Таке враження, що ми бор-саємося в трясовині. Правду писав Шрі Ауробіндо, мудрець двадцятого віку, що вся бридота світу атакує енту-зіаста, котрий починає чистити свій організм, своє єство. Бо, власне, свого нема. Є спільне. Тоді що ж? На часі — наш давній план. Далекий світ. Чиста планета. Чиста ноосфера, спокій Всесвіту.
Треба шукати. Думати.
Ех, якби дорослі… Дарма, дарма!.."
Головний Детектив відсунув записи, кристалофони, міні-комп’ютери. Спочити, бодай годинку. Голова розколюється від думок. Треба зосередитися, зібрати докупи все, що пощастило вивудити. Ясно лише одне — тут, на Планеті, вони відчули опір не лише людської ноосфери, а й структури самої природи. Отже, втеча — продовження експерименту Ра-веди в космічному масштабі. Справді, проблемою має зайнятися вся наукова думка Землі.
Спочити. Кілька хвилин спочити. Може, в сні щось путнє проклюнеться.
ГЕРОЇ ЧИ ЗЛОЧИНЦІ?
Спортивний амфітеатр у долині Аккему заповнювався експансивними підлітками — дівчатками й хлоп-цями. Речислав просив, щоб до нього прийшли лідери груп, але зустрічі зажадали всі жителі Дитячої Республі-ки — від найменших до найстарших. "Що ж, тим краще, — додумалося Головному Детективу, — поміж кількома тисячами юних душ знайдуться такі, котрі щось відають про конкретну локалізацію задуму втікачів: де, що і як".
Він зворушено дивився на живі потоки, що розтікалися довкола арени, а в свідомості все ще карбувалися болісні рядки з останніх нотаток Віктора-Будяка, прочитаних Речиславом вночі:
"Мою мисль, моє земне "Я" ткало життя. В кожне слово ввійшов струмінь дії, почуття й розуму. Кожен звук, слово викликає нескінченні асоціації, формує східці.
Східці? До чого? Куди?
О, якби то були Дедалові крила, що виводять з лабіринту страшного Мінотавра!
О, якби то було прагнення Ікара, щоб ринутися до Сонця!
І якби то була безстрашність Геракла, щоб спуститися в пекло Аїда і загнуздати страшного Цербера, а потім вийти під сяйво вічнопломенистого Геліоса!.."
Кінець першої книги
1979–1993 рр.