися по етапових тюрмах. Чигир сам поїхав до Орська і тут цілий тиждень робив слідство.
Липня першого привели з каземату до Чигиря на опит Шевченка. Перш за все Чигир казав попові Петру Тимашеву усовістити Тараса, щоб він на опиті говорив правду. Питання Чигиреві і Шевченкова відповідь нічого нового і дуже цікавого не дають нам знати, що річ велася звичайним шляхом формальним і що Шевченко не дуже таївся. Цікавте за все те показалося, що Шевченко на вірність "службы Его Императорскому Величеству не присягав..." З огляду формального недогляд се великий, і Чигир зараз почав питати начальника батальйону: чому Шевченко не присягав? Майор Мєшков відповів, що військовим звичаєм до присяги приводять новобранців (некрутів) зараз скоро їх приймуть до військової служби. Шевченка прислано з Оренбурга до Орська вже "рядовым". Тим-то він — Мєшков — і гадки не мав, що Шевченка не привели під присягу в Оренбурзі і прислали не заприсяглим в Орськ 608.
607 Ист[орический] вест[ник]. — 1886. — Кн. І. — С. 168.
608 Ibidem і Киев[ская] ст[арина]. — 1896. — Кн. II. — С. 140. /311/
Правда була за Мєшковим. Останній, довідавшись тепер, що Шевченко не заприсягав, зараз же наказав привести його під присягу. До присяги приводив священик Павловський, і був при тому підпоручник Ростопчин.
Хтось Г. П. Даценко, що р. 1886 — 89 служив у війську в Орську, (людина, очевидно, малоосвічена, бо у його Новопетровський форт на Аральському морі!) каже, що він на власні очі бачив в Орському архіві лист тієї присяги, підписаний після слова "аминь" так: "Рядовой Тарас Григорьев сын Шевченко": але ж д. Даценко "не пригадав собі ні року, ні місяця, ні дня, які визначені на тому листі" 609. До речі сказати, що д. Даценко примітив, що в архіві нема вже паперів урядових з тих, що належать до Шевченка. Даценко чув, що все, що було цікавого про Шевченка, "взято вже з архіва (не відомо ким) і одіслано до Петербурга". Є і друга звістка, що папери про Шевченка з Орського архіву викрала "одна интеллигентная личность, успевшая эти документы выгодно эксплоатировать" 610.
Слідчий Чигир на опиті притьмом питав Шевченка: "Чи то твої твори-вірші, одібрані у тебе? Якого року і місяця і де ти їх писав? Хто був при тому, як ти їх писав або виявляв, що то твої вірші? Коли, де, при кому ти робив оті малюнки олівцем, що у тебе взяли при ревізії?"
Тарас відповів на се: "Вірші "Свячена вода" — твір Олександри Псьолівни, дістав я їх в Орську р. 1847 при листі, на який не відповідав. Вірші і пісні мовою українською не мої твори, а пісні народні. Я позаписував їх р. 1846 на Волині, Подоллі і по Київщині, вони були вже в "III отделении" і звідтіль мені їх вернули. Більшість малюнків, одібраних у мене, я робив р. 1846 на Україні, а деякі на Аральському морі по наказу Бутакова".
Насамкінець опиту Шевченко додав, як він розумів заборону йому писати: "Я розумів, що мені заборонено писати тільки твори, недозволені законом, тому-то р. 1847 і писав я до начальника штабу корпуса жандарів (до Дубельта), просячи дозволу малювати портрети й пейзажі. Оце й доводить, що я не гадав, що мені заборонено писати і листи до кревних і до знайомих" 611.
609 Киев[ская] ст[арина]. — 1893. — Кн. II. — С. 257 — 263.
610 Кам[ско]-Волж[ский] край. — 1897. — № 307.
611 Киев[ская] стар[ина]. — 1896. — Кн. II. — С. 145. [Тарас Шевченко: Документи... — С. 218].
Певна річ, і цар Микола, і Орлов, і Дубельт — так само розуміли заборону писати; та інак-/312/ше її і не можна розуміти, бо в конфірмації виразно іде річ тільки про "сочинения" (твори), а не про листи. Значить, річ очевидна, що Обручов, наказуючи 24 липня р. 1850 заборону Шевченкові писати листи без цензури його й іншого начальства, зробив се безправно і надужив своєї власті тільки тому, що Шевченкові, як жовніру, годі було скаржитися. Але ж суд історії не може лишити без догани таке, цілком непотрібне надужиття.
Чигир, скінчивши слідство, подав його 5 липня до Обру чова, а Шевченка лишив в арешті. Тим часом шеф жан дарів Орлов повідомив військового міністра, що, розслідив ши одібрані у Шевченка папери, він переконався, що "сей жовнір винен тим, що, не вважаючи на царську заборону, дозволив собі писати і малювати і часом носив цивільну одежу. Ні в віршах, ні в малюнках, які одібрані у його, нема нічого злочинного, тільки в деяких малюнках є сцени "неблагопристойні", так само і в тих листах до його різних людей, що одібрано у його, опріч листа Сергія Левицького, висловлено саме тільки дружнє почуття і бажання клопотатися про пільгу задля долі Шевченка. Взагалі, Шевченкові папери не показують, щоб він тримався колишнього "образа мыслей" або щоб писав чи малював "пасквілі ".
Бачимо, що Орлов начебто й по-людськи виводив Шевченка: і очевидна річ, що коли за Шевченком нема жодної вини політичної, опріч, в найгіршому разі, зрушення дисципліни, так ні за що й карати його. Такої думки був і Орлов і писав далі: "Коли слідство, яке зробило військове начальство, нічого іншого не виявить, дак досить з Шевченка й того, що він висидів в арешті, тільки треба строго впевнити йому, щоб він ні в якому разі не відважувався зрушати царську волю — себто заборону писати і малювати, а начальству треба згадати, щоб пильно доглядало за тим".
До такої думки Орлова пристав і цар і, затверджуючи її власною рукою, додав: "В тому, що Шевченко ходив в цивільній одежі, більш виноваті Шевченкові начальники, треба, щоб їх за те покарано".
Оце повідомлення Орлова дежурний генерал головного штабу генерал Ігнатьєв переказав 30 червня Обручову.
Таким чином, до Обручова майже разом прийшли і слідство, зроблене Чигирем, і повідомлення Ігнатьєва. З першого йому видно було, що жодної нової провинності за Шевченком Чигир не вистежив. Значить, відповідно не тільки /313/ справедливості й закону, але й царської волі, годилося Шевченка випустити швидше на волю і на тому покласти край його справі. Чоловік просидів вже в казематі більш трьох місяців: хіба сього мало за те, що в хаті замість шинелі ходив у жупанині?
XIV
Так ні ж! Обручов не підліг ні під логіку, ні під справед ливість, ні під закон! Знати, що останні слова царської резолюції зачепили його самолюбство! З-за якогось там "рядового" Шевченка, та ще політичного "злочинця", цар зганьбив підручних Обручову Шевченкових начальників; тим самим він, хоч і не просто, а натяканням зробив догану і йому, генералу Обручову. В серці його прокинулося щось похоже на почуття помсти. Замість того щоб відповідно царській резолюції випустити Шевченка на волю і не зв’язувати з волею останнього рахунки і кари начальникам за недогляд, Обручов, лишивши Шевченка в неволі, в казематі, примірковав собі усе лихо за "недогляд" звернути на голову майора Мєшкова і 21 липня написав до міністра військового, що "провиною того, що Шевченко, вийшовши з Орська в експедицію Бутакова, листувався і малював на Аральському морі карти і види, було те, що коли Шевченка переписано з 5 в 4 батальйон, дак начальник першого Мєшков не повідомив в Раїм начальника останнього про царську конфірмацію р. 1847 над Шевченком. Але ж додав все-таки Обручов: Шевченко малював види і карти задля уряду, бо вони потрібні були Бутакову, і Шевченка він — Обручов — тримає і триматиме в арешті, доки не прийде відповідь його, міністра, на оце останнє доношення 613.
612 Киев[ская] ст[арина]. — 1896. — Кн. II. — С. 147
613 Ibidem. [Тарас Шевченко: Документи... — С. 235 — 237].
По наказу міністра граф Ігнатьєв 9 серпня відповів Обручову, що слідство, зроблене Чигирем, нічого нового не показало задля обвинувачення Шевченка.
Тепер треба було виконати тільки царську резолюцію, що затвердила думку Орлова про те, що Шевченко досить вже покараний; але ж міністр не завважав навіть на те, що після царської резолюції Шевченко, зовсім вже без всякої провини і без всякої потреби, сидить в казематі цілих два місяці, не кажучи вже про те, що до того /314/ просидів 1½ місяця, і , таким чином, та кара, яку і Орлов, і цар признали відповідною, подвоєна. Міністр звелів Обручову, випустивши Шевченка з каземату, переписати його з 5 батальйону в який будь інший, далекий, і, вирядивши його туди, строго наказати начальству, щоб найпильніш доглядало, аби Шевченко не писав і не малював.