чи то пак Клен.
І попелом впали, і тяжко присипали Клена
Блок, Гумільов і Верлен.
ВІРНІСТЬ ПОЕТІВ
"В стороне чужой и дальней
Как ты вспомнишь обо мне?.."
А. Блок
Дуже просто, що за мова,—
Гостряком твого ж пера —
Рима в риму, слово в слово,
Ямб у ямб... етцетера.
Де ж забракне твого слова,
Там позичу в Гумільова.
СПРОСТУВАННЯ МАЯКОВСЬКОГО
Не я є автор "Бумерангу",
Хай чують всі, хто має вуха,
То автор має свою рангу,
Бо він поет, а не макуха.
Бо слово викував з меча,
Тому й лякає Косача.
ЗДИВУВАННЯ МАЯКОВСЬКОГО
Коли я їздив на Цитеру?
Коли з ним пив на брудершафт?
Коли я душу мав з паперу?
Коли був ляіком в віршах?
Але нехай... (Тут ша! Цензура!)
Над мертвим левом лиш фігура.
РУБІКОН ДЛЯ ЮРІЯ КОСАЧА
Як втне Косач,
То вже, пробач,
Не втне читач,
Хоч сядь та й плач.
Не плач, читач,
Нехай Косач.
Не плач, Косач,
Нехай читач.
Цитати в віршах,
Цитати в драмах,
Хаос в новелах,
Пшик в епіграмах.
При дорозі "мудрий камень",
А на камні сидить дурень.
Сидить дурень — ледве дише
І про камень вірші пише.
* * *
Ніяк не вийду з подиву —
і де він так розпух? —
В такім великім тілі
й такий маленький дух!
1945, Регенсбуг
"Залізних імператор строф"
Зустрів мене, й подумав я (Багряний):
"Залізо дійсно є в тяжких когортах — ох!.
Лиш імператор дерев'яний".
НА ТИЧИНУ
"Стоїть сторозтерзаний Київ
І двісті розіп'ятий я..."
П. Тичина
Хоч від Києва й руїна,
Так зате нарком Тичина.
Хоч й розп'ята Україна,
Сяє орденом Тичина.
І радіє Московщина —
"Україна — це Тичина".
Що ж розіп'яте стоїть
І розтерзане лежить?
То розтерзана руїна,
А на ній стирчить тичина,
На тичині — "красний" стяг,
Балабайка в орденах,
Ще й упоперек (гиля!)
Перекладена й петля.
Що ж під стягом за руїна?
Україна, Україна.
Що з петлею за дрючина?
То Тичина,
То ж Тичина!
"Стою як скеля непорушний..."
П. Тичина
Стоїть, як скеля, непохитний...
І я силкуюсь відгадать,
Чи непохитний бард новітній?
Чи непохитний ренегат?
"І вся людськість хіба не є інфузорії?
Пожирай, пожирай себе в краплі води".
П. Тичина
Геніально! Артистично!
Довели Ви це практично,—
Інфузорійний поет
Зжер свій сонячний кларнет.
"О земле, велетнів роди!.."
П. Тичина
Це блазень так сказав, той євнух і послушник
І геніально всім життям підтвердив вопль цей слушний.
О Земле, Земле!
Земле ж, розродись! —
Роди ж ти велетнів
або геть западись!
"ПРАВДОРОБ"
Памфлет на Олександра Корнійчука*
(необроблене, з дорожньої чернетки, 1948 рік)
І
Чудо-юдо-риба-кит...
Не творив такого світ,
Лиш могла створить єдина
Трагедійна Україна.
Зліва глянеш — ну, Бронштейн!
Справа глянеш — Фінкельштейн!
Ззаду — начебто Міцкевич,
Просто Пушкін чи Паскевич,
Знизу — пристав чи емір,
А кругом — зовсім Шекспір!
То не маршал чи капрал,—
Театральний генерал.
Все кругом на ладан дише,
А він "Правду" пише й пише,
Налягає на перо,
Що дістав з Політбюро.
Знову зліва — політрук!
Знову справа — Корнійчук!
Ззаду — начебто дворушник,
А кругом — з ЧеКа послушник.
Ще раз зліва — раб-плебей!
Ще раз справа — Кочубей!
Ззаду — начебто Виговський,
А в анфас — хомут московський.
Пише-пише, тре штани,—
Заробляє ордени.
Та все біга по перо
До ЦеКа в Політбюро.
І, нарешті, зліва — рос!
Справа — хам і малорос!
Ззаду — геній пролетарський,
А в анфас — опричник царський,
Та не так собі капрал,
А від Правди генерал.
Все кругом на ладан дише,
А він "Правду" пише й пише,
Пише й пише
Та перо
Позича в Політбюро
II
Ходить Правда по землі
У подертім постолі,
У подертім,
У єдинім,
У казеннім —
Колективнім —
У совєтськім постолі,—
Тужить в місті і в селі.
Відреклися її люди,
І бояться її всюди.
Всі оті "раби малі",
Щоб за Правду взагалі
Не дістати "вищу міру",
Чи п'ятнадцять літ Сибіру,
А чи просто "вишака"
У святилищі ЧеКа.
Ні, вже ліпше так, в ярмі,
Вкривши Правду артикулом,
Припадати сірим мулом
Під московським караулом
У тюрмі.
І ламає Правда руки
Від розпуки,
Від розпуки.
Коли гульк: ой що ж то
Гімном небо потрясає!
Що заставило весь світ?
Інша Правда там стоїть
Правда інша,
Правда нова,
Непомильна
І зразкова;
Правда ясно-генеральна!
Пролетарська!
Ідеальна!
На новій скрижалі сяє —
"Гімном небо потрясає".
І тримає ту скрижаль
Всесоюзна колосаль:
Не якийсь тобі капрал,
А від "Правди" генерал.
Всенародний чудесей —
Небувалий "Моісей"!
III
Все кругом на ладан дише,
А він "Правду" пише й пише.
Та все біга по перо
До ЦеКа в Політбюро.
Налягає на штани —
Заробляє ордени.
Правда ж буде ось яка:
Самостійно чхне в ЧеКа,
Не потрапив відхреститись —
І — нема Корнійчука!
Геніального такого
Кочубей-політрука.
Не поможе заперечить
Ані "Правда", ані "Кречет".
Лиш колись згада онук:
Жив і діяв Корнійчук...
І як син не зможе тата
Відрізнить від ренегата,
Внук не втне цього плебея
Відрізнить від Кочубея.
А вже правнук (бідні діти!)
Буде мліти, буде мліти...
Буде мліти, як в ЧеКа,
І страждать душа ідейна,
Бо не втне Корнійчука
Відрізнить від Фінкільштейна.
недороблене, з дорожньої чернетки.
1948 р.
КОЛИСКОВА*
(пародія на вірш "КОЛИСКОВА" Ол. Гай-Головка,
вміщений у "Львівських Вістях" 28.11.1944 р.)
"Славних прадідів великих
Правнуки погані..."
Т. Г. Шевченко
"Люлі, люлі, редакторе мій!
В голові у моїй вітровій —
Рима римі замітає слід...
Нум писати! й хай сконає світ!"
(Так сказав і став писать піїт):
"Прадід був міцний такий, як граб,
Ну, а я слабий чорнильний раб,—
Пру в поети до кривавих сліз,
Ось над римою перо до цурки згриз...
А до третьої строфи таки доліз.
Дід не витримав і просто навзнак впав,
Ну, а я, хоч цілу ніч не спав,
Оббрехав-таки його кругом,
Буцім він упав, що був рабом...
Вчися, сину,— буде нам обом!
Це все я, мій сину,— твій татусь!
Ну, коли вже слави не діждусь,
То, вмираючи (цю віршу запиши!),—
Ти мене, синочку, придуши.
Придуши... І сам так не пиши.
Тут враз спурхнула зграя ясенів,
Заплакали "зірниці" ясноликі,
Почув я крик і регіт солов'їв,
Обурених чайок несамовиті крики...
Чому ж так розридались солов'ї
Й чайки Олесеві зчинили плач і гомін?!?
Мабуть, тому, що прадідів своїх
Я оббрехав, обскиглив по-дурному".
Гай-гай!
ІНЖЕНЕР*
Що це, тату, за літак,
Що літає він не так?
Що це, тату, за вояк,
Що не ходить він ніяк?
Що це, тату, за машина,
Що не так у неї шина?
Дайте кліщі й молотки —
Я направлю забавки!
Стукав-грюкав-торохтів —
Все направив як хотів.
В літаку зламав пружину,
У машині знищив шину,
Вояка ж ремонтував —
Руки й ноги поламав.
І сумує він тепер,
І стоїть, як інженер.
Забавки були — й немає!
І літак вже не літає.
І машина не біжить.
І вояк без ніг лежить.
ЕКСПРОМТИ
* * *
Ось такий я молодець!
Дайте швидше олівець:
Я листа вам напетлюю,
Навіть хатку намалюю.
А як добре затешу,
То ще й вірша напишу!
* * *
Хлопчик листа пише,
А песик гукає:
"Швидше пиши, швидше!
Бо тато чекає!"
* * *
Я малюю-витинаю,
А що вийде, сам не знаю.
Якщо вийде хатка,
Надішлю до татка.
Якщо квіти намалюю —
Милій мамі подарую...
Тільки, мабуть, все зма
Бо я пальчиком малюю
* * *
Стій, жабко ротата!
Покличу тата!
Рятуй мене, мамо,
Рятуй мене, тату!
Зженіть з дороги
Жабку ротату!
Вона страшнюча
Гола і боса,
Глядить на мене,
Задерла носа —
Бо, мабуть, хоче
Мене дістати,
Хоче із мене
Чоботи зняти,
Щоби надіти
Й самій гуляти...
А жабка вража
Сміється й каже:
"Хлопчику милий,
Не будь дурненький!
Я жабенятко
Таке маленьке,
Дивлюсь на квіти,
Чемно гуляю...
Я гарних діток
Не зачіпаю.
І ти ж великий,
Бо ти — людина,
А я ман-у-нька
Як горошина".
* * *
Чи Несторик знає, хто
Посилає це авто?
Це Я, зайчик хворий,
Що живе на горах.
Бігав я до міста
Та й купив пакунок —
Тобі на Великдень
Оцей подарунок.
Не жалів я ніжок,
Не жалів я грошей,
Щоб Ти був для Мами
Чемний і хороший.
Зайчик
Хлопчик смішний такий
Пускає мильні баньки,—
Пташка над ними в'ється,
Сонце вгорі сміється,
А песик витріщив очі —
Баньку вловити хоче.
Квітка віночком хитає.
А Несторик?
Цей вірш читає.
Читаю, читаю,
Верчу, мну,
Кругом обертаю —
І — нічого не втну.
Якісь закарлючки,
Крапки і плями.
Цікава газета, Мамо!
Хлопчик маленький,
Песик біленький
І горобчик без хвоста —
Написали листа.
Хлопчик припечатав —
Посилає до Тата.
А Тато чекає, чекає,—
А від Несторика листа немає,
І журиться Тато, чи скоро
Напише листа й Несторик?
2 квітня 1954 р.
ПЕРШІ, ЮНАЦЬКІ ПУБЛІКАЦІЇ,
ВАРІАНТИ ВІРШІВ ТА ПЕРЕКЛАДИ
НОТА ЧОРНОЗЕМУ
(З блокнота мандрівника)
Од Каспія і до Поділля,
Од вільних таврійських степів,
Вздовж чорноморських берегів
Я був сьогодні на весіллі,
Гей, чув могутній переспів.
Простори нивами вагітні,
Сміється вітер на ланах,
Жаданих в снах,
А у очах
Встає відродження —
Й на злиднях
Могильні плити.
Снують під стріхами пісні,
Надії стерли журу-стуму
І не короблять мозок думи,
На села дихають лани.
З ланів приносе подих буйний
І синій гомін, ось почуй-но,
Принишкни, чуй! —
"Двадцять п'ятий рік...
Ех, держись, біда!
Зароїсь надіями
Селища й оселі.
Ми на грані літ,
На порозі днів
До комун гартованих
Міццю чорнозему.
Дурний, дурний Болдвин і Юз,
Дурний Кайо й Пенлеве.
Коли я в зерно уберусь,
Я їм у вічі засміюсь,
Зарегочусь.
Нам їх не треба.
Мозолями плеканий, потом,
Необрахований зайом
Колосся гне, окиньмо оком,
Прохати злото восьмим роком
Ми не підем..."
* * *
Зашаряться порану села,
Загоном вийдуть вітряки
Стрічати ранок, а з степів
Хвилює радість — переспів
Трудових нив.
Й встає веселий
Й поодинокий колектив.
21 червня 1925 р., газета "Червоний кордон" (Кам’янець-Подільський).
Це — перша віршована публікація поета, під якою підпис: "Лозов'ягин (Плуг)"
ПІОНЕРИ
Де тане зелений парк в задумі
І синій вечір очі в Смотрич опустив,
Де місто цвіллю розшіивлось в турботнім шумі,
Де кисне мир міщанський в стумі
Ганебних снів...
Так раптом розпанахав тишу зик труби
І барабанний такт шикованих рядів! —
І потонули місто, й парк, істума
У хвилях юности, бадьорости й надій.
Юнак, не спи!
Іди, не стій.
"З боєм барабанним,
Строєм барабанним
ми ідем.
Топотом чеканним
Цокотимо камнем,
знань даєм.
Співом розмаїтим,
Вщерть життям налитим
в небо б'єм".
Юні піонери
З стягом піонерським
дружно йдуть.
***
З волею в майбутнє,
В сяйво п'ятикуття
по-ве-дуть.
Боєм барабанним,
Юний барабанщик,
чітко бий.
* * *
Зови за собою,
Загартуй до бою
мир малий.
* * *
Гетьте, хто не з нами,
Кисніть над куклами,
Ми ж ідем з батьками
дружно вряд.
* * *
Ген туди, де дніє,
Де комуна мріє,
Де цвітуть надії
і горять.
І бачу — перелом віків і сплутані шляхи.
Вони, і лиш вони огнем, знанням
і волею проткнуть
І стяг червоний з пам'яттю батьків
В комуну донесуть.
2 липня 1925 р.
Газета "Червоний кордон" (Кам’янець-Подільський).
В місто
Тіні сині...