Вона бувала з ним у музеях, відкритих для публіки, і добивалася дозволу на ознайомлення з приватними зібраннями. Відвідали також місця, пов'язані з пам'яттю про Гоголя, Достоєвського, Чайковського.
У Ватікані, коли вони стояли в Сікстинській капелі, розписаній Мікеланджело, Франко раптом застиг поглядом на здертій з людини шкірі, до якої художник домалював своє обличчя.
— Отак, пані Соломіє, і я чуюся.— Та й засмутився. Він і справді виглядав погано. Жалівся, що зовсім погано бачить і не може працювати. Соломія знала його горе.
— Е, пані, коли б тільки те, що я роблю, на добро вийшло, а то чоловік ніколи не певний, чи те, що сьогодні вважає добрим і корисним, завтра або через рік не буде вважати дурницею і отрутою.
Соломія відволікала його від сумних думок; ні про що його не розпитувала, а коли він сам намагався щось розповісти їй про здоров'я Ольги Федорівни, уважно слухала, але не відповідала. Та й що вона могла сказати розумному чоловікові, який не чекав відповіді...
На вокзалі вона вручила йому велику червону троянду, урочисто запевнивши у своїй вірі і вірності його талантові, боротьбі.
Франко сумно дивився на цю багато вдягнену красуню, дивувався її щирості і безпосередності. На прощання сказав терпко:
— А на себе я махнув рукою: тягтиму своє ярмо, доки стане сили, а там і переверну ноги, як зароблений кінь...
Поїзд уже давно зник з очей, а Соломія все ще дивилася йому вслід і думала, як то ж так! Людина всі сили, благополуччя, життя врешті віддає іншим, а сама не має елементарної можливості заробити... Не взяти, не позичити, а одержати за свій труд...
Тим часом у Мілані почалися репетиції "Електри" Ріхарда Штрауса. Соломія з цікавістю приступила до розучування цієї партії. Правду кажучи, з міфічних постатей вона любила лише одну Кассандру, але музика в "Електрі", музична характеристика образу захопили її.
Вернемося до Ромена Роллана, який завжди чесно намагався говорити про твори композитора. "Я зараз знайомлюся з "Електрою" Ріхарда Штрауса, яка була поставлена в Дрездені. Матеріал, як завжди, досить (або дуже) низькопробний, але міцний потік звуків буквально несе вас. Сама поема набагато гарніша, ніж "Саломея". До того ж ця легенда про Атрідів безконечно хвилююча, від неї віє жахом і трагічною жалістю... Штраус ніколи не досягав таких висот в умінні передати душевну глибину і душевний біль..."
Репетиції проходили успішно, Соломія, як завжди, була підтягнута, стримана, мовчазна, в театрі раніше за всіх. Тосканіні був вельми задоволений співачкою.
Ріхард Штраус, який впевнився у високому вокальному професіоналізмі співачки ще під час роботи над "Сало-меєю", побувавши на прем'єрі "Електри", у листі до Гофмансталя пише: "Опера "Електра" в Мілані була поставлена несподівано надзвичайно вдало. Крушельницька — Електра в будь-якому відношенні — актриса першого рангу. Інші виконавці щодо співу теж знамениті. Досі я ще не чув, щоб так чудово була проспівана ціла опера. Оркестр дуже добрий; успіх колосальний, збір найбільший за сезон.
Я думаю, що з "Електрою" ми тепер піднялися над усіма горами. Поздоровляю вас і себе!" Звертаючися до Віллі Левіна, знову зазначає: "В Мілані я слухав дуже гарне виконання "Електри". Електра — Крушельницька знаменита, оркестр на диво гарний, в цілому я ще ніде не чув, щоб мій твір так гарно співали..."
Героїчні і трагічні ролі, які грала Соломія, мали так багато від неї самої! Американський критик Дюваль, згадуючи образи Саломеї і Електри, створені Крушельницькою, і називаючи її найвидатнішим сопрано, писав, що Крушельницька наділила обох цих сумних героїнь своїм невичерпним темпераментом, позначила їх точними рисами власної особи в такій мірі, що обидві вони лишилися до цього часу... недосяжними зразками...
Ці трагічні образи виснажували Соломію так, що вона ніби забувала своє особисте горе, яке перевернуло все її життя і початок якого десь припадає на той час. Танок втрат, який розпочала навколо неї доля ще зі смерті Антона, не припинявся... У 1903 році — батько, в 1907 році — мати, а от тепер — непоправне горе з її коханою сестрою Нусею.
Найбільш з усіх родичів вона любила "оту Нусю". Наймолодшу сестру свою, яка мала прекрасний голос, сценічні дані і котру Соломії бажалося будь-що вивчити на співачку. Співачку професійну, з широким кругозором, освітою, виховану на сучасному мистецтві в хороших умовах. Вона дала їй усе: дім, забезпечене життя, високий рівень спілкування в мистецькому світі. Дівчина старалася, прекрасно дебютувала у пуччінівській "Богемі" — доля була до неї прихильна, а Соломія клопоталася про найменші потреби, які мали бути задоволеними.
Нагально сталося все! Сестра закохалася й вирішила полишити сцену. Для Соломії це було абсурдом. Вона знала життя і знала, що ніяке почуття, ніяка любов не дасть можливості ствердитися і бути самостійною. Навпаки, саме любов вимагатиме жертв і від самої себе. Ніякі Нусині мольби не допомагали, Соломія була роздратована і обурена. Проміняти мистецтво на любов учителя жестів і рухів! Увесь світ, який міг належати їй, вона кидає під ноги... щоправда, дуже стрункому, вправному і красивому чоловікові. Все... і важке навчання, і клопоти... Ні, цього Соломія допустити не могла. Почуття швидко заспокоюються, а потім залишається тільки тягар помилок... Вона не могла примиритися із вчинком Нусі і нарешті сказала їй:
— Ні, зіпсувати життя я тобі не дозволю! І це буде тільки одна справа! Є ще кілька, про які ти не знаєш, але я намагатимуся тобі їх пояснити...
Нуся стояла перед нею бліда, затята, ніби і не слухала.
— Твій коханий одружений! Сестра і не ворухнулася.
— Мусиш не забувати, що в Італії з ним шлюбу ти не візьмеш, а жити тобі немає де...
— Я повернуся на Україну.
— Дуже добре! Та пригадай, що тебе там чекає! Мене вижили... але я в житті не дала приводу, жодного вчинку не зробила необережного... і то мусила виїхати... Ти розбиваєш сім'ю... Ти моя сестра рідна, яка весь час була зі мною... І про яку тепер кожен скаже, що то я всьому навчила або тому ти навчилася при мені... І ти маєш надію, що тебе залишать в спокої! Ілюзії!
— Світ великий.
— Для тих, хто має батьківщину, а ми її не маємо! І крім того...
Соломія все дізналася про того чоловіка. Він був так само, як Нуся, бідний. Мав якісь кошти дружини, з якою, власне, через те одружився... Він бідний, хотіла вона сказати, але зрозуміла, що в такій ситуації то не резон... А діти! Що буде з його двійком дітей? Придивилася до Нусі, поговорила і раптом зрозуміла, що дівчина про дітей нічого не знає. Але Соломія не хотіла втручатися, нехай вирішує сама. Нерозумність вчинків сестри була для неї настільки очевидною, що, може, взагалі не буде потреби говорити, якщо...
Соломія мала виїздити на гастролі до Рима — всього на кілька вистав.
— Послухай, Нусю, давай вирішимо, як розумні люди. Я маю терміново їхати. Тому давай відкладемо остаточне вирішення проблеми до мого повернення... Гаразд?
— А на скільки днів ти їдеш? Я хотіла б вернутися до Мілана.
— На днів чотири. Побудь ще тут, у Віареджо.
— Можливо, три дні я і витримаю, але не більше...
— Що то значить не витримаєш, хіба ти сама не владна над собою?
— Ні.
— Кинь молоти дурниці і переливати з пустого в порожнє, поки я не повернуся — ніяких рішень. Зрозуміло? Досить собі створювати проблеми. Ти краще готуйся до виступу в Пармі. Бо там публіка не така легка, як тобі нараяли... І, крім того, нащо тобі зараз у Мілан, твоя ж пасія мешкає тут, у Віареджо?
— Ти знаєш його родину?
— Для чого мушу її знати?
Соломія вийшла з кімнати. Треба було перед дорогою відпочити, пригадати все, що потрібно, і, не кваплячися, виїхати з Віареджо. Перш за все вона попросила наглядати за сестрою Франческу, а в разі необхідності викликати її телеграмою. По-друге, Соломії хотілося обдумати ситуацію, що склалася, на її погляд, і невдало, і несвоєчасно. Якби то Нуся вже чогось добилася в мистецтві. Була б зовсім інша справа... А так за душею ще нічого... Коли б то було, як колись говорив Франко, в "соціалістичній державі, де свобідно і весело..."
Щоправда, Нуся молода дівчина, хочеться всього того, що і всім іншим, а важка праця забирає сили: от вона і нервує. Нервує! Потроху закипало в Соломії. "Добре їй нервувати... бо вільна від клопотів про виживання — значить, вона щасливіша від тебе,— намагалася заспокоїти себе Соломія.— Вивчити її — мій обов'язок перед батьком. Не сердитися на неї треба, а вчити". Хоч би що там було, сестра має талант, голос, і завдання Соломії допомогти їй добитися самостійності і свого місця в такому конкурентному і жорстокому суспільстві.
...Нуся прокинулася від настирливого щебетання канарки і зразу ж встала. Вона вийшла на балкон, подивилася на біле від сонячного сяйва море, і, раптово засліплена ним, огорнена вранішнім теплом, підняла руки вгору, ніби вітаючи цей день, і тихенько розсміялася. Вона прийняла остаточне рішення, і сьогодні мав відбутися "торг"— так вона називала своє розлучення зі сценою. Про Соломію Нуся думала менш за все. А власне, щодо свого особистого життя, то тут вона не потерпить жодного втручання... Інша справа спів, артистична кар'єра, безперечно, Соломія на тому знається... Поки Нуся мала надію на артистичне життя, вона сестрі ні в чому не перечила, але тепер... Тут Соломія нічого не може їй дати. Бо що, власне, вона може, хіба хоч один раз кохання змусило її не співати на сцені? Ні, Нуся такого не пам'ятає...
Вона уявила собі Соломію, яка відмовляється від ранкових вокалізів лише тому, що на неї чекає коханий... Це виглядало як досконала карикатура. Нуся засміялася, може, Соломія і справді закохувалася тільки в партнерів на сцені, з обов'язку. Можливо. Але не вона. Для неї це пишномовна театральність. Нуся не могла запевнити себе, що отой підмальований, переодягнутий тенор і є кавалер де Гріє... Сцена — то сцена... Скажімо, себе Нуся ще могла ототожнити з Манон, бо була нею в житті — молодою, красивою, коханою. А ці всі тенори, баритони — фу! Обридливі, часом підстаркуваті. Спробуй примусь себе повірити, що ти його любиш, що жити без нього не можеш, коли він у тебе викликає лише огиду.
— Ні, це не для мене,— сказала Нуся вголос,— я занадто здорова для таких фантазій.
За півгодини вмита, причесана і гарно вбрана Нуся випурхнула з дому так легко і нечутно, що Франческа, яка ставила каву на кухоньці, ще години дві думала: НуСя після від'їзду Соломії відпочиває і ніжиться в ліжку.
А тим часом вона, проскочивши вузеньку вуличку, що вела до моря, перехрестившись на стареньку капличку, вийшла на самісінький берег.