А ті, що вживаю зараз, виглядають ефективними та й знайомі: невіграмон, бісептол. Ага, мамо, в мене закінчуються гроші, то, будь ласка, перекажи сюди 20 крб. Отак-от, час летить між тим, летить, і Новий 1978рік я зустрів у місті Києві преславнім. Добре зробила, що передплатила все поки на свою адресу. Бо хоч у таборі й збиратимуться мої газети та журнали, проте так буде певніше. Нагледів ось у "Радянській Україні" повідомлення про епідемію грипу. То це, мабуть, і тебе зачепило. Вилежуй добре. Щоби мені без ускладнень все минуло, пойняла? У "Всесвіті" № 9 прочитав чудове ессе "Тургенев". Андре Моруа є Андре Моруа. Нещодавно захоплювався його "Байроном", а зараз — нове диво. Яка досконалість вислову, ерудиція, психологізм —лише задля економії не перераховуватиму всіх цнот твору. Цікаве ставлення одвічного демократа-француза до царської Росії, росіян. Глибоко співчутливе, приязне щодо тих, кого він визнає гідним:
Герцен, Толстой. І навпаки, іронія, зверхність до тих, кого зневажає, хто втілює чорносотенність і азіятське морокобісся. Проте його відраза ніби зовсім незлостива і тим більш дошкульна саме завдяки своїй некричущості. Моруа незвично змальовує Тургенева. Коли все життя читаєш про класиків канонізовані тексти, перестаєш сприймати їх як живих людей. А тут — гульвіса замолоду, поміщик, котрий існує за рахунок кріпаків в зрілості, користується тим своїм становищем без докорів сумління, замивши від материної швачки дочку. Все життя, волочачись по європейських столицях, рефлексує й розумує про російську дійсність. Одна цитата з щоденника Толстого, коли Тургенев розійшовся в пустощах, чого варта:" Тургенєв і — канкан. Сумно". Трохи непевний себе, слабкодухий і попри все — талановитий письменник. Був самим собою, жив самим собою, вважаючи, що для митця необхідна свобода. Завдяки цьому та можливо ще нешуканню слави став класиком. Я проковтнув ессе з захопленням, а потім за інерцією прочитав післямову Оксани Іваненко. Бред сивої кобили! Мені її щиро жаль. Це людина, яка не має уявлення, що таке справжня література, письменницький хист. Нагадала мені одну слабкорозвинену ученицю. Скільки я з нею не морочився, не здатна була переказати елементарного тексту з підручника. Так і тут. Прегарна річ перед носом, а стала переказувати, тобто аналізувати — маячня. Моруа пише: художник повинен бути вірним лише собі, а не якійсь системі... Художник і мораліст не мають між собою нічого спільного. "Коли я описую конокрадів, — казав Чехов, — ви хотіли б, щоб я додав: "красти коней не годиться". Але судити їх — це справа суду; моє завдання тільки показати, які вони є". Через те у віках читатимуть Чехова, Тургенева, і ніхто навіть згодом не згадає Оксани Іваненко.
Писав цього листа днів з десять. А оце трохи притримав, сподіваючись одержати щось від тебе. Так сталось. Маю Новорічне вітання з двома листівками (30/ХП), лист — твій та Мар'янин (28.ХІІ). Пузові дякую за увагу. Подякуйте щиресенько за привітання тій жінці, котра все зичить справжню, справжню /закреслено/... знайти. * Боюся, щоправда, що моя активність в тому пошуку після відомого випадку з невдалим завершенням не матиме потрібної енергійності. Щось хотів висловитись дотепно, а вийшло мов у економічному журналі. В кожному разі, знайте, що це я спливав гумором. І незнаних мені поздоровників навзаєм вітаю. Ну, а тебе, ріднесенька, всю нашу родину обціловую, бажаю щастя й здоров'я.
Син.
* Мальва Ланда, московська дисидентка.
4/1-1978 р.
Писано на 2,5 аркушах.
Добридень, дорогенька! ** Щось нічого про тебе не знаю, а вже, що хочу дуже ж — можеш повірити. Мама, мабуть, переказувала, я одержав від тебе лише одну поштівку на жовтневі, де ти одразу дякувала за мій лист, а вдруге — перед Новим роком вітальну поштівку й коротенький допис. Кажеш, що надсилала ще щось, напевно, нерекомендоване, бо ніц не дали. Отож, май на оці, якщо мені писатимеш, то обставляй справу з максимумом поштових формальностей. Сама знаєш, як шкода, що листи гинуть. Ото таке! Прочитав зараз "Современную английскую новеллу" і знайшов талановиті речі. Проте добір одноплановий, все — для переконування, як тяжко там на Заході ведеться. 1 мушу відзначити, таки досягають мети. Принаймні я, читаючи, сумував. Тоскнота вибраної прози пригнічує. Волів би хоч кілька творів з happy end. Американці, до речі, подібним чином і трактують необхідність такої кіно та літературної продукції: з тим закінченням — вона життєствердна, бо жене від людини рефлексії, зневіреність. А це в житті багато важить. Не всі є надлюдьми. Одних, це — нещасливці або неміцні, удари долі призводять до смерті, самогубства, других, з розвиненішим інстинктом самозбереження — до зради або підлості, третіх, з неусталеними моральними засадами — яко до ницості, так і до вищості, і лише четверті, двигун людства, найдужчі, витриваліші, сумлінніші, безоглядно б'ються, звитяжно ведуть перед.
Ця класифікація, безперечно, не абсолютна (хіба можна охопити всесвіт), такою, проте, я уявляю діалектику суспільних взаємин. Так от, одне з завдань тих передніх — допомагати решті не втратити надії, не розгубитися від поразки чи поразок. Десь я вичитав, що трансісторичною цінністю є боротьба людини до останку, навіть в умовах цілковитої безнадії. Цікаво і справедливо. Через те безжурні, інколи безсумні твори несуть своє соціальне завдання. По-перше: не дають зневіритись, подруге: розважають. Двійко авторів у антології я не можу не засипати компліментами. Не знаю, чи ти тоді читала, в 1965році в "Всесвіті" видруковано було "Лицедії" С. Моема. Відтоді він — моя постійна любов. Я перечитав, здається, все, що надруковано в СРСР. Яка розкіш, сила! Ну, ми з тобою на його оцінці зійшлися. Так само, як і на Агаті Крісті, я ж не помиляюсь? Її оповідання "Іспанська скриня" читається, наче на голках. Майстер детективу вона — неперевершений. Так що в бочці тоскноти я відшукав і ложку торжества життя. Залюбки почитав би зараз англійські гуморески, а що перекладав би, то це вже — не годуй хлібом. На жаль, тут вибору в мене нема. Англійською мовою є "Великий Гетсбі", є "Ключ до дверей" А.Сіллітоу, ну відома тобі моя невдача з "Троє в одному човні" Джером К.Джерома. Але до цих величезних опусів, по щирості, важко й підступатись. Де тут набрати часу на роман, коли оповідання місяць або й два ялозиш. Принаймні, ти май на увазі, коли десь часом нагода виникне, за "Антологію англійського гумору" буду тобі вельми вдячний. Короткі жанри — моя стихія. Не встигає надокучити і тому життя здається прекрасним. Dear, я , мабуть, нудне "писаю" (казав один вірменин замість "пишу"). Міль пардон тоді, але це тому токмо, що, лише надумаю якусь свіжину описати, стримую сам себе через всевидящеє око. Воно бачить не дуже глибоко, тож підступи можуть виявлятися там, де їх нема. Плюскаюся оце водичкою. Ти б мені хоча пліток якихось наповідомляла. Що там подруга поробляє, та й та, котра неїстівна? За чотири з половиною рочочки чимало всілякого скоїлося. Мої друзі поженились, а я таки хлопець! Із мужчини в соку поступово стаю підтоптаним парубком. Мені такий природний плин не до вподоби. Справді, молодість це та вада, що хутко минає. Ти мене хоч за колишні заслуги, як у нас один дядько каєе, за "ригали", не забувай. Ох, honey-honey, посидіти б зараз десь у "Млині", дивлячись, як за шибкою кружляє заметіль у світлі ліхтаря, послухати музику., із' їсти якогось звіра (котлети по-київськи) — ти як ? Скучив за нетюрмою страшенно. Я тут трохи від' ївся. Садивина, морква, цитрини — ласую. Знаєш, вперше за ці роки зникло відчуття голоду. А які фільми цікаві йдуть? Вичитав з газети, що в палаці "Україна" виступають два інструментальні ансамблі, щось цікаве чи — бам, бам? От, закидав тебе запитаннями , мов снігом. Але мої постійні кореспонденти молодіжних тем не висвітлюють. Мама, наче Ніобея, журиться за мною, живучи поза розвагами. Тітка віддалася (в розумінні пд.-зх. групи українських діалектів) і щаслива, наче Пенелопа, клопочеться весь час над мощениям родинного кубельця, що зветься, в тенетах шлюбу. Я потроху хворію. Надавали купу ліків, оклигую. Ну, а повного видужання нема чого сподіватися. Зараз маю більший клопіт з підшлунковою залозою — хронічний простатит. Мама передала кукурузяну олію, п'ю , як радила. Дай Боже, щоб допомогло. Вручили мені все з передачі 4 січня (смакота!), шапку, а також газети й журнали, котрі мама надсилає, поки віддають. Вона добре робить, що одразу описує все в листі. Тоді я маю змогу контролювати. Листи мамині, тітчині, Миколине вітання отримав. Все тече своїм плином. Я казав мамі, щоб вона не ускладнювала собі життя з фуфайкою. Хай передає, яку має. Довгий ватник я ношу, а фуфайку — під спід, та й перебуду етапи. І ручками хай не сушить голови, можуть бути зовсім прості — не слід зволікати з бандеролею, яка належиться мені за законом, а не від чиєїсь ласки чи неласки. Бандеролю слід надсилати поштою, досі тутешня адміністрація ИТЗ порушувати не наважувалась. Дорогесенька, сповісти мою родительку про все, що я отут описав. Маю один великий клопіт: як зробити, щоб вона менше тужила. І хай не ходить ходоком, все одно, нічого не дізнається і не вплине. Потрібні терпіння й витримка. Несподівано для себе зустрів 1978 рік у місті народження. Закрут або сюрприз долі. Я вже зараз не такий беззастережний, але в "места столь отдаленные" поїду, мабуть, у лютому. Мама пише (щойно одержав її лист № 3, тітчин від 13/1, а раніше 20 крб.), ви з нею понаписували заяви на побачення. Малоймовірно, хоча в країні перемігшого соціалізму все може бути. Господи, що з мамою — температура 39,2 ? Їй тільки ще ускладнень бракує. Постійний якийсь біо-радіозв'язоку нас: я хворів і їй треба обов'язково. Скажи мамі, щоб у цьому вона не була зі мною єдине ціле. Зворушений, що так прагнеш побачитись. Чим я заслужив таку пам'ять і відданість? Майся добре.
Валерій.
18/1-1978
P.S. Докладаю різдвяний образок з привітаннями.
Люба матусю!*
Ти — мій безцінний скарб, світло, що розсіює гнітючу темноту, МАТЕРІЯ добра, яку викликаю в уяві завжди, коли мені сумно чи боляче. Відчувати твої страждання (а я відчуваю їх, навіть якби ти надсилала чистий папір) і бути неспроможним нічим зарадити — синівський тягар не з найлегших.