— 1894. — Лютий. — [Кн. II. — С. 136] — і: Киев[ская] стар[ина]. — 1894. — Кн. II. — С. 321 — [322].
579 Брюллов родився 1799, умер в Римі 1852.
580 З приват. листа Л. М. Жемчужникова. [ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 160, зв. — 161, зв.]
581 Киев[ская] стар[ина]. — 1898. — Кн. III. — С. 422.
Добутками сієї записки була відповідь Дубельта до Перовського: з неї знати, раз, що останній не помилився, до-/296/водячи Гудовичу і Толстому, що його клопіт буде марним; а друге, що наведена вгорі звістка Чалого про відмову з Петербурга зробити Шевченка унтер-офіцером — єсть помилка. Дубельт 20 лютого відписав Перовському, що, на думку графа Орлова, рано ще прохати у царя попільжити Шевченка, а коли генерал Обручов тієї думки, що Шевченко заробив на унтер-офіцера, да від його ж і залежить безпосередньо ся справа 582.
Цікава річ: чому ж шеф жандарів Орлов і цар Микола так запекло не хотіли зняти з Шевченка найтяжчих для його кайданів — заборони малювати? З першого погляду, коли читаємо в конфірмації власний додаток самого царя про заборону малювати, дивуємось, що в докладі Орлова немає найменшого натякання на потреби, або на основу, до такої тяжкої кари, як заборона художникові малювати. Дивуєшся сьому царському додатку і мимоволі шукаєш хоч зерна якого, щоб вивести потребу такої кари, що навіть і примірковати її не кожен вдатен. Вже ж, річ найпевніша, коли б за Шевченком були які вчинки яко за художником, коли б своїми малюнками він видався перед III отдєленієм так, як своїми поезіями, то б про се було згадано в докладі, а то ж ні слова там; а в конфірмації несподіваний додаток: "заборонити малювати!"
З’ясування, хоч і неповне, причини сього додатку (швидше тільки натякання) стріваємо в Шевченковому журналі 583. Він каже, що "бездушному сатрапові і прибічникові царя привиділося, що мене випущено з крепацтва і виховано коштом царя, а я б то віддячив своєму добродієві тим, що намалював з його карикатуру. Не тямлю, звідкіль взялася оця дурна байка, тямлю тільки, що вона мені недешево коштує. Гадати треба, що оцю нісенітницю сплели на конфірмації, бо накінці присуду сказано: "Найстрожайше заборонити писати і малювати". Писати заборонили за "баламутні" вірші українські, а за що заборонили малюва ти — того не скаже і сам суддя верховний".
582 Ibidem. — С. 423.
583 Записки... — С. 19 — [20]. [Запис від 19 черв. 1857 р. (Кобзар. Т. III.)].
584 Русск[ий] архив. — 1892. — Кн. VII. — С. 345.
Дійсно, як я вже казав, в докладі шефа жандарів 26 мая р. 1847 584 про мальовання нема ніже єдиного слова. Граф Орлов радив цареві в докладі завдати Шевченка в солдати з доглядом, щоб "від його ні в якому разі не виходило бала-/297/мутних і пасквільних творів". А вже сам цар власною рукою додав "заборонити писати і малювати".
Мені здається, що царський додаток виник от з чого. Перечитавши доклад, цар, мабуть, спитав: які і про що саме "баламутні і пасквільні вірші" написав Шевченко? Відпові ли йому, що Тарас, маючи на думці "Сон", з самого царя і цариці "змалював карикатуру". Слова "змалював" цар взяв буквально із серця додав абсолютної заборони малювати, — та й доки живий був, не спромігся забути про оте "змалював карикатуру" і не хотів скинути з Шевченка тяжкої заборони малювати.
Нічим іншим не можна з’ясовати причину оцієї мстивої кари.
Дак коли ото прийшла від Орлова така прикра відповідь, Шевченкові приятелі в Оренбурзі стали піклуватися і впливати на Обручова, щоб чим-небудь полегшити поетову долю, принаймні, щоб визволити його від казарменного догляду і життя та від муштри.
Тоді саме Шевченко, скінчивши вже роботу по експедиції, взявся малювати портрети з оренбуржців і між іншими змалював і портрет з жінки Обручова 585. Вже ж не без того, що Обручов про се відав, не без того, щоб і сама Обручова не промовила чоловікові своєму доброго слова на користь Шевченкові. Знайшовся і добрий привід. Обручов пікловався вистежити шар кам’яного вугілля на півострові Мангишлаку. 22 січня р. 1850 Обручов писав до начальника 23 дивізії, що літом того року він хоче вирядити під проводом тямущого штейгера відділ на півострів Мангишлак, щоб вистежити в горах Каратау (за 120 верстов від Новопетровського форту) кам’яне, вугілля, знайдене там ще р. 1847. До сього виділу і звелів він вирядити Шевченка і Вернера, бо вони люде тямущі і бувалі в Аральській експедиції, вирядити їх так, щоб до початку навігації на морі Каспійському вони були вже в Гур’євому городку, а звідтіль рушили до Новопетровського форту 586.
585 Киев[ская] стар[ина]. — 1886. — Кн. X. — С. 13.
586 Истор[ический] вестн[ик]. — 1886. — Кн. І. — С. 164, — і Киев[ская] стар[ина], 1893. — Кн. II. — С. 134 [Тарас Шевченко: Документи... — С. 181].
Се могло статись не раніш квітня. Звісно, нічого вельми привабливого в оцій маленькій експедиції не було задля нашого поета, але ж все-таки не було ні казарми, ні муштри, ні догляду — і поет був би собі більш-менш чоловіком, незалежним від "дядьки" і п’яного /298/ фельдфебеля. Правда, що не солодко було проміняти на степ киргизький товариське життя в Оренбурзі. Тут, осівшись на кватирі у Герна, Тарас тільки номінально, як повідав небіжчик вже Хведір Лазаревський, був жовніром; ходив собі дома в одежі цивільній, військової служби не справляв, улаштовав собі в флігелі у добряги Герна малярську майстерню, малював та писав. Траплялося і так, що він, пішовши з кватири, кілька день і не зазирав до неї, а перебував у Лазаревського. Одначе, виходячи з дому, він завжди надягав солдатську шинелю 587. Опріч Лазаревського, поет доволі часто ходив до одного офіцера з українців. Прийде було, розповідала господиня кватири того офіцера, і коли нема того офіцера в господі, він ходить по хаті та співає. Господиня було подасть горівки і шаткованої капусти. Дуже він любив капусту. А скоро вернеться той офіцерприятель його, вони сядуть за стіл і розмовляють собі довгодовго, інколи геть за північ, але завжди тихенько, без голосу. Раз якось, прийшовши в веселому дусі до Лазаревського, він написав в його записну книжечку ось які вірші, жартовливі і досі, як каже професор Стороженко 588, невідомі ще:
Ой у саду, у саду
Гуляли кокошки:
Чорнявая, білявая,
Дзюбатая трошки і т. д.
Дивом мене дивує, що професор Стороженко пойняв віри, що оті нікчемні вірші, як само і другі, подані д. Стороженком в "Киев[скую] стар[ину]" р. 1897, — то твори Тарасового пера. Я не змагаюся проти того, що вірші ті записані рукою Шевченка, але досить раз єдиний перечитати їх, щоб переконатися, що вони, хоч і писані Шевченковою рукою, та не Шевченкові твори. Шевченкові часто траплялося в "записні книжки" вписувати чужі вірші, звісно, ніколи не видаючи їх за свої. По смерті поета не раз траплялося, що володарі тих книжечок друковали з них записані там Шевченковою рукою вірші яко Шевченкові твори. Опріч того, я стрівав в "Русск[ом] курьере" 1889 [р.] нікчемніші, передруковані потім і в "Елисаветградском вестнике" і в "Киев[ской] старине" 589, вірші нібито Шевченкові:
587 Русск[ий] арх[ив]. — 1898. — Кн. III. — С. 470.
588 Киев[ская] ст[арина]. — 1888. — Кн. X. — [С. 13 — 14]
589 [Ibidem]. — 1889. — Кн. IV. — С. 242. /299/
І драгуни, і піхота
За Дунай ідуть,
Буде добра їм робота;
Так щасливий путь!
І Чернігів, і Полтава
Вишлють козаків;
Нехай буде й наша слава
Між царських полків і т. д.
Оці вірші "вшковорив" би Шевченко під час Кримської війни (1853 — 1856) і подаровав їх якомусь українцю, що був "в составе конноказачьего № 2 полка!!" Згадаймо тільки, що Шевченка під час тієї війни мордовали в Новопетровському форті, а зорганізовані тоді українські козацькі полки зараз же рушили до Петербурга. Цікава річ — яким чином, сидячи в Новопетровську, Шевченко подаровав оті кумедні вірші "українцю" в Петербурзі, та ще які вірші?! Діаметрально супротилежні думкам і переконанню його!.. Одначе не в тім сила, а в тому, що в нібито Шевченкових віршах, поданих Лазаревським, нема нічого шевченківського: ні складу, ні розміру, ні музичності й чистоти мови; нема зовсім навіть нічого й похожого на те, що зоветься поезією й смаком естетичним. Нема в них всього того, чого завжди повно в творах Шевченка.
X
Таким чином, недалеко в будущині перед Тарасом манячив знов киргизький степ — і хоч не в казармі, але ж в неволі і на далекій чужині. Не диво, що душу поета часом знов охмарювала тяжка нудьга й сум:
Лічу в неволі дні і ночі
І лік забуваю — (каже поет) 590
О Господи! як-то тяжко
Тії дні минають!
590 Кобзар. — [1876]. — Т. II. — С. 140.
Журба й сум відбиваються по всіх листах Шевченкових, по всіх поезіях його, написаних впродовж перших чотирьох місяців року 1850. Пишучи 7 березіля до Рєпніної, він каже: "1 мая мене поженуть в степ на східний берег моря Каспійського; значить — знов спинять зносини з людьми. Отут-то книжка "Мертвые души" (Гоголя) буде мені другом /300/ в моїй самотині; ради Бога і всього високого, пришліть мені її. Можна б і самому виписати її з Москви, але — овва! — не можна мені тепер зробити видатків на таку розкіш. У мене давно була думка прохати вас про се, та не відважувався я, пам’ятаючи про один журливий вечір в Яготині. Пришліть ради всього святого... Новий завіт я читаю благоговійно і у мене родилася думка описати материне серце по житю Пречистої Діви, Матері Спасителя, а друга думка — змалювати картину розп’ятого її Сина. Молю Бога, щоб хоч коли-небуть здійснилися мої мрії. Коли б мені дозволили, я бажав був в тутешню церкву римську змалювати запрестольний образ (безплатно), а на тому образі змалювати смерть Спасителя, повішеного між розбійниками, але ж ксьондз не хоче молитися перед розбійниками. Що діяти! Мимоволі знаходиш похожість віку XIX і XII". Про отой яготинський вечер журливий, що згадав Тарас, він пише в тому ж таки листі так: "Якось у мене з вами зайшла була розмова про "Мертві душі", і ви висловилися занадто сухо. Се було мені прикро, бо я завжди читав Гоголя раюючи, а ще й те, що я в глубині душі шановав ваш ум благородний, ваш смак і ваше ніжно-високе почуття. Мені стало тоді боляче і я подумав: от я такий нерозумний і грубий, що не спроможен ні розуміти, ні почувати прекрасного?.. А з теперішніх ваших думок про Гоголя я вельми радію! Ви зрозуміли суще християнську мету його! Так! Перед Гоголем нашим треба благоговіти, як перед людиною, наділеною, високим розумом і найважнішою любов’ю до людей...