Забрали книжки: Біблію, Євангеліє, О подражанії Христу; дві книжки Шекспірових творів; дві — творів Лермонтова, "Евгений Онегин" Пушкіна і дві книжки "Полного собрания сочинений русских авторов". Взяли дерев’яну скриньку з красками і пензлями, що прислав йому Лизогуб; два портфелі, і там два альбоми з українськими віршами (між ними і "Свячена вода" Псьолівни), з піснями і малюнками олівцем, нарешті, взяли цивільну одежу 599. Шевченко знов опинився в арешті.
Коли саме відбулася оця ревізія і коли саме закинули Шевченка в арешт?
Д. Стороженко каже, що справили її в страстну суботу 600: значить би-то, двадцять другого квітня. (Який безталанний був про Шевченка квітень! нагадаймо, що і вперше арештовано його в квітні!) Але Гаршин з урядових звісток оповідає, що до 12 мая Тарас просидів вже в арешті 15 день. Значить, арештовано його 27 квітня. З сього можна б гадати, що після ревізії Шевченко до 27 квітня, тобто в перші дні Великодніх свят, був на волі; а коли ні, і якщо його арештовано зараз після ревізії, тоді, значить, ревізію справляли 27 квітня. Я більш пристаю до останньої думки; опріч того, що якось аж млосно стає думати, щоб безталанного страдальника закинули в тюрму саме за кілька годин до Великодня, і на се треба б або надзвичайного злочинця, або нелюдського серця у того, хто звелів зараз по ревізії взяти поета в арешт! Маємо у д. Васильєва дословну виписку з доношення Обручова військовому міністру, де сказано: велено було потрусити Шевченка і самого його "впредь содержать под арестом". З другого боку, бачимо, що Обручов 27 квітня дав наказ, щоб Шевченка не посилати вже в експедицію на Мангишлак.
599 Истор[ический] в[естник]. — 1886. — Кн. I. — С. 166 і Кие[вская] ст[арина]. — 1896. — Кн. II. — С. 136. [Тарас Шевченко: Документи... — С. 188, 192 — 193].
600 Киев[ская] ст[арина]. — 1888 — Кн. X — [С. 18].
Нарешті, з кон-/306/струкції оповідання про се д. Васильєва 601 можна гадати, що приказ Обручова про ревізію, сама ревізія, арешт Шевченка і приказ не посилати його в експедицію — все се сталося 27 квітня. Шкода, що д. Васильєв не оголосив дословно обох приказів Обручова.
В усякому разі, річ певна, що 27 квітня р. 1850 Шевченко сидів вже в арешті в Оренбурзі на військовій гавптвахті.
Є ще інша редакція про причину арешту Шевченка. П. Юдін ["Русский архив", 1898, кн. III] розповідає, що Шевченко, живучи у Герна, помітив раз дуже характерну сцену відносин пані Герн до Ісаєва; він змалював ту сцену і, положивши малюнок у себе на столі, забув про його. Герн, обов’язаний би-то підпискою щотижня переглядувати Шевченкові папери, побачив той малюнок. З того вийшла родинна буча. Невідомо, каже Юдіні чи дійсне Ісаєв зробив донос Обручову на Шевченка, але Шевченків малюнок опинився в руках Обручова, котрий страшенно розгнівався на художника і показав покликати його до себе.
— Се ти намалював, к....ія? — спитав Обручов Шевченка, показуючи малюнок.
— Я! — відповів поет.
— Ах ти, сякий-такий! Так ти платиш за хазяйську хліб-сіль! Я тебе заморю в солдатах.
Останні слова Обручов сказав з того приводу, що неза довго перед тим Бутаков прохав його зробити з Шевченка унтер-офіцера. Обручов обіцяв, а тепер пішов назад і велів закинути Шевченка в арешт "на хліб і воду".
601 Киев[ская] ст[арина]. — 1886. — Кн. II. — С. 135.
XII
Річ певна, що ревізія у Шевченка не задовольнила Обручова, і він повернув тоді справу вельми круто проти Шевченка. Він не тільки скасував 27 квітня власний наказ про виряд Шевченка з Вернером на Мангишлак, а звелів вирядити його до Орська; держати там у тюрмі і пильновати, щоб просто ні до Шевченка, ні від його не йшли листи; "Усі такі листи, — додав Обручов в своєму наказі до командира 5 батальйону майора Мєшкова, — повинні приходити попереду до мене на перегляд; а за самим Шевченком, окрім начальників батальйонного і ротного, повинні поглядати ще /307/ добронадійні унтер-офіцер та єфрейтор; вони повинні строго стежити за усіма вчинками рядового Шевченка і коли помітять за ним що-будь "предосудительне", або неслухняність його, так зараз же подавати про те звістку начальникові батальйону, а сей зараз повинен донести мені, надписуючи на пакеті "потайно, і до власних рук" 602.
12 мая, значить, день в день через два роки після того, як Шевченко виступав вперше з Орська в степ, знов повели його степом в Орськ і тут закинули в каземат — між колодників і таврованих варнаків 603.
Взагалі знати, що Обручов переполошився знайденими при ревізії у Шевченка речами. З переполоху, як небавом буде знати, він не вагався потаїти правду і ужити вчинків, противних елементарним змаганням совісті. Переполошившись, Обручов поспішив зчинити бучу і в Петербурзі. 23 мая він одіслав до військового міністра усі одібрані у Шевченка папери і малюнки і писав: "Стало мені відомим (а звідкіль саме — про те промовчав), що "рядовий" Шевченко носить цивільну одежу, малює і пише вірші. Я тієї ж години звелів потрусити Шевченка і самого його тримати в арешті. При ревізії знайдено у Шевченка тільки один поношений старий цивільний сурдут; листи від різних людей, писані переважно мовою українською; два альбоми з віршами та з піснями українськими і з малюнками на них олівцем. Найпаче між листами видається лист мовою українською, писаний 6 березіля з Петербурга урядником оренбурзької кордонної комісії — Левицьким. Подаю переклад сього листа. Варт уваги і лист двох братів Лазаревських — один з них служить у Петербурзі при губернаторі, а другий теж "чиновником особых поручений" при голові тутешньої кордонної комісії генералі Ладиженському. Знати з листів, що декотрі листи до Шевченка пересилано через Лазаревського та через урядника з тієї ж комісії Александровського 604 (родом з Чернігівщини, як і Лазаревські, на ймення — Михайло).
602 Истор[ический] вест[ник]. — 1886. — Кн. І. — С. 166. [Тарас Шевченко. Документи... — С. 185].
603 Записки Шевченка. — С. 27 [Запис від 25 черв. 1857 р. (Кобзар, т. III)].
604 Киев[ская] ст[арина]. — 1896. — Кн. II. — [С. 135].
Як бачимо, генерал Обручов, обвинувачуючи Шевченка за те, що не слухався царської волі і малював, потаївся перед міністром і не сказав, що сам же він по просьбі Бу-/308/такова вирядив Шевченка в експедицію саме на те, щоб малював види і карти, і оця мета виразно висловлена в усій переписці Обручова з Бутаковим про Шевченка. Мало сього: і потаївшись, Обручов зовсім вже не совісно звернув свій вчинок на другого.
В Петербурзі теж переполошилися; вдарили на гвалт. Гвалту запомогло й те, що про всю оцю колотнечу сполошений генерал Обручов написав навіть до державного канцлера графа Нессельроде.
З яким поспіхом вели сю справу, знати з того, що за два тижні з того дня, як Обручов послав донесення військовому міністрові (23 мая), встигли з воєнного міністерства повідомити шефа жандарів, а сей — доложити царю, повідомити про царську волю військового міністра і, нарешті, 7 червня дежурний генерал головного штабу військового генерал-ад’ютант Ігнатьєв написав 1 до Обручова, що цар, вислухавши справоздання шефа жандарів про всю оцю справу, звелів: "Рядового Шевченка за се, що не послухався царської заборони писати і малювати, зараз же посадити в суворий арешт і держати в арешті, доки не буде зроблене слідство про виноватих, що не догляділи за тим, щоб Шевченко не писав і не малював. Роблячи ж слідство, уважати, що начальник 5 батальойну і всі ближчі начальники повинні бути покараними за те, що допустили недогляд за таким злочинцем, про попередню вину якого вони відали" 605.
605 Истор[ический] вест[ник]. — 1886. — Кн. І. — 168.
Укупі з тим шеф жандарів граф Орлов немов умисне, щоб більш роздратовати Обручова проти Шевченка, не пропустив нагоди зачепити Обручова ще й з другого боку. Повідомляючи його 10 червня, що переписку про Шевченка він, Орлов, провадив тільки з військовим міністром та з ним, Обручовим, а більш ні з ким, та й то ще потайно, він прохав Обручова: "Чи не буде він такий ласкавий, щоб відповів: з якої речі він уважав потрібним про всю оцю справу написати до державного канцлера?"
Хоч як хитро підступив Орлов, а проте Обручов зумів викрутитися й вивести себе. Він відповів, що незадовго перед тим голова кордонної комісії генерал Ладиженський прохав його на посаду радного комісії постановити Федора Лазаревського. Тим часом з Шевченкових паперів стало знати, що Лазаревський листувався з Шевченком. Отже, /309/ зовсім би було не зручно, щоб на посаді радного комісії була така людина, яка мала зносин з "рядовим" Шевченком, що перебуває під строгим доглядом начальства. Тим-то він, Обручов, і вдався до графа Нессельроде, щоб не робив радним Лазаревського, а зробив Костромитінова.
Таким чином, Орлов побачив, що не можна причепитися до Обручова, та й замовк про Лазаревського. Зате він вчепився до Левицького і Головка. Прочитавши в листі Левицького до Шевченка, що є 1000 чоловіка, готових стояти за те, що говорив Ш[евчен]ко, шеф жандарів перейнявся думкою, що в Петербурзі існує потайне політичне українське товариство, і вмів вистежити його. 15 червня він велів жандарським полковникам Станкевичу і Левенталю зробити ревізію у Левицького і у Головка і арештовати їх і папери їх. В паперах Левицького нічого важного не було, і він на опиті в III отд[єленії] сказав, що ніякого потайного товариства в Петербурзі нема. Дубельт запевняв Орлова, що в сій справі нічого політичного нема; але Орлов не йняв тому віри і сам брав Левицького на опит і писав до Дубельта: "Я провадитиму слідство, щоб в такій важній справі не пропустити ні найменшої подробиці і сподіваюся, що пильне слідство може дещо виявити".
Але слідство нічого не виявило і Левицького випустили.
З Головком сталася подія дуже трагічна. Коли Левенталь, прибувши на кватеру до Головка, сказав йому, що, по царському приказу, мусить зробити ревізію і арештовати його, Головко пішов до другого покою одягатися. Тим часом Левенталь розглядував папери. Аж ось "квартальний" (поліціянт) закричав: "Що ви! що ви робите!" Левенталь обернувся і побачив, що Головко з пістоля ціляв у "квартального", котрий швидше "ретировался"; тоді Головко став цілитися в Левенталя, ледві сей встиг "одійти", як Головко вистрілив.