Чесно кажучи, дядечко Олесик і сам дуже ласий до солоденького. Його друзяки астропундики обожнюють морозиво й шоколадні цукерки. Такого смачного морозива і цукерок, як на Землі, астропундики не куштували ніде у світі.
Спершу вони подумали, що цукерки ростуть на деревах, адже вперше побачили їх на новорічній ялинці. Оселю дядечка Олесика прикрашала зелена ялинка, ошатно вбрана яскравими прикрасами. Серед пахучої хвої виблискували кольорові кульки, сяяли гірлянди, а ще на гілках висіли горішки, бублики, цукерки та мандарини.
— Мабуть, дядечко Олесь сам вирощує це загадкове дерево заради такої смакоти, — припустили астропундики.
— От і не вгадали, — розсміявся дядечко Олесик. Я купив ці шоколадні цукерки в кондитерському магазині. А шоколад у нас роблять із какао-бобів, які ростуть на шоколадному дереві, дуже далеко звідси. Смачне морозиво роблять із молока, яке дають свійські корови. Звісно, що корови в мене нема, а морозиво я купую в супермаркеті. Для людей це звична справа. Ми таким чином робимо багато чого.
Наприклад, фермери на полі вирощують картоплю, а потім робітники на фабриці виготовляють із неї смачні чипси, на ланах вирощують соняшник, а потім із соняшникового насіння виготовляють олію та солодку халву. Люди — великі майстри робити щось із чогось або перетворювати одні речі в інші. З трав і квітів люди виготовляють чай та ліки, з молока роблять сир і масло, з деревини виготовляють меблі, будують човни і будинки. Люди, як справжні чарівники, вміють перетворювати одне в інше. Взагалі наші люди дуже працьовиті і весь час чимось займаються.
Астропундики не перестають дивуватися людській винахідливості та майстерності. До чого тільки земляни не додумались!
Дядечко Олесь часто розважає малих зоряних прибульців різними іграми й загадками. Астропундикам дуже подобається гра під назвою "Вгадай, із чого це зроблено". Наприклад, треба відгадати з чого зроблено скло у вікні, або цеглини в будинку, чи папір у книжці. Астропундики частенько відповідають неправильно і сміються, аж поки не знаходять точні відповіді. Щоправда, інколи Магник "вмикає дурника" і тихенько підглядає відповіді в інтернеті, хоча це й заборонено правилами гри.
Одного разу дядечко Олесик пригостив астропундиків смачним печивом і пояснив, що воно зроблене з борошна. А що таке борошно і звідки воно береться, не сказав. Він запропонував їм про це дізнатися самостійно. Ну й здивувалися малі дослідники, коли второпали, що борошно люди роблять із різного зерна. Ну от як можна було про це здогадатися, дивлячись на красиві стиглі колоски пшениці та жита? Якби дядечко Олесик не розкрив їм цей секрет, вони нізащо в світі самі не здогадалися б. Астропундики зізналися, що спершу спробували приготувати таке печиво з піску. Мабуть, тому, що дядечко Олесик пригощав їх пісочним печивом. Але як вони не старались, експеримент не вдався. Печиво з піску тріщало на зубах і було зовсім не смачним. Астропундики заходилися щосили полоскати роти, щоб хоч якось змити той пісок. Від цієї кумедної картини дядечко Олесь ледь не пирснув зі сміху. На щастя, він вчасно стримався, щоб бідолахи не подумали, що дядечко глузує з них. Дядечку зовсім не хотілося чимось образити астропундиків. Щоб залагодити цей конфуз він подарував астропундикам цілу торбину борошна. Хай надалі експериментують із правильними інгредієнтами, тобто складниками, печива.
Ще багато чого цікавого розповідав дядечко Олесик, а астропундики щоразу дивувалися. Земляни постійно вигадують щось нове: щось виготовляють, щось змінюють, перетворюють. Дядечко Олесь жартома каже, що деякі люди вміють зробити навіть кулю з лайна. Щоправда, цю кулю він їм не показав, але все може бути.
Тоді ж він пояснив астропундикам, що на Землі багато речей, які на перший погляд здаються чимось одним, а насправді виявляються зовсім іншим. А часом буває й таке, що щось може змінитися до невпізнаваності.
— Так-так, усе змінюється, і ці дивовижні зміни відбуваються навіть без участі людини. Якщо не вірите мені, — сказав дядечко Олесик, — пропоную вам упевнитися в цьому на власному досвіді. Ви ж любите експерименти? От вам прекрасний матеріал для експерименту, — мовив він і простягнув на долоні яскраву волохату гусінь, яку дістав з яблуневої гілочки.
— Трішки погодуйте цю гусінь і поспостерігайте за нею. Наївшись досхочу, гусінь облінується, зручно вмоститься серед сухого листячка, загорнеться в кокон і засне. Залиште її у спокої і терпляче чекайте, що з того вийде. Ви й не уявляєте, який приголомшливий сюрприз чекає на вас попереду.
Астропундики все зробили так, як сказав дядечко Олесик. І — о диво дивне! Пройшло не так багато часу (а за космічними мірками — то взагалі дуже скоро), як у них прямо на очах з кокона-лялечки на світ з'явився неймовірно красивий метелик. Він поступово розправляв свої тендітні барвисті крильця і за якусь мить злетів та закружляв у повітрі. Від несподіванки астропундики завмерли на місці, як заворожені. Роззявивши ротики, вони кліпали очима і мовчки спостерігали за невагомим метеликом. Такої дивовижної і захопливої картини астропундики ніяк не очікували побачити. Згодом, отямившись, зоряні прибульці кинулися ганятися за метеликом від однієї квітки до іншої. Врешті, заспокоївшись, вони почали аналізувати цю дивовижу.
— Як це так? Ми ж на власні очі бачили, що гусінь загорнулася в кокон і заснула. Куди ж ваона поділася і звідки взявся цей прекрасний метелик?
— Це наче якийсь фокус — промовив збентежений побаченим Гравик.
— Справді, ну як таке може бути? – відгукнувся Літик.
У Магника в голові заметушилися різні здогадки, і він з розумним виглядом припустив:
— Можливо, ми були недостатньо уважними під час експерименту, в якийсь момент відвернулись і не помітили, як метелик звідкись прослизнув і тихенько причаївся серед листя та гілок?
Проте розсудливий Літик зауважив, що всі троє не могли помилитись.
— Ніякий це не обман зору! Гусінь перетворилася на метелика в коконі-лялечці. Приголомшені такими чудесами природи, зоряні прибульці вирішили перепитати у дядечка Олесика, чи справді таке можливо на Землі.
— А я вам що казав! — відповів задоволений дядечко Олесик. – У нас, на Землі, ще й не таке трапляється – з гордістю в голосі додав він.
Астропундики заворожено слухали.
— Ось узяти хоча б зелену ящірку, ту, що живе біля озера на скелястій місцині, оточеній заростями густої трави. Якщо вам вдасться вхопити цю проворну ящірку за хвоста, будьте певні, що вона вирветься і втече. Залишить вам на згадку свого довгого хвоста і прожогом зникне серед каміння й трави. А найцікавіше те, що потім якимось неймовірним чином ящірка знову відростить собі новенького, такого ж самого, хвоста, який випадково відірвався. Ну хіба не фокус-мокус! — продовжив свою розповідь дядечко Олесик.
Таке немовірне вміння ящірки відрощувати собі нового хвоста або чудернацьке перевтілення гусені на метелика неабияк вразили цікавих астропундиків.
— Очманіти! Земля – планета дивовижних чудес природи! – захоплено промовив Магник.
— Згоден, на Землі живе багато унікальні істот. Нам треба частіше навідуватися сюди і знайомитися з чудесними земними створіннями, — погодився Літик.
— Тож варто нарешті спробувати потрапити в Природний Заповідник, — рішуче підтримав ідею Гравик.
Частина 7.
Астропундики у Природному Заповіднику
Ви ж пам'ятаєте, що минулого разу омріяну подорож у Природний Заповідник астропундикам, на жаль, довелося відкласти. Тоді вони отримали термінове попередження про наближення космічного шторму і змушені були негайно повертатися на зорехід, аби прямувати в найближче безпечне місце в Галактиці.
Але завзяті астропундики не полишили свого наміру побувати в заповіднику дикої природи. Адже мрії завжди здійснюються, такий космічний закон.
Все так і сталося, й нарешті малі прибульці опинились у Великому Заповіднику Північної Америки.
Цього разу їх фантастичний сяючий дископодібний зорехід безшумно приземлився на невеликій галявині посеред темного дрімучого лісу. Увагу лісників привернув яскравий спалах у небі, який на мить освітив довколишні ліс і гори. Стояла спекотна глупа ніч, сутінки ліниво розповзлися довкола. Кругом панувала тиша, темрява огортала гущавину лісу. Сон зморив потомлених літньою спекою тварин і людей. Усім хотілося спати, тому цей епізод нікого особливо не наполохав. Астропундики теж вирішили відпочити і без зайвого галасу дочекатися ранку.
Прокинувшись уранці, малі мандрівники спочатку не могли повірити своїм очам. Стільки зеленого кольору вони не бачили ще ніколи у своєму житті.
— Ой, мені здається, що ми потонули у якомусь зеленому морі! — здивовано вимовив Гравик.
— Не хвилюйся, ми тебе врятуємо, якщо ти не вмієш плавати, — пожартував Магник.
— Апчхі, — голосно чхнув Літик. Тут усе таке пахуче, що в мене аж у носі закрутило.
— А в мене від цих пахощів аж у голові паморочиться. От з'ясувати б, що воно так духмяно і смачно пахне! – поцікавився Гравик.
— Ото ще базіки! Ви ніби доповідаєте в космічному етері про свої враження. Краще зосередьмося, бо попереду в нас важливий і трохи ризикований десант. Головне, щоб нашу таємну експедицію ніхто не розсекретив, особливо лісники-рейнджери, які охороняють природний заповідник від непроханих гостей, — нагадав друзям Магник.
Саме з міркувань безпеки малим зоряним прибульцям доводиться дотримуватися секретності під час перебування на чужій планеті. Такі правила Космічного навчального центру. Як відомо, на Землі є серйозні наукові установи з космічних досліджень, які займаються пошуком інопланетних населених світів. Звісна річ, дослідники з космічних агенцій дуже зацікавилися б малими прибульцями з космосу. Тому, щоб не потрапити в халепу, астропундикам краще уникати контактів з науковцями, які досліджують космос. Через це малі зоряні мандрівники намагаються оминати охоронців і подорожувати таємно, не привертаючи до себе уваги.
Тож малі нишпорки крадькома вислизнули зі свого дископодібного сріблястого зореходу, впевнилися, що він надійно "потонув в гущавині зеленого моря" і обережно рушили на пошуки найближчої дороги.
— Уважно дивіться під ноги, щоб випадково не наступити на якусь живу істоту.