Вдарив прикладом у раму, аж посипались шибки, загорланив:
— На роботу! На розчистку залізниці! Мерщій! Валують собаки, скрізь по селу чути владне горлате
загадування:
— На роботу! На роботу! Занесло залізницю!
— З лопатами! Мерщій!
Відкрите поле, занесене снігом полотно залізниці. Дме різки/й вітер, куриться, свистить поземок...
Із довколишніх сіл конвоїри женуть до насипу на роботу молодь. Ось через поле насупроти вітру йде з лопатами на плечах гурт кримчанської молоді — попереду бачимо Гречаного, Бурятинського, Кравця, закутану теплою материною хусткою Полю Попик та інших іскрівців.
Колону, що рухається з Кумарів, очолює високий, отряхуватий на вигляд Володя Вайсман. На чолі но-воандріївської молоді бачимо Дашу Дяченко.
Палають рум'яні з морозу лиця, кушпелить, розлітається з-під чобіт сухий сніг, все ближче сходяться до переїзду загони кримчанських, кумарянських, но-воандріївських юнаків та дівчат. Тут багато старшокласників, вихованців однієї школи — Кримчанської десятирічки,— вони між собою добре знайомі. • Ось Гречаний обмінюється вітаннями з Дашею, з Вайсманом,— чути вигуки, жарти...
— Привіт Кримці!
— Привіт Кумарям!
— Здрастуй, Далю!
— Здрастуй, Парфене!
— О, і Бурятинський тут! Здоров був, ліцейський друже! Що це на тобі за Піфагорові штани?
— А на тобі що це за Архімедів кобеняк?
Даша Дяченко, весела, коротко підстрижена, в кокетливій в'язаній шапочці з китицею, ставши на рейку, пробує, балансуючи, йти по ній. Спіткнувшись, сміється, потім з наївним виглядом звертається до конвоїра:
— Пане конвоїр, нащо це ви нас сюди пригнали?
— А ось зараз дізнаєтесь...
Услід за цим лунає хрипка, груба команда:
— Припинити балачки! Дівчатам — наліво! Хлопцям — направо! Шику-у-йсь!
Поля з Дашею працюють поруч.
За ними, оддалік, зігнувшись, пританцьовує від холоду конвоїр, а ще далі — скільки зглянеш — в'юниться поземок, тікає в білу далеч забита заметами колія.
Даша. Чистимо, розчищаємо... а для кого?
Поля. Ясно, для кого. На наших очах ходитимуть тут ешелони — одні на захід, інші — на схід. Одні з народним добром та з невільниками, інші — з танками та гарматами проти наших братів...
Даша. І після цього ти отак спокійно можеш працювати? В той час, як і твій, і мій батько на фронті, в окопах, в снігах! Полю, як ти можеш?!
Поля. Тихіше, не кричи.
Д а ш а. ї ти примирилась? Комсомолка, відмінниця, піонервожата! Ні, я тебе не впізнаю!
Поля. Що ти звід мене хочеш? Щоб я тобі зараз отут бунт піднімала? Щоб на конвоїра з дерев'яною лопатою кинулась?
Даша (запально). А хоча б! Ох, я б їх усіх! Це ж нелюди, варвари, звірі... Хто-хто, а я вже на них надивилась! Три тижні з-під кордону під їхніми бомбами, під пожежами йшла.
Напливом:
Бачимо шлях, запруджений біженцями. "Месер-шміти" полюють на людей, жінки з дітьми тікають у хліба, горять на шляху розбомблені лазарети. Голос Ддші. А тут? В Богданівці протитанкові рови живими людьми загатили, біля радгоспу по аеродромному полю щодня військовополонених ганяють, щоб міни їм ногами витоптували (бачимо заміноване поле і гурти босих полонених, яких під автоматами женуть витоптувати міни). Ні, Полю, так далі терпіти не можна, треба діяти, щось робити. П о л я. Я за це, Дашо: треба.
Даша. Вже думала я, чи не створити б нам яку-небудь дівочу організацію з найвідчайдушніших дів-чат-терористок, щоб у постелях їх, проклятих, душити, миш'яком труїти! Скажи, ти б иступила?
Поля (озирнувшись). Якраз про це я... маю доручення з тобою логоворити.
Даша (здивовано). Доручення?
Поля. Так, доручення... Дай мені відповідь, Дашо: чи згодилась би ти вступити в справжню бойову підпільну організацію?
Даша. О Полю! Ти ще питаєш... Але де, де вона є?
Поля. Про це дізнаєшся потім... А зараз давай працювати, бо он конвоїр на нас уже коситься.
Даша (в екстазі). К чорту конвоїра! К чорту їх усіх! Полю! Серденько! Дай я тебе обійму! (Поля, сміючись відбороняється, не дається).
Конвоїр. Работа-ай! Стріляй буду!
По другий бік насипу працюють хлопці. Ось відкидають сніг Бурятинський, Гречаний, Вайсман.
Вайсман. А то ще була мені з ними така пригода. При відступі наші залишили за Кодимою деяке майно, і я — після всього вже — назбирав собі там з півлантуха батарей БАС-80. Знаєш ці батареї, Пар-фене?
Парфен. Ні, таких не чув.
Вайсман. Ну як же: чудові батареї! Новісінькі, цілісінькі, заряджені — просто гріх було їх не використати. Найшов дріт, добув лампочку — дай, думаю, кину промінь сонця в темну оцю Трансністрію... (Подальша розповідь Вайсмана супроводжується — напливом — відповідними картинами). Змонтував усе як слід увечері, коли добре стемніло, вмикаю домашній свій агрегат. Нене моя рідна, що тут піднялося в наших Кумарах! Ще б пак: по всьому селу темно, ніде ні каганчика — бо на світло ж заборона! — а у Володьки Вайсмана раптом лампочка Ілліча на повну силу спалахнула!
Бурятинський. От здорово! Сонце серед ночі!
В а й с м а н. Наробило те сонце шелесту... Прибіг переляканий староста, прибіг захеканий поліцай — хто світить, чому світить і що це за світло таке, що корінням іде із самої землі!.. "Ану рви проводи, забирай батареї і з нами в сільуправу— марш!" Мати вже запалюють каганчик, плачуть: "Казала ж тобі, Во-лодько, не вигадуй, бо вони твого світла нутром не виносять".— "Вийдіть,— кажу,— мамо, на хвилинку.— І до сестри: — І ти,— кажу,— вийди".,Зостались ми в хаті втрьох: поліцай, староста і я. Староста біля порога бороду мне, а поліцай старається з усіх сил: проводи пообривав, запасні батареї з-під лави чоботом вигортає. "Дай,— кажу,— я сам". Беру батарею та в зуби його нею раз! та в зуби — два! "Іди оце,— кажу,— і мовчи, а наябедничаєш румунам, то ще гірше буде: за мною, мовляв, уся Червона Армія стоїть!" І вірите, так це їх приголомшило, так вони поторопіли обоє, що й опору мені не вчинили... І хоч з освітленням прийшлось таки розпрощатись, але й він, гад, після того здалеку мене впізнає, десятою вулицею обходить...
Бурятинський (сміється). Отже, коли добре даси їм по храпах, то це помагає?
Вайсман; Факт. Одразу культурнішими стають.
Гречаний. Подумати тільки: серед такої темряви лампочка Ілліча засвітилась раптом. Дніпрельстан у Кумарах, га?
Знову те місце, де працюють дівчата.
Даша (грайливо). Пане конвоїре, ви б потурбувались, щоб нам сюди хоч баян оце абощо. І робота пішла б веселіше.
Конвоїр. Для такої красивої домнішоари... {Дістає з кишені гармошку і закоцюблими руками припасовує до рота).
Даша. Ні, це не те... (Обернувшись до дівчат). Дівчата, давайте хоч заспіваємо. Від того, що носи пові-шаєім, тепліше не буде.
Маруся Коляндра заспівує на мотив "Раскинулось море широко" тужливу невільницьку пісню, її підхоплюють хором...
Розкинулись рейки широко, На них ешелони стоять. Вивозять в Німеччину хмуру З України наших ребят.
Прощайте, зеленії парки, Вже більше по вас не гулять, Я їду в Німеччину хмуру Свій вік молодий коротать...
На сталеву, в сивій паморозі рейку став Гречаний, злегка вдарив по ній каблуком.
Гречаний (до Вайсмана). Скажи мені, Володько, якої, по-твоєму, сили треба, щоб сталь оця тріснула надвоє?
Бурятинський (працюючи осторонь). Треба сили, міцнішої за сталь.
Гречаний. Не тебе питаю.
Вайсман (розглядаючи рейку). Щоб таку штуку підірвати, не дуже багато й треба: три толових шашки — і все полетить шкереберть.
Гречаний. Толові шашки... Але ж треба їх мати.
Вайсман. В одного мого знайомого є, тільки без запалів... Правда, запали до них можуть від гранат підійти.
Гречаний. Так це ж діло!
Вайсман. А то ще є один хороший спосіб: букси у вагонах не мазутом, а піском засипати...
Гречаний. Пам'ятаю, Володько, в тебе колись на залізниці приятелів було повно.
Вайсман. І зараз є, а що?
Гречаний. Інший з такими знайомствами давно б уже спробував на станції влаштуватись...
Бурятинський (застерігаючи хлопців). Цс-с... фараон іде.
Вайсман (коли конвоїр пройшов). Знаю, про що ти думаєш, Парфене... Коли б що до чого, в мене є там надійна рука... Але зараз ми поки що вирішили... Скажи£ ти про "Партизанську іскру" чув?
Гречаний (знизує плечима). "Партизанська іскра"? Це що таке?
Вайсман. О, темний ти чоловік... Та її листівки вже всі навколишні села облетіли. Якась смілива, сильна організація... Хто каже, що з Савранських лісів вона до нас дістає, хто — що з Первомайська... В Первомайську листівками "Іскри" румунські тиловики на базарі торгують, з-під поли їх продають...
Гречаний (сміючись). Навіть на цьому спекулюють?
Вайсман. Я сам в одного плутонера 1 за папушу тютюну виміняв...
Гречаний. Ризикований торг! А якби потягли в сигуранцу?
Вайсман. Чи нам з тобою, Парфене, сигуранци боятись? Не я буду, коли з тією "Іскрою" не зв'яжусь!
Гречаний. Це ти серйозно? Вайсман. Цілком.
Гречаний. Тоді будь у неділю на Кодимі на ковзанці. Там до тебе підійде один пацан. Знай, Володько, що він говоритиме з тобою від імені "Іскри".
Вайсман {схвильовано). Дай руку. Оце діло! Життя починається знов!..
Бурятинський. Хлопці, гляньте, состав якийсь повзе!
На обрії із-за лісосмуги звивається димок і повільно виростає темний лоб паровоза. Куряться й куряться сніги. Ешелон наближається.
Підповзає поволі, мовби промацуючи путь. За паровозом довгою низкою червоніють товарні наглухо позачинювані вагони. Ось вони, постукуючи, підкотились, стали на рейках. Німці-вартові гримлять залізними засувами, зі скреготом розсувають на вагонах важкі, вкриті помороззю двері.
— Ви-хз-ді-і!
— Ком арбайтен!
— Бістро! Бістро!
Дівчата, прикипівши на місці, напружено стежать, як під окриками й ударами конвоїрів висипають з вагонів люди, загрузаючи глибоко в снігу... Перебинтовані голови... Нужденні, змарнілі обличчя. Незважаючи на лютий холод, декотрі ще в легкому літньому обмундируванні.
Дата (з жахом). Полонені!
Поля. Куди вони їх?
Маруся. Теж, видно, на розчистку дороги... Бач, он уже й лопати роздають...
1 Унтер-офіцера (рум.).
Варта звично розводить полонених вподовж насипу, визначає ділянки; багатьом із них випадає працювати поряд з дівчатами.
— Шнель! Шнель! — лунає в повітрі. Завихрилась робота.
Між Полею і Марусею Коляндрою працює смаглюватий, зі східним типом обличчя юнак. В момент, коли вартовий відлучається, між ним і дівчатами зав'язується розмова.
Полонений.