Большевики врізались глибокими клинами, ці клини можна теж різати. Знали ж вони, самі чимало говорили й писали про сподіваний великий зимовий наступ большевиків. Та ж готувались якось, думали про щось. Чи не хотять вони своїм катастрофічним відкочуванням вплинути на англійців — саме тоді, коли оті безпосередньо теж стикнулися з большевиками в Греції? Характерно, що від початку цього сов. наступу нема англійських нальотів на Берлін, нема поважних воєнних операцій на захід, фронті, і німці день і ніч безпереривними ешелонами пруть військо та амуніцію з заходу на схід. Виглядає це, як значлива, хоч і мовчазна змова.
30/1 — 45р.
Вівторок. Після двох-трьох днів морозу — одлига. Сірий день, м’яке повітря. Я ходив перед обідом до міста (купив малому рукавички, собі трусики), ходив навмисне невідомими ще мені вулицями й любувався зимовим Потсдамом, його гарними стилевими й затишними віллами. Коли б здоров’я, то все це — і краєвид, і архітектуру, і саме бодрене повітря — сприймав би глибше, повніше, радісніше. Та й на душі чорно. Гнітить поза всім дійсність об’єктивна, нові грізні події.
І завжди мені так: конче драматичний вузол, гостра колізія. От лягати б мені тепер на операційний стіл, до якого вже все мною уважно підготовано, та позбутися раз назав-жди тяжкого мого лиха. Ні! Саме тепер повстає категоричний конфлікт, що я з нього ніяк не збагну правдивого виходу. Саме тепер розгорнувся шалений, неймовірно-напористий большевицький наступ, німці відкочуються катастрофічно, Сталін видав наказ, як бачимо з преси, невідступно прямувати на Берлін, і хай термін його наказу втратить на часі, але якщо далі вони посуватимуться з таким же завзяттям, то дуже ймовірно, що й нам доведеться пересуватися хутенько десь на захід. Ну, а я на цей час якраз можу лежати в клініці з розпоротим черевом — пропаду! Вже я всіляко прикидав, виважував, чи вистачить мені часу? Треба в клініці бути з місяць (якщо операція відбудеться щасливо, без ускладнень), та потім іще вдома долежувати й виходжуватись місяців з півтора. За цей час, безперечно, большевики можуть бути в Берліні. Буде панічна втеча, ніхто про мене, хоч би й хотів, не зможе подбати, вивезти. Пропаду! Є уперта чутка, що за поділом впливів між англо-американцями й большевиками останні мають посісти територію Німеччини по Ельбу. Таким чином, я залишусь в орбіті большевицькій. Ясно — пропаду! Отже, вирішив заждати. Перемучусь іще трохи, — може, мені полекшає, може, допоможуть бодай трохи свої хатні заходи: сувора дієта, щоденне промивання шлунка, регулярні огрівання живота по їжі, вилежування в теплі, без надмірного руху. Так і роблю вже кілька днів. Якраз, на моє щастя, велику увагу до мене й турботу виявила п. Зіна. Приходить щодня, варить, доглядає. Мені зразу полек-шало. І малий, також на щастя, поправився, — не кашляє, добре їсть, добре спить, добрий настрій має, добре виглядає (тьфу! тьфу! тьфу!) і помітно, просто на очах, росте. Я дуже втішений. А ще тому, що мої заходи, мої турботи про нього (я ж усе зробив, що тільки міг для нього) справді дали наочні наслідки. Рослинка, яку треба добренько поливати, старанно доглядати, — вона й оклигає, ростиме. Ще якось досі щастить нам з їжею. Трохи братиславські мої запаси допомагають, трохи дістаємо на нім. картки, і поки що, сказати по правді, їмо не гірше, ніж у Галичині, а то й іноді краще. Аж дивно! Я так боявся голоду в Німеччині! Але він ще може прийти. Тому й тепер заощаджую, одкладаю бодай невеличкі запаси, сушу сухарі, картоплі дещо приховую, крупи, товщів, цукру. Можливо, що на випадок раптової втечі все це доведеться кинути. Одначе на всяк випадок хай буде.
Зі східного фронту доходять найприкріші вісті. Колосальну здобич матеріальну мають большевики, бо німці майже нічого не встигли вивезти. В Радомі, кажуть, то й самі німці, весь адміністративно-господарський апарат з усім добром потрапили до ворожих рук. Та не тільки в Радомі... Є чимало випадків самогубств серед заскочених німців. Є випадки замерзання дітей, яких, тікаючи, везли матері саночками. Маса втікачів йде пішки з дітьми, зі стариками, часто сяк-так зодягнені, в чому встигли вискочити. І це серед зими! Жах! Не розумію, чому це все могло статися? Де ж розвідка? Де ж німецька хвальна передбачливість (самі ж трубили про сподіваний наступ зі сходу) і педантична організованість? Сталін кінчає так, як Гітлер починав. От діалектика! Чи це виключна нездарність нім. командування на цьому фронті? Чи, може, чергова зрада? Так щось виглядає. Припустити інше — це припустити справді надзвичайну могутність, непереможність большевицької сили. Тоді — кінець.
1/ІІ — 45 р.
Четвер. Динаміка подій разюча. Динаміка і невідступність. День у день гірше. Большевики йдуть нестримно. Вже подекуди форсували Одер, відрізали дороги на Данциг. Франкфурт майже в полі досягання їхньої далекобійної артилерії, а це ж останній форпост перед Берліном. Сьогодні вранці прийшла злякана дружина Петлюри: їхня господиня-німкеня, збираючись поїхати до Берліна, телефонувала перед тим до якогось свого родича-військовика, а той відповів, щоб поспішала, бо за день-два Б-н може бути оголошений фортецею, і тоді сполучення з ним дуже ускладниться. Чутка є, що всі дороги, мости, переправи на схід від Б-на посилено мінуються. Можливі десанти, тяжкі налети. Можливі заколоти в самій Німеччині, бо чувати, що місцеві комуністи вже ворушаться. Можливе раптове припинення транспорту, велетенська хаотична втеча нім. населення сліпма на захід. Отже — якщо трісне раз, то покотиться нестримно. Буде нужда, холод, голод, безпритульність, цілковита безнадійність. Все, все тепер можливе. І то найближчими днями.
Химерно! Ти, Аркадію, пережив стільки лиха й загроз, перейшов уже такий страдницький, справді хресний шлях, добувся ген-ген куди, сподіваючись порятунку, — і невже отут, на чужині, десь під Берліном, доведеться загинути? Не віриться. Для чого ж мене доля берегла досі? Краще було б загинути одразу. Але... знаю, знаю. Є приреченість, є в мене мій Дажбог — і тут нічогісінько не вдієш, крім одного: бути мужнім, енергійним і не губитись хоч би що.
У вівторок 30-го промовляв Гітлер до нім. народу. І що ж? Нічогісінько! Крім старих, затертих, мітингово-істеричних фраз — нічогісінько нового, жодного конкретнішого, що збудив би й заґрунтував якусь надію, моменту. Йому нема чого сказати. "Король", бачу, справді голий. Банкрот!
З виступу його видко, що він затявся до кінця. На жодні поступки будь-кому, щоб...
Саме на цьому місці завили сирени — одразу тривога, без попередження (була 8-ма год. вечора), і довелось хутенько все кинути, бігти в сховище. Раз у раз сходжу туди, в цей невеличкий підвал, де може всіх нас в одну хвилину засипати уламками й навіки поховати, — сходжу з таким відчуттям, наче в домовину. Але нема ради. Мушу. Літаки, за радіоповідомленням, уже бомбували Лейпциг, і частина з них, відокремившись, рушила в напрямкові Берліна
Чути було, як пролітали над нами (о, той свердлячий, напівжаліс-ний, напівглузливий, в’їдливий, зловісний звук, що якимсь щеміт-ним струмом проймає всю істоту і невідомо, чи щохвильки може скінчитись!), але вони цього разу пролітали далеко. А все ж порція своєрідного душу (циркулярного!) для нервової системи одержана
В сховищі наш партайман, що по партлінії очолює мешканців усього цього блоку домового, з’явився уже в уніформі фолькс-штурміста. Людина років 55. Зять його в полоні у де Голля. Тепер він покликаний, як і багато інших, передусім партійців. Довідався про цікаві новини: по-перше, вчора англійці скинули 40000-ний десант під Штетіном, мотивуючи це потребою допомогти большевикам, але у всіх є певність, що тут інші міркування їхні, а саме — загніздитись своїми військ, формаціями на схід від Б-на і, річ ясна, твердіше впливати на большевиків щодо розв’язання дальшої справи, не пустити їх до самого Б-на. Як би там не було, але факт самий дуже знаменний. Друге: офіційне повідомлення, що большевики прорвались під Кістріном. Це — той самий Кістрін, про який відоме пророцтво каже, що тут відбудуться найзапекліші, найжахливіші бої, після яких в основному війна має закінчитися. Побачимо! Це дуже цікаво перевірити.
Юрко мав сьогодні виїхати до Кісінгена о 6-й год. вечора, терміново приготувати там якесь приміщення для групи М-ва, телеграфувати, якщо все буде гаразд, а тоді М-в мусів би негайно добувати вагона для переїзду групи до Кісінгена. Але й досі Юрка нема з Берліна — чому він затримався? Вчора мав з ним розмову, пропонує мені на всякий випадок зв’язатися з М. Луцьким у Берліні, який організовує евакуацію укр-ців на захід, бо щодо Кісінгена й М-ва він сам не дуже певен. Я зрозумів, що це тільки дипломатичний спосіб "одшити" мене, бо зараз група М-ва надто розрослась за рахунок прибулих звідусіль родичів-утіка-чів. І я сказав, що Луцький Луцьким, а ви вже, мовляв, зробіть таку ласку і мені, геть хворому та в укр. суспільстві не останньому, забезпечте місце в Кісінгені. Він обіцяв, підкресливши, що йому, як і багатьом іншим, саме ходить о те, щоб Аркадія Люб-ченка зберегти. Крутійство, галицькі вихиляси. Ненавиджу цю вдачу. Чому б не зробити просто, душевно, по-людському, по-приятельському, коли справді є таке заінтересування і пошана?
Сьогодні на всяк випадок підлатав я свого наплечника.
З/ІІ —45 р.
Субота. Напередодні увечері у Попових забіг під час тривоги. Застав М-ва — п’є горілку, їсть консерви, якими частує його брат Попова, що допіру пробився з-під Соснівки, коло Кракова десь, бувши в дорозі 10 днів. П’яний М-в лається, звичайно, але обіцяє якщо не вагон добути, то перепустки на Кісінген. До К-на вже рідко кому дають дозвіл. На берлінських вокзалах величезне скупчення втікачів-німців. Наше становище дуже невиразне, сумнівне. М-в просто попереджає, щоб на всяк випадок мати наплечника спакованого, бо, може, доведеться чесати пішки, все кинувши. Через Потсдам більше й більше проїздить фур (знайомі халабуди!) з німцями-втікачами. Sic transit! Сталінград — і Берлін!
Вертав пішки темними вулицями, якими тяглись військові обози. Трами ходять тепер від 4-ї вдень до 9-ї вечора. Втомився страшенно. Вночі мучили кваси, штучно виблював.
Сьогодні зраня у пральні з Fr.